Золоча — Вікіпедія

Золоча — річка, що існувала біля Києва за доби Київської Русі, ліва притока Дніпра. Згадується у літописах також під назвами Золотча, Золотьча, Золотка.

Точне географічне положення річки невідомо. Згідно з «Кратким описанием Киева» М. Ф. Берлинського (1820), на місці річки тепер знаходиться Русанівська протока, що відокремлює Гідропарк від лівого берега Дніпра, а гирло її було напроти Наводницької пристані, тобто приблизно в районі сучасного моста Патона. Досліджувач Дніпра Микола Максимович також вважав Русанівську протоку літописною Золочею. Микола Закревський у своєму «Описании Киева» 1868 року наводить три карти, на яких Золоча тече Трухановим островом, й зазначає, що гирло її знаходилося значно нижче Києва. Деякі дослідники вважають, що Золоча впадала в Долобське озеро, але це суперечить літописній розповіді про волок Юрія Долгорукого (див. нижче).

Згідно з сучасними науковими уявами, витік річки знаходився на землях теперішнього острова Долобецького, вона текла луками по території острова Гідропарк і далі майже паралельно Дніпру по землях неподалік від теперішніх житлових масивів Києва Позняки, Осокорки, Бортничі й села Гнідин. На місці колишнього річища Золочі, на заплаві лівого берега Дніпра, збереглися озера-стариці, одне з яких має назву Золоче. Воно знаходиться між селами Гнідин та Вишеньки.

У вересні 1101 року на Золочі відбувся з'їзд багатьох князів Київської Русі й переговори з половцями, які завершилися укладенням миру^[1].

Інша подія, у зв'язку з якою літописи згадують Золочу — це війна Юрія Долгорукого проти київського князя Ізяслава Мстиславича у 1151 році. Юрій, щоб запобігти зустрічі з бойовими човнами Ізяслава на Дніпрі, спустив свої човни у Долобське озеро, а звідти волоком перемістив до Золочі та спустився нею до Дніпра.

• Сітомля
• Почайна
• Річки Києва

• Золоча // Київ: Енциклопедичний довідник / За ред. А. В. Кудрицького. — К. : Головна редакція Української Радянської енциклопедії, 1981.
• Рибаков М. О. Невідомі та маловідомі сторінки історії Києва. — К. : «Кий», 1997. — С. 142—143. — ISBN 966-7161-15-3.