Золота ера хіп-хопу — Вікіпедія

«Золота ера хіп-хопу» (або «золоте століття»; англ. Hip hop’s «golden age» або «golden era») — період у хіп-хопі кінця 80-х — початку 90-х років XX століття. Журналісти характеризують його як період різноманітної та якісної музики, який вплинув на розвиток культури в цілому[1][2][3][4][5]. У творчості артистів простежуються теми афроцентризму, політичної активності, музика переважно створюється за допомогою семплювання вже існуючих записів, відрізняється якоюсь еклектичністю звучання[6][7][8]. Найбільш асоційованими з цим виразом виконавцями є Public Enemy, Boogie Down Productions, Eric B. & Rakim, De La Soul, A Tribe Called Quest та Jungle Brothers[3][5][7][6][8][9][10][11][12][13][14]. Релізи цих колективів співіснували і були більш комерційно вигіднішими ніж ранні виконавці гангста-репу (такі як N.W.A.), секс-репу (2 Live Crew), та «party-oriented» музики (Kid 'n Play та DJ Jazzy Jeff & The Fresh Prince)[15].

Стиль

[ред. | ред. код]
KRS-One - «філософ» хіп-хопу

Золоте століття відоме своїм нововведенням — це час, «коли здавалося, що кожен новий сингл заново винайшов жанр» згідно з журналом Rolling Stone[2]. «Що стосується хіп-хопу в його золотому столітті», — говорить головний редактор журналу Spin Sia Michel, — «було дуже багато важливих, інноваційних альбомів, що виходять вчасно»[4]. Sway Calloway з MTV додає: «Особливість того великого періоду полягає в тому, що нічого не було винайдено. Все тільки вивчалося, і все було інноваційним та новим»[14]. Письменник William Jelani Cobb: «До ери, яку вони проголосили гідною звання „золотий“, привело величезну кількість стилістичних нововведень, що з'явилися… в ці золоті роки, критична маса цих мікрофонних чудес буквально створювала сама себе і одночасно з цим — свою художню форму»[16].

Ця ера також забезпечила деякі з найвидатніших досягнень у техніці репу — Kool G Rap, у вступі до книги «How to Rap», заявляє щодо золотої доби: «Ця епоха виховала таких реперів як Big Daddy Kane, KRS-One, Rakim, Chuck D... <…> їх здібності та вміння читання репу – ці хлопці феноменальні!»[17][18]

Багато видатних виконавців хіп-хопу перебували в найвищій точці свого творчого розвитку — Allmusic стверджує, що золота ера «свідчить про кращі записи від кількох найвидатніших реперів в історії жанру… Переважно базується в Нью-Йорку, золота ера характеризується скелетними бітами (англ. skeletal beats), вкраденими з хард-року та соул-композицій семплами, і жорстким дис-репом (англ. tough dis raps)… Рифмоплети на кшталт Chuck D, Big Daddy Kane, KRS-One, Rakim і Public Enemy практично винайшли складну гру слів і ліричне кунг-фу подальшого хіп-хопу»[19].

Досить частим був акцент на чорному націоналізмі — дослідник хіп-хопу Michael Eric Dyson стверджує, що «протягом золотої доби хіп-хопу, з 1987 до 1993, афроцентристський і чорно-націоналістичний реп був видатним»[20]. Критик Scott Thill зауважує: «золоте століття хіп-хопу, кінця 80-х і початку 90-х, коли форма найбільш уміло поєднувала войовничість їхніх попередників — Чорних Пантер та Watts Prophets з широко відкритим культурним експерименталізмом De La Soul та інших»[7].

Стилістична різноманітність також була видатною — MSNBC пише про золоту епоху: «у реперів був індивідуальний звук, який був визначений їх місцем проживання та оточенням, а не маркетинговою стратегією»[21]. The Village Voice також відзначає «еклектизм» золотої доби[11].

Період

[ред. | ред. код]

Різні джерела вказують різні часові рамки золотої ери хіп-хопу. Rolling Stone посилається до «золотого віку репу '86-'99»[2], MSNBC стверджує: «„Золоте століття“ музики хіп-хоп: 80-ті та 90-ті»[21].

Деякі джерела називають пізні 1980-і та 1990-ті повністю. До них відносяться: The New York Times: «золоте століття хіп-хопу - пізні 1980-ті і 1990-ті»[1]; Allmusic пише: «золота ера хіп-хопу обмежена комерційним проривом Run-D.M.C. в 1986 році з одного боку, і вибухом популярності ганста-репу, пов'язаним з альбомом Dr. Dre The Chronic в 1992 році, з іншого[19]; у книзі Contemporary Youth Culture «ера золотої доби» приписується періоду 1987-1999, що настав після «ери Old School: з 1979 до 1987»[22]. Ед Саймонс, учасник гурту The Chemical Brothers каже, «золота ера хіп-хопу була на початку 1990-х, коли Jungle Brothers записали Straight Out the Jungle, а De La Soul випустили Three Feet High and Rising[8] (хоча ці записи були зроблені у 1988 та 1989 роках відповідно).»

Музичний критик Тоні Грін, у книзі Classic Material посилається на дворічний період 1993—1994 як на «другий Золотий Вік», у якому представлені впливові та високоякісні альбоми, що використовують класичні елементи недалекого минулого — драм-машина E-mu SP-1200, скретчинг посилання на хіти хіп-хопу старої школи та «tongue-twisting triplet verbalisms» — поки що стає ясно, що були обрані нові напрямки. Грін включає в список релізів такого роду такі альбоми як Enter the Wu-Tang (36 Chambers) (Wu-Tang Clan), Illmatic (Nas), Buhloone Mindstate (De La Soul), Doggystyle (Snoop Dogg), Midnight Marauders (A Tribe Called Quest) і Southernplayalisticadillacmuzik (OutKast)[23].

Закінчення епохи

[ред. | ред. код]

Закінчення «золотої доби» хіп-хопу традиційно відносять до 1993 року, коли Snoop Dogg випустив свій дебютний альбом, і почався комерційний зліт джі-фанка. Саме тоді хіп-хоп Західного узбережжя переживав розквіт свого розвитку; це викликало невдоволення реперів зі Сходу, проте переламати ситуацію їм вдалося пізніше, з виходом релізів Illmatic та Ready to Die.

Вплив епохи

[ред. | ред. код]

Під час «золотого віку» з'явилися наступні жанри

Найбільш відомі артисти

[ред. | ред. код]

На думку ряду джерел, таких як Rolling Stone, The Village Voice, Pittsburgh Post-Gazette, Allmusic, The Age, MSNBC та письменника William Jelani Cobb, ключовими виконавцями золотої ери хіп-хопу є[9][11][14][19][5][21][16][22]:

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б Jon Caramanica. Hip-Hop’s Raiders of the Lost Archives // New York Times. — . Архівовано з джерела 10 квітня 2014. Процитовано 9 березня 2022.
  2. ↑ а б в Cheo H. Coker. Slick Rick: Behind Bars // Rolling Stone. — . Архівовано з джерела 2 лютого 2010.
  3. ↑ а б Lonnae O’Neal Parker. U-Md. Senior Aaron McGruder’s Edgy Hip-Hop Comic Gets Raves, but No Takers // Washington Post. — . Архівовано з джерела 11 травня 2011.
  4. ↑ а б Jake Coyle из Associated Press. Spin magazine picks Radiohead CD as best // USA Today. — . Архівовано з джерела 28 червня 2011. Процитовано 9 березня 2022.
  5. ↑ а б в Andrew Drever. Jungle Brothers still untamed // The Age. — . Архівовано з джерела 28 червня 2011. Процитовано 9 березня 2022.
  6. ↑ а б Roni Sariq. Crazy Wisdom Masters // City Pages. — . Архівовано з джерела 23 листопада 2008.
  7. ↑ а б в Scott Thill. (6 мая 2005). Whiteness Visible (англ.). AlterNet. Архів оригіналу за 19 квітня 2012. Процитовано 19 квітня 2010.
  8. ↑ а б в Will Hodgkinson. Adventures on the wheels of steel // The Guardian. — . Архівовано з джерела 15 травня 2008. Процитовано 9 березня 2022.
  9. ↑ а б Cheo H. Coker. KRS-One: Krs-One // Rolling Stone. — . Архівовано з джерела 14 січня 2009. Процитовано 9 березня 2022.
  10. ↑ Andrew Pettie. «Where rap went wrong» // Daily Telegraph. — . Архівовано з джерела 5 грудня 2008. Процитовано 19 червня 2022.
  11. ↑ а б в Mosi Reeves. Easy-Chair Rap // Village Voice. — . Архівовано з джерела 4 листопада 2006. Процитовано 9 березня 2022.
  12. ↑ Greg Kot. Hip-Hop Below the Mainstream // Los Angeles Times. — .
  13. ↑ Cheo Hodari Coker. «It’s a Beautiful Feeling» // Los Angeles Times. — .
  14. ↑ а б в Scott Mervis. From Kool Herc to 50 Cent, the story of rap — so far // Pittsburgh Post-Gazette. — . Архівовано з джерела 28 червня 2011. Процитовано 9 березня 2022.
  15. ↑ Bakari Kitwana. The Cotton Club // Village Voice. — . Архівовано з джерела 9 червня 2008. Процитовано 9 березня 2022.
  16. ↑ а б William Jelani Cobb. To the Break of Dawn. — NYU Press, 2007. — С. 47. — ISBN 978-0-8147-1670-0.
  17. ↑ Paul Edwards. How to Rap: The Art & Science of the Hip-Hop MC. — Chicago Review Press, 2009. — С. vii.
  18. ↑ Kool G Rap. (3 декабря 2009). How To Rap: Foreword (англ.). rapradar.com. Архів оригіналу за 19 квітня 2012. Процитовано 23 квітня 2010.
  19. ↑ а б в Golden Age (англ.). allmusic. Архів оригіналу за 19 квітня 2012. Процитовано 24 квітня 2010.
  20. ↑ Michael Eric Dyson. Know What I Mean?. — Westview Press, 2007. — С. 64.
  21. ↑ а б в Green, Tony (2 авгеста 2004). The '80s were golden age of hip-hop (англ.). MSNBC. Архів оригіналу за 19 квітня 2012. Процитовано 24 квітня 2010.
  22. ↑ а б Shirley R. Steinberg. Contemporary Youth Culture. — Greenwood Publishing Group, 2006. — С. 361.
  23. ↑ Oliver Wang. Classic Material: The Hip-Hop Album Guide. — Toronto : ECW Press, 2003. — С. 132.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Золота_ера_хіп-хопу