Зелена Євангелія — Вікіпедія

Зелена Євангелія
Обкладинка першого видання. Художник — Святослав Гординський.
Жанрпоезія
АвторБогдан-Ігор Антонич
Моваукраїнська
Написано1935–1936
Опубліковано1938
Сторінок56
S:  Цей твір у  Вікіджерелах
let Цей твір потрапив до списку ста найкращих творів української літератури за версією ПЕН-клубу

«Зелена Євангелія» — четверта збірка поезій українського поета Богдана-Ігоря Антонича, що вийшла друком вже після смерті автора у 1938 року у львівському видавництві «Ізмарагд». Починається епіграфом: «Із всіх явищ найдивніше явище існування»[1].

Провідна тема збірки — зображення гармонії живого та неживого на землі, людина й одухотворена природа[2].

Композиція і структура

[ред. | ред. код]

У збірці Б.-І. Антонич використовує ту саму композиційну схему що й у попередній книзі«Книга Лева»: три глави, у яких розвивається поетична ідея («тріада»), розділені двома ліричними інтермецо. На думку Н. Колтакової, глави апелюють до глав Біблії. Натомість інтермецо — це один із засобів передання звуко-кольорового поетичного світу автора[3].

«Зелена Євангелія»
Перша глава «Запрошення», «Життя по грецьки біос», «До істот з зеленої зорі», «Епічний вечір», «Екстатичний восьмистроф», «Концерт»
Перше ліричне інтермеццо «Перша глава Біблії», «Весільна», «Весільна ніч», «Хміль», «Два серця», «Тернина», «Підкови», «Барвінкова щирість», «Малий гимн», «Портрет теслі», «Теслів син», «Ярмарок», «Зозуля», «Наука», «До дна», «Мій цех»
Друга глава «Хліб насущний», «Бики й буки», «Знак дуба», «Ідольські ночі», «Схрещення», «Дует», «Сад»
Друге ліричне інтермеццо «Корчмарські чари», «Косовиця», «Яворова повість», «Черемховий вірш», «Проповідь до риб», «Коропи», «Вільхи», «Калина», «Зима», «Захід», «Весна», «Вишні», «Міт», «Вітер століть», «Село», «Дахи», «Хати», «Поворот», «Країна благовіщення»
Третя глава «Дві глави з літургії кохання», «Золотоморе», «Руно», «Молитва за душі топільниць», «Посли ночі», «До гордої рослини, цебто до себе самого», «Дзвінкова пані», «Дім за зорею»

Ліричний герой

[ред. | ред. код]

Ліричний герой поезії є спостерігачем довколишнього світу. Він тісно пов'язаний із довкіллям, тому активно зливається з ним. Звідси чимало уподібнень природі в текстах[4].

Одним із найвідоміших прикладів злиття з природою ліричного героя є поезія «Вишні».

Антонич був хрущем і жив колись на вишнях,

На вишнях тих, що їх оспівував Шевченко.

Моя країно зоряна, біблійна й пишна,

квітчаста батьківщино вишні й соловейка!

Наскрізним у збірці є мотив творчості. Ліричний герой Б.-І. Антонича почувається поетом, творцем. Слово він сприймає не як абстракцію і знаки, а живий організм[4].

Крім того, вірш «Вишні» перегукується з художнім світом поезії Т. Шевченка «Садок вишневий коло хати». Водночас трактування образів своєрідне. Б.-І. Антонич ототожнює свого ліричного героя з хрущем, тобто частиною природного світу. Образи вишень і соловейка — національні вкраплення, зв'язок із рідною землею. Водночас це джерело натхнення. Отже, головна думка поезії — утвердження літературної спадкоємності[2].

Вірш "Вишні" ...висловлює зв'язок поета з традицією нашої національно поезії, а зокрема, з шевченківською. У цій традиції поет почуває себе одним дрібним тоном (малим хрущем), але зате врослим у неї глибоко й органічно, наче б сягав корінням ще шевченківських часів.

— Б.-І. Антонич

Художні особливості

[ред. | ред. код]

Мотив біологізму

[ред. | ред. код]

Колірна гама віршів збірки перегукується з образно-символічним змістом. Натрапляємо на низку рослинних елементів (трава, листя, квіти, дерева, кущі, зілля, хміль, барвінок, ліщина, явір, береза, лілеї, дуби, малина, смерека, вишні тощо)[4].

Поет відчуває, що, хоч його коріння втоплене в низинних хащах природи, природа допомагає йому підняти чоло до зір. ...Богдан-Ігор Антонич з чарівного й талановитого поета лемківських краєвидів став геніальним поетом-мислителем, поетом-містиком.

— Богдан Рубчак

Домінантним у збірці є образи землі, неба, сонця, місяця та зір. Крім того, центральний мотив поезій — прославлення буйноти життя, первісної, недоторканої людиною природи, вічних природних законів[4].

Поет не просто зображує природу чи передає свою прихильність і захоплення нею. Б.-І. Антонич буквально поклоняється біосу. Відтак поширеним є образи децентралізованих світил, що ростуть на деревах (зокрема в поезіях «Весна», «Село»)[5].

Екзистенційні мотиви

[ред. | ред. код]

Поезії зі збірки символічні та передаючи філософські міркування автора. Однією з проблем у текстах постає питання людського існування. Про це зокрема зазначала М. Новикова[6].

Існування тут — не факт, явище, і не просто явище, а диво: таємниця, космічний «обряд буття».

— М. Новикова

Поет осмислює екзистенційні мотиви крізь призму природного. Тому одним із засобів відображення існування у збірці є зелений колір, який контрастує із чорним — небуттям[3].

Б.-І. Антонич змальовує природу й людину в єдності, взаємозалежності. Збірка містить чимало рядків, у яких поет порівнює себе з тваринами та рослинами рідного краю. У минулому і в сучасному автор бачить себе і весь рід людський як маленький атом землі, природи. Циклічність природи, її ірраціональність стають у цій книжці для Антонича своєрідними релігійними процесами. Його погляди на вічність можна порівняти до інтерпретації вічності у буддистів: після шести реінкарнацій в рослинні й тваринні форми людська душа стає зорею у якомусь «занебесному» сузір'ї («Дім за зорею»). У «Зеленій Євангелії» виявлено витончену та художньо перевтілену містику[7].

Джерела

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Антонич, Богдан-Ігор (1938). Зелена Євангелія. Львів: Ізмарагд. с. 56.
  2. ↑ а б Онищенко, С. (2005). Богдан-Ігор Антонич. «Весни розспіваної князь...» (PDF). Вінниця: Нова книга. с. 32.
  3. ↑ а б Колтакова, Наталя (2012). Антиномічна колористика в жанрі «книги віршів» у Б.-І. Антонича. Питання літературознавства, випуск 85. с. 77—84.
  4. ↑ а б в г Якубчак, Н. (2005). Поетика ліричного циклуу Б.-І. Антонича. Наукові записки. Том 48. Філологічні науки. с. 24—31.
  5. ↑ Тищенко О., Калмикова А. (2016). Символ у контексті поетичного мовлення Б.-І. Антонича. «Молодий вчений», № 5 (32). с. 514—517.
  6. ↑ Новикова, М. (2005). Міфосвіт Антонича: біос та етос. Київ: Міфи та місія. с. 301—314.
  7. ↑ Коваленко, Людмила (2019). Підручник з Української літератури (рівень стандарту). 11 клас. — Нова програма. Київ: Видавничий дім «Освіта». с. 117—120.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Зелена_Євангелія&oldid=44376997