Трип-хоп — Вікіпедія

Трип-хоп (англ. trip hop), (іноді використовується як синонім «давнтемпо»^[1]) — музичний жанр, що виник на початку 1990-х років у Великій Британії, особливо в Бристолі.^[2] Його описують як психоделічне поєднання хіп-хопу та електроніки з повільним темпом і атмосферним звучанням,^[3][4][5] часто з елементами джазу, соулу, фанку, реґі, дабу, R&B та інших форм електронної музики, а також семплами із саундтреків до фільмів та інших еклектичних джерел.^[6]

Стиль виник як більш експериментальний варіант брейкбіту на брістольській музичній сцені кінця 1980-х — початку 1990-х років,^[7] увібравши в себе впливи джазу, соулу, фанку, дабу та репу.^[8] Його першопрохідцями були такі гурти, як Massive Attack, Tricky та Portishead.^[9] Вперше цей термін з'явився в 1994 році в статті журналу Mixmag про американського продюсера DJ Shadow.^[10] Трип-хоп досяг комерційного успіху в 1990-х роках і був описаний як «альтернативний вибір Європи в другій половині 90-х».^[7]

Загальна музична естетика включає важкий басовий барабанний біт,^[11] часто використовуючи уповільнені зразки брейкбіту, схожі на стандартні біти хіп-хопу 1990-х років, що надає жанру психоделічнішого та мейнстрімнішого відчуття.^[11] Вокал у трип-хопі часто жіночий і має характеристики різних стилів співу, включаючи R&B, джаз та рок. Жіночий вокал у трип-хопі може частково пояснюватися впливом таких жанрів, як джаз і ранній R&B, в яких вокалістки були поширенішими. Однак є й помітні винятки: Massive Attack^[12] та Groove Armada співпрацювали з вокалістами і чоловіками і жінками, Tricky часто виступає у власних проєктах разом з Мартіною Топлі-Берд,^[13] а Кріс Корнер використовував вокал для пізніших альбомів Sneaker Pimps.^[14]

Трип-хоп також знаний своїм меланхолійним звучанням. Частково це може бути пов'язано з тим, що деякі гурти надихалися постпанком;^[15] Tricky та Massive Attack грали кавер-версії та використовували семпли пісень Siouxsie and the Banshees та The Cure. Tricky відкрив свій другий альбом Nearly God версією «Tattoo», прото-трип-хоп піснею Siouxsie and the Banshees, яка була записана у 1983 році.^[16]

У треках трип-хопу часто використовують родес-піано, саксофони, труби, флейти, а також нетрадиційні інструменти, як-от терменвокс і меллотрон. Трип-хоп відрізняється від хіп-хопу темою і загальним тоном. На відміну від гангста-репу та його жорстких текстів, трип-хоп пропонує більш звукову атмосферу під впливом експериментальних фолк- та рок-гуртів сімдесятих, таких як Джон Мартін,^[17] у поєднанні з інструментальним хіп-хопом, скретчингом на вертушці та ритмами брейкбіту. Можна сказати, що трип-хоп, який у певному сенсі розглядають як оновлення ф'южн 1990-х років, «перевершує» гардкор-реп та тексти з атмосферним підтекстом, щоб створити м'якший темп.^[18]

Термін «трип-хоп» вперше з'явився у пресі в червні 1994-го.^[10] Енді Пембертон, музичний журналіст, який писав для Mixmag, використав його для опису «In/Flux», синглу американського продюсера DJ Shadow та британського гурту RPM, підписаного з лейблом Mo' Wax Records.^[19][20]

У Бристолі хіп-хоп почав просочуватися у свідомість субкультури, яка вже добре вивчила ямайські форми музики. Діджеї, МС, бі-бої та графіті-художники об'єдналися в неформальні саундсистеми.^[21] Як і піонерські команди діджеїв з Бронксу Кул Герк, Afrika Bambataa та Grandmaster Flash, ці саундсистеми забезпечували музикою вечірки в громадських місцях, часто в економічно неблагополучних районах, звідки походили деякі з їхніх учасників. Бристольські діджеї саундсистем, що значною мірою спиралися на ямайський даб, зазвичай використовували спокійний, повільний і важкий барабанний біт («давнтемпо»).

Бристольська команда Wild Bunch стала однією з тих звукових систем, які надали міжнародному феномену місцевий відтінок, допомігши народитися фірмовому бристольському звучанню трип-хопу, який часто називають «бристольським саундом».^[21] До складу Wild Bunch та її однодумців у різний час свого існування входили МС Едріан «Tricky Kid» Тоуз, графіті-художник і автор текстів Роберт «3D» Дель Наджа, продюсер Джонні Долар, а також діджеї Неллі Хупер, Ендрю «Mushroom» Воулз і Грант «Daddy G» Маршалл. Наприкінці 1980-х років, коли в Бристолі дозрівала хіп-хоп сцена, а музичні тенденції розвивалися в напрямку ейсид-джазу та хаузу,^[22] золота ера звукової системи почала добігати кінця. The Wild Bunch підписали контракт на запис і перетворилися на Massive Attack,^[23] основний колектив, що складався з 3D, Mushroom і Daddy G, зі значним внеском Tricky Kid (незабаром скорочений до Tricky), Dollar і Hooper, які займалися продюсуванням, разом з іншими вокалістами, що змінювалися на ротаційній основі.^[23]

Інший вплив мала звукова система Tackhead Гарі Клейла. Клейл часто працював з колишнім вокалістом The Pop Group Марком Стюартом,^[24] який експериментував зі своїм гуртом Mark Stewart & the Maffia, що складався з нью-йоркських сесійних музикантів Скіпа Макдональда, Дага Вімбіша та Кейта Леблана, які були частиною хауз-бенду лейблу Sugarhill Records.^[25] Музика, спродюсована Едріаном Шервудом, поєднувала в собі хіп-хоп, експериментальний рок і даб, і була схожа на ранню версію того, що згодом перетворилося на трип-хоп. 1993 року Кірсті МакКолл випустила пісню «Angel», один з перших прикладів перетину жанру з поп-музикою, гібрид, який домінував у хіт-парадах наприкінці 1990-х років.

Перший альбом Massive Attack Blue Lines вийшов у 1991 році з величезним успіхом у Великій Британії.^[27] Blue Lines широко розглядався як перший великий прояв унікального британського хіп-хоп руху, але хітовий сингл альбому «Unfinished Sympathy» та інші треки не вважалися хіп-хоп піснями у традиційному розумінні, попри схожість у методах виробництва, таких як використання ритмів на основі семплів. Продюсером альбому виступив Долар, Шара Нельсон (R&B співачка) взяла участь в оркестровій «Unfinished», а зірка ямайських танцювальних залів Горас Енді записав вокал на кількох інших треках, як і протягом усієї кар'єри Massive Attack.^[28] Massive Attack випустили свій другий альбом Protection в 1994 році. Хоча Tricky залишився в меншій ролі, а Хупер знову виступив продюсером, плідна сцена танцювальної музики початку 1990-х вплинула на запис, і його сприйняли як ще значніший відхід від епохи Wild Bunch.

У червневому номері британського журналу Mixmag за 1994 рік музичний журналіст Енді Пембертон використав термін «трип-хоп» для опису інструментального хіп-хоп треку «In/Flux», синглу 1993 року від DJ Shadow із Сан-Франциско, та інших подібних треків, що вийшли на лейблі Mo' Wax, які в той час грали в лондонських клубах. За словами Пембертона, «In/Flux», з його змішаним темпом, семплами художнього читання, струнними, мелодіями, химерними шумами, виразним басом і повільними бітами, створював у слухача враження музичного трипу.^[29] Однак, незабаром дабові, джазові, психоделічні, електронні текстури Massive Attack, що сягають корінням у техніку семплювання хіп-хопу, але перекочували в багато стилів, були описані журналістами як шаблон однойменного жанру.

У 1993 році ісландська музикантка Б'єрк випустила альбом Debut, продюсером якого виступив учасник гурту Wild Bunch Неллі Хупер.^[30] Альбом, хоча і був оснований на хауз-музиці «four on the floor», містив елементи трип-хопу і вважається одним з перших альбомів, що ввів електронну танцювальну музику в мейнстрім поп-музики.^[31][32] Вона підтримувала зв'язок з андеграундною електронною музичною сценою Лондона і мала романтичні стосунки з трип-хоп музикантом Tricky. Б'єрк продовжила займатися трип-хопом у своєму альбомі Post 1995 року, співпрацюючи з Tricky та Howie B. Альбом Homogenic 1997 року був описаний як вершина трип-хоп музики.^[33]

Трип-хоп наблизився до піку своєї популярності у 1994 та 1995 роках, а такі виконавці, як Howie B та Earthling, зробили значний внесок у його розвиток. Незалежний лейбл Ninja Tune, заснований дуетом Coldcut, значно вплинув на звучання трип-хопу в Лондоні та за його межами завдяки таким проривним виконавцям, як DJ Food, 9 Lazy 9, Up, Bustle & Out, Funki Porcini та The Herbaliser. Цей період також ознаменувався дебютом двох гуртів, які разом з Massive Attack визначили брістольську сцену на довгі роки.

У 1994 році Portishead, тріо у складі співачки Бет Гіббонс, Джеффа Барроу та Адріана Атлі, випустило свій дебютний альбом Dummy. Їхній бекграунд багато в чому відрізнявся від Massive Attack: одним з основних впливів на Portishead були саундтреки до фільмів 1960-х і 1970-х.^[34] Тим не менш, Portishead розділяли скретч-естетику, засновану на джазових семплах, ранніх Massive Attack (з якими Барроу недовго працював під час запису Blue Lines), а похмурий, тендітний вокал Гіббонс також приніс їм широке визнання. 1995 року Dummy отримав Mercury Music Prize як найкращий британський альбом року,^[35] що дало трип-хопу як жанру найбільшу популярність. Музику Portishead також широко наслідували, аж до того, що вони дистанціювалися^[36] від трип-хоп лейблу, який вони ненавмисно допомогли популяризувати, а Барроу заявив: «Весь цей трип-хоп був нісенітницею. Його розробили люди в Лондоні, а люди в Бристолі просто мусили з цим миритися».^[37]

Tricky також випустив свій дебютний сольний альбом Maxinquaye у 1995 році, який отримав велике визнання критиків. Альбом був записаний переважно у співпраці з Марком Сондерсом. Tricky використовував шепітну, часто абстрактну лірику потоку свідомості, віддалену від гангста-реп хвалькуватості американської хіп-хоп сцени середини 1990-х років. Ще більш незвично, що в багатьох сольних піснях на Maxinquaye було мало власного голосу Tricky: їх співала його тодішня кохана, Мартіна Топлі-Берд, зокрема, вона переосмислила пісню реп-гурту Public Enemy 1988 року «Black Steel in the Hour of Chaos», тоді як інші пісні були чоловічо-жіночими дуетами, що розповідали про секс і кохання у непрямий спосіб, наклавши на них подекуди дисонуючі семпли. Протягом року Tricky випустив ще два повноформатні альбоми, хоча вони не здобули такої ж популярності, як у його бристольських сучасників Massive Attack і Portishead.^[38] Однак завдяки співпраці з Б'єрк він вплинув на поп і альтернативний рок, і створив велику культову фан-базу.

Хоча такі гурти, як Portishead і Sneaker Pimps, не були настільки популярними в США, вони мали помірний ефір на альтернативних рок-станціях по всій країні.^[39]

Після початкового успіху трип-хопу в середині 1990-х років серед артистів, які створили власні інтерпретації жанру, були Archive, Baby Fox, Bowery Electric, Esthero, Morcheeba, Sneaker Pimps, Anomie Belle,^[43] Alpha, Jaianto, Mudville і Cibo Matto та Lamb. Ці артисти включили трип-хоп в інші жанри, включаючи ембієнт, соул, IDM, індастріал, дабстеп, брейкбіт, драм-н-бейс, ейсид-джаз і нью-ейдж. Перше друковане використання терміну «посттрип-хоп» було в жовтні 2002 року в статті The Independent, і було використано для опису гурту Second Person.^[44]

Трип-хоп також вплинув на виконавців інших жанрів, зокрема Gorillaz, Emancipator, Nine Inch Nails, Travis, Пі Джей Гарві,^[45] How to Destroy Angels,^[46] Бет Ортон, The Flaming Lips, Bitter: Sweet, Beck, The xx і Deftones.^[47] Кілька треків на альбомі австралійської поп-співачки Кайлі Міноуг Impossible Princess 1997 року також демонструють вплив трип-хопу.^[48] Різні видатні виконавці та гурти, такі як Джанет Джексон,^[49] Мадонна,^[50] Б'єрк,^[51][52][53] та Radiohead,^[54] також зазнали впливу цього жанру. Трип-хоп породив кілька піджанрів,^[55] в тому числі іллбієнт (трип-хоп на основі дабу, який поєднує ембієнт та індастріал-хіп-хоп).

Трип-хоп продовжував впливати на видатних митців у 2000-х роках. Норвезький авангардний гурт Ulver включив трип-хоп до свого ембієнт/електронно-джазового альбому Perdition City. Атмосферний рок-гурт Antimatter включив деякі елементи трип-хопу у свої перші два альбоми. Австралійський композитор Роб Дуган запропонував суміш трип-хоп бітів, оркестрової музики та електроніки. RJD2 починав свою кар'єру як діджей, але в 2001 році почав випускати альбоми під лейблом Хайме Меліна Def Jux.^[56] Альбом Zero 7 Simple Things, і, зокрема, його головний сингл «Destiny», був високо оцінений андеграундними слухачами і досяг значної популярності.^[57] 2006 року Готьє дебютував зі своїм другим студійним альбомом, Like Drawing Blood. Пісні на альбомі містили низькотемпові хіп-хоп біти та баси в стилі даб, що нагадують трип-хоп.^[58] Хіп-хоп гурти Zion I та Dub Pistols також продемонстрували сильний вплив трип-хопу.^[59][60] Норвезька співачка та автор пісень Кейт Хавневік є класично освіченим музикантом, але також включає трип-хоп в свою творчість.^[61]

Наприкінці 1990-х — на початку 2000-х років трип-хоп досяг кросоверного успіху в Сполучених Штатах, його часто об'єднували з «електронікою». Пісні в стилі трип-хоп увійшли до саундтреків до фільмів цієї епохи, таких як Матриця. Багато продюсерів, які не були виконавцями трип-хопу, також зазнали його впливу в цей час. Деніел Накамура, він же Dan the Automator, випустив два альбоми, які були значною мірою натхненні трип-хопом. Його альбом 2000 року Deltron 3030^[62] був концептуальним альбомом про репера з майбутнього, зображеного Del the Funky Homosapien. 2001 року вийшов його сайд-проєкт Lovage та альбом Music to Make Love to Your Old Lady By,^[63] за участі спеціальних гостей Майка Паттона, Prince Paul, Maseo, Деймона Алберна та Afrika Bambaataa. Проривний альбом британського продюсера Fatboy Slim, Halfway Between the Gutter and the Stars,^[64] став його найбільш комерційно успішним релізом. Інший гурт, що зазнав значного впливу трип-хопу, Elsiane, випустив свій перший альбом Hybrid у 2007 році, створивши "м'яку, гіпнотичну атмосферу, що використовувалася у 90-х роках такими гучними іменами, як Massive Attack, Portishead та ін.^[65]

Серед основних помітних трип-хоп релізів 2010-х років — Heligoland гурту Massive Attack, їхній перший студійний альбом за сім років; і A Bright Cold Day гурту Dutch у 2010 році, до якого входив Jedi Mind Tricks, продюсер Stoupe the Enemy of Humanity.^[66][67]

Альбом DJ Shadow The Less You Know, the Better вийшов у 2011 році після широко розрекламованої презентації пісень, включаючи виступи на шоу Зейна Лоу на BBC Radio 1 і попередні прослуховування на концерті в Антверпені в серпні 2010 року.^[68] Альбом отримав «загалом схвальні відгуки» на Metacritic, хоча дехто і критикував відсутність оригінальності у творчості музиканта. Сем Річардс з NME вважав, що альбом звучав «як робота людини, яка намагається пригадати, що спонукало її займатися музикою насамперед».

Альбом Beak під назвою Beak>> вийшов у 2012 році і отримав високі оцінки від журналістів, зокрема 8/10 від NME та журналу Spin.^[69]

Лана Дель Рей випустила свій другий альбом Born to Die у 2012 році, який містив низку балад у стилі трип-хоп.^[70] Альбом очолив чарти одинадцяти країн, включаючи Австралію, Францію, Німеччину та Велику Британію; за даними Міжнародної федерації фонографічної індустрії, станом на 2013 рік було продано 3,4 мільйона копій в усьому світі.^[71]

Після виходу EP2 у 2013 році музика FKA Twigs була описана у статті журналу Pitchfork як «трип-хоп нового часу», з «загрозливим підгрунтям, що нагадує Mezzanine гурту Massive Attack».^[72]

• Чилаут
• Ейсід-хауз