Друга карабаська війна — Вікіпедія

Друга карабаська війна
Карабаський конфлікт
Дата: 27 вересня 2020 — 10 листопада 2020 (1 місяць та 2 тижні) Місце: Нагірний Карабах та 7 районів Азербайджану Результат: Перемога Азербайджану[1] Мирний договір, підписаний 10 листопада 2020 року Вірменські сили повинні бути виведені з поясу безпеки Азербайджан зберігає територіальні переваги та отримує доступ до Нахічевані Розгорнутий російський та турецький миротворчі контингенти Територіальні зміни: Під час війни Азербайджан взяв під контроль 5 міст, 4 містечка та 240 сіл та весь азербайджано-іранський кордон
Сторони
Азербайджан Постачальники зброї:  Туреччина  Ізраїль[2][3]	Вірменія  Нагірно-Карабаська Республіка Союзники: Вірменські добровольці Постачальники зброї:  Росія
Командувачі
Ільхам Алієв (Президент Азербайджану) Закір Гасанов (Міністр оборони Азербайджану)	Нікол Пашинян (Прем'єр-міністр Вірменії) Араїк Арутюнян (Президент Арцаху) Давід Тороян (міністр оборони Вірменії) Джалал Арутюнян (міністр оборони Арцаху до 27.10.2020) Мікаел Арзуманян (міністр оборони Арцаху з 27.10.2020)
Втрати
За офіційними даними Азербайджану: 2 823 загиблих[4] За непідтвердженими даними Вірменії:[5] 7 510 загиблих 16 гелікоптерів 25 літаків Незалежні дані:[6] 224 одиниці техніки: 46 танків 84 ББМ 1 РСЗВ 12 літаків 1 гелікоптер 26 БПЛА 54 одиниці автомобільної техніки	За офіційними даними Вірменії: 3 439—4 000 загиблих[7] За непідтвердженими даними Азербайджану:[8] 5 000+ загиблих 2 літаки Су-25 Незалежні дані:[6] 1510 одиниць техніки: 249 танків 178 ББМ 269 артилерійських систем 85 РСЗВ 2 ОТРК 1 літак 1 гелікоптер 6 БПЛА 719 одиниць автомобільної техніки
93 азербайджанських та 50 вірменських цивільних вбито[9]; 404 азербайджанських[10] та 144 вірменських цивільних поранено[11]

Друга карабаська війна^{[12][13][14][15][16][17]} — збройний конфлікт між збройними силами Азербайджану та самопроголошеної Нагірно-Карабаської республіки (Республіки Арцах) і Вірменії в Нагірному Карабасі (Арцасі), новий спалах нерозв'язаного карабаського конфлікту.

Військова операція азербайджанської армії в Нагірному Карабасі, яка тривала 44 дні, закінчилася успіхом для неї. Азербайджан повернув собі значну частину територій, окупованих Вірменією в ході Першої карабаської війни. Мирна угода щодо Нагірного Карабаху (Арцаху) передбачає, зокрема, введення російських миротворців, вихід вірменських сил з прилеглих до НКР (РА) районів і залишення під контролем Азербайджану частини території Нагірного Карабаху (Арцаху), зокрема, міста Шуша.

Зіткнення є частиною Карабаського конфлікту — суперечки щодо Нагірного Карабаху (Арцаху), регіону Південного Кавказу між Азербайджаном і Вірменією^[18]. Де-юре — це територія Азербайджану, проте фактично її контролювала невизнана Республіка Арцах (Нагірно-Карабаська Республіка) (НКР), яку контролювала Вірменія^[19]. Етнічний конфлікт розгорівся тут наприкінці 1980-х років, а після розпаду СРСР 1991 року він переріс у повноцінну війну. Перша карабаська війна закінчилася припиненням вогню 1994 року, коли Вірменія завоювала регіон Арцаху (Нагірного Карабаху), а також прилеглі Агдамський, Джебраїльський, Фюзулинський, Кельбаджарський, Кубатлинський, Лачинський та Зангеланський райони Азербайджану^[20]. Протягом трьох десятиліть відбувалися численні порушення режиму припинення вогню, найсерйознішими були зіткнення в Нагірному Карабасі 2016 року^[21]. Спроби міжнародного посередництва зазнали краху, особливо через провал мирного плану Мадридських принципів, що призвело до відновлення бойових дій^[22][23][24].

У липні 2020 року на кордоні між Вірменією та Азербайджаном у Товузькому районі почалися бої^[25]. Тисячі азербайджанців виходили на демонстрації на підтримку війни з Вірменією, а Турреччина різкою риторикою підтримала Азербайджан^[26].

23 липня 2020 року Вірменія оголосила про початок спільних навчань систем ППО з Росією та аналіз зіткнень у липні 2020 року^[27]. Через тиждень Азербайджан провів низку військових навчань, які тривали з 29 липня по 10 серпня^[28][29][30], а потім знову на початку вересня за участю Туреччини^[31]. Навчання пройшли за участі бронетехніки, артилерійських установок, мінометів, а також військової авіації та засобів ППО армій двох країн. Навчання відбувалися містах в Баку, Нахічевані, Гянджі, Кюрдамирі та Євласі.^[32] Наприкінці вересня Вірменія взяла участь у спільних військових навчаннях на південному кордоні Російської Федерації, у Вірменії, а також в Абхазії та Південній Осетії^[33][34]. Під час 75-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН президент Туреччини Реджеп Тайїп Ердоган зробив заяву на підтримку територіальної цілісності Азербайджану та Грузії^[35]. У вересні 2020 року Вірменія взяла участь у російських військових навчання Кавказ-2020, тоді як Азербайджан відмовився і направив лише спостерігачів.^[36]

Турецьку підтримку Азербайджану розглядають як таку, що пов'язана з експансіоністською та неоосманською зовнішньою політикою^[37][38], поєднавши її втручання з політикою в Сирії, Іраку та Східному Середземномор'ї^[39][40][41].

До відновлення бойових дій з'явилися повідомлення про те, що сотні бійців Сирійської національної армії з дивізії «Хамза» були переведені до Азербайджану^[42], в той час як за повідомленнями турецьких ЗМІ, наближених до президента Ердогана, багато членів Загонів народної оборони та Робітничої партії Курдистану з Іраку та Сирії були переведені до Нагірного Карабаху для підготовки вірменських ополченців проти Азербайджану^[43]. Уряди Азербайджану та Вірменії заперечили звинувачення в присутності іноземних бойовиків^[44][45].

Розпочалися вранці 27 вересня 2020 вздовж лінії зіткнення з Нагірним Карабахом. Обидві сторони повідомили про жертви серед військових та цивільного населення^[46]. У відповідь на зіткнення у Вірменії^[47] та в самопроголошеній Республіці Арцах оголошено воєнний стан та повна мобілізація^[18][48], а в Азербайджані було введено воєнний стан та комендантську годину^[49]. 28 вересня в Азербайджані оголошено часткову мобілізацію^[50].

Хронологія бойових дій в першу чергу базується на офіційних повідомленнях сторін конфлікту. Бойові дії характеризуються використанням важкої артилерії, бронетехніки, у тому числі танків, та безпілотників, а також, за повідомленнями, з використанням касетних боєприпасів, заборонених більшістю держав світу, але не Вірменією чи Азербайджаном^[51]. Конфлікт частково перекинувся за межі міжнародних кордонів: в Східному Азербайджані в Ірані падали снаряди та ракети, які не заподіяли шкоди^[52][53][54], а Іран збив кілька безпілотних літальних апаратів (БПЛА)^[55][56][57].

Після звільнення міста Шуша, другого за величиною поселення в Нагірному Карабасі, між президентом Азербайджану Ільхамом Алієвим, прем'єр-міністром Вірменії Ніколом Пашиняном та президентом Росії Володимиром Путіним було підписано мирну угоду, що припиняє всі бойові дії в зоні нагорно-карабахського конфлікту з 00:00, 10 листопада 2020 р. за московським часом.^[58][59] Самопроголошений президент Арцаху Араїк Арутюнян також погодився припинити військові дії. Відповідно до заяви, оголошується про повне припинення вогню і всіх військових дій в зоні нагірно-карабахського конфлікту з 00:00 за московським часом 10 листопада 2020 року. Азербайджанська Республіка і Республіка Вірменія зупиняються на займаних ними позиціях. Уздовж лінії зіткнення в Нагірному Карабасі і вздовж Лачинського коридору розгортається миротворчий контингент Російської Федерації в кількості 1960 військовослужбовців. За погодженням сторін буде забезпечено будівництво нових транспортних комунікацій, що зв'язують Нахічеванську Автономну Республіку із західними районами Азербайджану. Республіка Вірменія повертає Азербайджанській Республіці Агдамський район і території, утримувані вірменською стороною в Газахському районі Азербайджанської Республіки, Кельбаджарський район, Лачинський район (залишаючи при цьому за собою Лачинський коридор).^[58]

12 грудня 2020 року, Азербайджан і Вірменія звинуватили один одного у порушенні режиму припинення вогню. Так, у Міністерстві оборони Азербайджану заявили, що Вірменія вчинила «провокаційні дії на звільнених територіях Азербайджану», порушивши режим припинення вогню, і що Збройні сили Азербайджану вжили заходів у відповідь. Водночас у Міноборони Вірменії, заявили, що Азербайджан відновив «активні наступальні дії» у районі населених пунктів Хін Тахлар і Хцаберд у Нагірному Карабасі, а вірменські сили вжили «відповідні дії» у відповідь^[60].

13 грудня 2020 року, Міністерство оборони і Служба державної безпеки (СДБ) Азербайджану заявили про проведення у Нагірному Карабаху антитерористичної операції у відповідь на «провокації» з боку вірменських військових, внаслідок яких з 26 листопада було вбито четверо азербайджанських військових^[61].

28 вересня Вірменія заборонила всім чоловікам, старшим 18 років, що підлягають мобілізації, покидати країну^[62].

29 вересня Вірменія відклала суд над експрезидентом Робертом Кочаряном та іншими колишніми чиновниками, звинуваченими у справі про заворушення після виборів 2008 року. Причиною стало те, що один з підсудних, колишній міністр оборони Вірменії Сейран Оганян, вирушив до Карабаху^[63].

1 жовтня у Вірменії став недоступним TikTok^[64]. Того ж дня Служба національної безпеки Вірменії заявила, що заарештувала колишнього високопоставленого вірменського військового чиновника, якого звинувачують у державній зраді за підозрою у шпигунстві на користь азербайджанських спецслужб^[65]. Згодом 4 жовтня СНБ заявила, що заарештувала кількох іноземних громадян за підозрою в шпигунстві^[66].

Вірменія відкликала свого посла в Ізраїлі на знак протесту проти продажу ізраїльської зброї Азербайджану^[67].

27 вересня влада Азербайджану обмежила доступ до інтернету у всіх частинах країни після початку зіткнень. Згідно з заявою Міністерства транспорту, зв'язку та високих технологій Азербайджану, на такий крок пішли для запобігання вірменських провокацій^[68]. Державний комітет по роботі з діаспорою Азербайджану також звернувся до азербайджанців, які проживають за кордоном, не використовувати неофіційну, неуточнену та упереджену інформацію в соціальних мережах, електронних ЗМІ та інших ЗМІ^[69]. Міллі Меджліс Азербайджану оголосив комендантську годину у Баку, Гянджі, Гейгельському, Євлахському та низці районів з опівночі 28 вересня^[70][71], комендантом призначено міністра внутрішніх справ Вілаята Ейвазова^[72]. Прес-служба Азербайджанських авіаліній повідомила, що всі аеропорти Азербайджанської Республіки будуть закриті для регулярних пасажирських рейсів до 30 вересня^[73]. Військові прокуратури Фюзулінського, Тертерського, Карабаського та Гянджийського районів почали слідство щодо воєнних та інших злочинів на підставі інформацій та свідчень^[74].

28 вересня Президент Азербайджану Ільхам Алієв видав указ про часткову мобілізацію^[50].

31 жовтня 2020 після встановлення контролю над територіями на кордоні з Іраном, Азербайджан відновив ще чотири прикордонні застави.^[75]

Втрати серед цивільного населення і військовослужбовців були високими і, можливо, недооцінюються, оскільки заяви про втрати не були підтверджені незалежними організаціями. Постраждали цивільні райони, включаючи великі міста, в тому числі друге за величиною місто Азербайджану Гянджа і столиця регіону Степанакерт, більшість будинків були зруйновані^[76][77].

За вірменськими даними станом на 27 вересня від азербайджанського обстрілу в Мартунинському районі загинули жінка та дитина^[78] та десятка дістали поранення у Степанакерті^[79]. Міністерство оборони Азербайджану заперечило ці заяви^[80]. Вірменська влада заявила, що станом на 5 жовтня загинуло 21 вірменський громадянин^[81].

За даними азербайджанських джерел, вірменські військові атакували густонаселені райони, в яких знаходяться цивільні структури^[82]. Генеральна прокуратура Азербайджанської Республіки заявила, що станом на 5 жовтня внаслідок обстрілу вірменської артилерії в ході зіткнень загинуло 27 осіб, 141 було госпіталізовано з численними пораненнями^[83]. Жертвами стали 5 мешканців Кашалти Каракоюнлу у Нафталані^[84][85]; один з Евоглу^[86]; кілька жителів Тертера^[87][88][89]; двоє зі селища Шихарх Тертерського району^[90]; один з Карадагли Агдамського району^[91]; один з Горадізу^[92], двоє з Агдаму^[93], двоє з Бейлаґану^[94], один з Гянджі^[95], один з Агджабеді^[96] та один з Барди^[97].

1 жовтня двоє французьких журналістів Le Monde, які висвітлювали зіткнення в Мартуні, дістали поранення внаслідок азербайджанського обстрілу^[98].

З початку зіткнень уряд Азербайджану не надавав інформацію про число втрат^[99].

Вірменія та Арцах повідомили про 3000 вбитих азербайджанських солдат; вони надали імена та звання щонайменше 243 вбитих азербайджанських військовослужбовців. Станом на 6 жовтня влада НКР повідомила про загибель 240 їхніх військовослужбовців^[100], а вірменська влада повідомила про загибель пілота Су-25^[101]. Протягом 2 жовтня Армія оборони Арцаха заявила, що імовірно 830 азербайджанських військовослужбовців були вбиті або поранені^[102].

26 березня 2021 року колишній прем'єр-міністр та міністр оборони Вірменії Вазген Манукян заявив, що у цій війні вірменська сторона втратила понад 5 тис. солдатів^[103].

Азербайджан заявив про знищення понад 200 танків та іншої бронетехніки; 110 одиниць іншої військової техніки; шість командних та командно-спостережних пунктів; 228 артилерійських позицій; численні РСЗВ, включаючи БМ-27 Ураган; міномети, 300 одиниць ППО, у тому числі С-300 та 15 9К33 «Оса»; 18 БПЛА, і 5 складів боєприпасів^[104][105]. У свою чергу один вертоліт був пошкоджений, його екіпаж зміг повернутися на азербайджанську територію без втрат^[106]. 2 жовтня Центр аналізу економічних реформ і комунікацій Азербайджану повідомив, що загальні військові втрати Вірменії склали приблизно US$1,2 мільярда^[107].

Вірменія та Арцах спочатку заявили про знищення чотирьох азербайджанських вертольотів, десяти танків та БМП, а також 15 безпілотників^[108]. Згодом число зросло до 36 танків і бронетранспортерів, 2 бойові броньовані машини знищено, 4 вертольоти і 27 безпілотних літальних апаратів збито за перший день бойових дій^[109]. Вони опублікували відповідні кадри, що показують знищення та пошкодження 5 азербайджанських танків^{[110][111][112]} Армія оборони Арцаха заявила про знищення 39 азербайджанських військових машин, включаючи танк Т-90, 4 штурмовики Су-25, 3 ударних вертольота Мі-24 та 17 БПЛА^[113]. 4 жовтня МО Вірменії повідомило про знищення трьох азербайджанських літаків і двох танків^[114].

9 листопада 2020 азербайджанські військові збили з ПЗРК російський гелікоптер Мі-24 поблизу села Єрасх, у Вірменії, за кілька кілометрів від Нахічеванської Автономної Республіки Азербайджану. Двоє членів екіпажу загинули, ще один отримав поранення^[115].

В інтерв'ю 27 вересня регіональний експерт Томас де Ваал заявив, що досить малоймовірно, що воєнні дії були ініційовані вірменською стороною. «В основному вірмени виграли війну 1990-х років, у них є вся територія, яку вони хочуть», — сказав де Ваал. «Їхній стимул — нормалізувати статус-кво». «З різних причин Азербайджан розраховує, що він в чомусь виграє в цих воєнних діях», — сказав він^[116]. Ймовірна безпосередня мета Азербайджану — звільнення Фюзулинського та Джебраїльського районів на півдні Нагірного Карабаху, де місцевість менш гірська і більш сприятлива для наступальних операцій^[117]. Російський військовий експерт Михайло Ходарьонок вважав, що Азербайджан планував, підготував та розпочав наступальну операцію в Карабасі. За його словами, за 5 днів бойових дій азербайджанська армія не виконала жодного завдання першої доби, не звільнивши ні Фюзулі, ні Мартакерт, і що наступ може захлинутися^[118].

Коментатор журналу Foreign Policy прогнозував, що Азербайджан буде відчувати великі труднощі в спробі звільнити весь Нагірний Карабах через надзвичайно важкодоступну гірську місцевість, контрольовану вірменськими військами. Крім того, готовність азербайджанської армії дуже погана: армія дуже нещасна, корумпована та неефективна, дезертирство вчинюють до 20 відсотків військовослужбовців. Незважаючи на великі інвестиції у закупівлі військової техніки за рахунок прибутків від нафти, азербайджанській армії не вистачає належної підготовки для використання нової техніки^[119].

Аналітики, такі як Карлотта Галл, стверджували, що Туреччина, схоже, використовує конфлікт, щоб спробувати посилити свій вплив на Південному Кавказі уздовж свого східного кордону, використовуючи як військові, так і дипломатичні ресурси для розширення своєї сфери впливу на Близькому Сході і зменшення впливу Росії^[120][121]. Росія перебуває у військовому союзі з Вірменією, але історично дотримувалася політики збереження нейтралітету в конфлікті, а Вірменія ще не звернулася за допомогою^[122]. За словами Майкла Кофмана, директора програми вивчення Росії в CNA, якщо Вірменія не зазнає серйозних втрат, Росія навряд чи втрутиться^[122].

В грудні було опубліковано записи розмов Ільхама Алієва та Нікола Пашиняна. Згідно записів, 2-16 року Алієв пропонував тодішньому президентові Вірменії Сержу Саргсяну 5 млрд $ за передачу НКР до складу Азербайджану, але отримав відмову^[123].

27 вересня прем'єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян звинуватив владу Азербайджану у масштабній провокації. Прем'єр-міністр заявив, що «нещодавні агресивні заяви керівництва Азербайджану, широкомасштабні спільні військові навчання з Туреччиною, а також відмова від пропозицій ОБСЄ для моніторингу чітко вказують про те, що ця агресія була заздалегідь спланована і являє собою широкомасштабну провокацію проти миру та безпеки в регіоні»^[124]. 28 вересня Міністерство закордонних справ Республіки Вірменія виступило із заявою, стверджуючи, що «народ Арцаху перебуває у війні з турецько-азербайджанським альянсом»^[125]. Посол Вірменії в Росії Вардан Тоганян не виключив, що Вірменія може звернутися до Російської Федерації за новими поставками зброї^[126]. 29 вересня Пашинян заявив, що «Азербайджан за активної політичної та військової підтримки Туреччини розширює географію бойових дій на територію Вірменії»^[127]. 30 вересня Пашинян заявив, що Вірменія розглядає можливість офіційного визнання Республіки Арцах як незалежної території^[128]. Цього ж дня Міністерство закордонних справ Вірменії опублікувало заяву, що ВПС Туреччини здійснювали провокаційні польоти по лінії зіткнення між силами Республіки Арцах та Азербайджаном, а під час агресії, розв'язаної Азербайджаном, фактично забезпечували повітряну підтримку збройних підрозділів азербайджанської армії, що наступають^[129].

1 жовтня президент Арцаху Араїк Харутюнян заявив, що їм потрібно готуватися до довготривалої війни^[130]. Через дві доби міністерство закордонних справ НКР закликав міжнародну спільноту визнати незалежність Республіки Арцах з метою «відновити мир і безпеку в регіоні»^[131]. 4 жовтня уряд Вірменії заявив, що Азербайджан використовував касетні боєприпаси проти житлових об'єктів в Степанакерті; це засудив слідчий Amnesty International^[132].

5 жовтня міністр закордонних справ Вірменії Зограб Мнацаканян заявив Fox News, що напади азербайджанських сил на мирне населення Нагірного Карабаху буде прирівняно до воєнних злочинів і закликав до припинення агресії.

26 вересня, за даними Міноборони Азербайджану, за день до наступу вірменські військові вели вогонь з великокаліберних кулеметів та снайперських гвинтівок у різних напрямках уздовж лінії фронту, 48 разів порушивши режим припинення вогню. Азербайджан заявив, що першою атакувала вірменська сторона, а потім азербайджанські сили розпочали контрнаступ^[133].

27 вересня офіс президента Азербайджану Ільхама Алієва звинуватив вірменські сили у проведенні «умисного свідомого» нападу на лінію фронту^[134], та в «умисному прицілюванні на житлові райони та мирних жителів», назвавши це «грубим порушенням міжнародного гуманітарного права»^[135]. 28 вересня Офіс Президента Азербайджану заявив, що актом агресії проти Азербайджану Вірменія знищила переговорний процес^[136], проти Азербайджану розпочалася війна, що мобілізувала народ Азербайджану на Вітчизняну війну^[137]. Офіс згодом заявив, що розміщення збройних сил Вірменії в Нагірному Карабасі є загрозою для регіонального миру, і звинуватив Вірменію у пропаганді, додавши що Збройні сили Азербайджану діють відповідно до принципів міжнародного права^[138]. У заяві Державний комітет у справах сім'ї, жінок та дітей Азербайджану опублікував заяву, в якій звинувачють вірменських військових у цілеспрямованому націлюванні на цивільне населення, зокрема жінок і дітей^[139]. Крім того, міністр закордонних справ Азербайджану спростував будь-які твердження про турецьке втручання, відзначивши наявність такої співпраці з низкою країн.

29 вересня президент Азербайджану Ільхам Алієв прийняв вірчі грамоти новопризначеного посла Пакистану в Азербайджані Білала Хайе та говорив про територіальну цілісність Азербайджану. Президент заявив, що тривала вірменська агресія та окупація призвели не лише до руйнування інфраструктури та мечетей, але і до геноциду в Ходжали та культурного геноциду, що ображають увесь мусульманський світ і є визнанням офіційної політики ісламофобії та ненависті до азербайджанців^[140]. Згодом міністерство закордонних справ Азербайджану та Генеральна прокуратура випустили спільну заяву про воєнні злочини, скоєні вірменами проти цивільного населення^[141]. Також під час брифінгу, проведеного спільно міністерством закордонних справ Азербайджану та Генеральною прокуратурою, МЗС Азербайджану вимагало від Вірменії припинити обстріли мирного населення і закликало міжнародні організації забезпечити дотримання Вірменією принципів міжнародного права^[142]. Крім того, посол Азербайджану в Росії Полад Бюльбюльогли заперечив повідомлення про найманців з Туреччини, що діють в Азербайджані, а перша віцепрезидентка Азербайджанської Республіки Мехрібан Алієва заявила, що Азербайджан ніколи не претендував на чужі землі і не вчиняв злочинів проти людства^[143].

3 жовтня Алієв заявив, що Вірменії необхідно залишити його територію (в Нагірному Карабасі), щоб війна припинилася^[144]. Наступного дня Алієв виступив з офіційною заявою про те, що Азербайджан «пише нову історію», описавши Карабах як давню азербайджанську територію і давнє місце проживання азербайджанців, і зазначивши, що вірмени окупували територію Азербайджану, знищивши його релігійну та культурну спадщину за три десятиліття. Він додав, що Азербайджан відновить свої міста і зруйновані мечеті, і звинуватив Вірменію у фальсифікації історії^[145]. Через дві доби уряд Азербайджану повідомив, що Вірменія розгорнула касетні боєприпаси проти міст^[146].

Через географію, історію та чутливість карабаського конфлікту були висунуті звинувачення, твердження та заяви щодо участі сторонніх та міжнародних суб'єктів, у тому числі за повідомленнями ЗМІ та Сирійського спостережного центру з прав людини (SOHR).

Через два дні після початку збройного конфлікту кілька протурецьких сирійських бійців та джерела Сирійського спостережного центру за правами людини^[147] заявили, що приватна турецька охоронна компанія почала залучати сирійських добровольців для боротьби у Карабасі^[148]; Азербайджан та Туреччина заперечили ці заяви^[149]. За повідомленням The Times частково підтвердилась участь Туреччини у направленні 200 сирійських найманців на підтримку азербайджанських військ^[150]. Офіційні представники Азербайджану і Сирійської національної армії заперечили присутність сирійців, хоча джерело з Туреччини повідомило, що ці сирійці діють незалежно і не входять до СНА^[151]. Міноборони Росії висловило стурбованість з приводу «незаконних збройних формувань» з Сирії та Лівії, які, за його словами, прибули в зону конфлікту для участі в бойових діях^[152].

Сирійський спостережний центр за правами людини підтвердив існування в Азербайджані в цілому 320 сирійських вояків, переважно сирійсько-туркменського походження з дивізії «Султан Мурад», і зазначив, що вони не брали участь у зіткненнях. Центр зазначив, що сирійські угруповання, що складаються у більшості з арабів, відмовилися відправляти своїх бойовиків до Азербайджану^[153]. Станом на 1 жовтня 2020 SOHR підтвердив загибель 28 сирійських бойовиків та майже 60 повідомлень про поранення або зниклих безвісти за попередні два дні боїв^[154]. Пізніше Емманюель Макрон звинуватив Туреччину у відправці сирійських джихадістів до Нагірного Карабаху. За його словами, сирійські бойовихи з джихадістських угруповань добиралися до Нагірного Карабаху через транзитний пункт Газіантеп^[155].

3 жовтня прем'єр-міністр Пашинян заявив, що в наступі Азербайджану беруть участь сирійські найманці і терористи разом зі спеціалістами турецької армії у тому числі 150 високопоставлених турецьких військових офіцерів, розміщених на азербайджанських командних пунктах та безпосередньо керують воєнними операціями^[156].

4 жовтня SOHR повідомив, що щонайменше 72 протурецьких сирійських бойовиків з понад 1200 загинули у зіткненнях^[157]. Тим часом неопізнаний лідер СНА, статті Jesr Press і The Guardian також підтвердили загибель десятків сирійських бойовиків^{[158][159][160]}.

Перед конфліктом турецькі джерела стверджували, що багато членів Загонів народної оборони (ЗНО) та Робітничої партії Курдистану (РПК) з Іраку та Сирії були переведені до Нагірного Карабаху з метою підготовки вірменських ополченців проти Азербайджану^[161], а 30 вересня турецькі джерела стверджували, що близько 300 бойовиків РПК були перекинуті до Нагірного Карабаху через Іран^[162]. Однак, за словами одного з коментаторів Washington Post, «є підстави сумніватися» у цих твердженнях, оскільки Туреччина в минулому робила сумнівні заяви щодо діяльності РПК та ЗНО^[163]. Коментатор Jerusalem Post писав, що пропозиції Daily Sabah щодо участі РКП/ЗНО у Карабасі «мали на меті створити виправдання для Туреччини, щоб заявити, що її „безпека“ знаходиться під загрозою з боку „РПК“ і що вона може вторгнутися». Коментатор відмітив, що Туреччина вже використовувала приклад з нейтралізації «терористів» для нападу на північ Іраку та Сирії^[164].

28 вересня Міністерство оборони Азербайджану заявило, що серед вірменських жертв були найманці вірменського походження з Сирії та з різних країн Близького Сходу^[165]. Цього ж дня міністр оборони Туреччини Хулусі Акар заявив, що Вірменія повинна «відправити назад найманців і терористів, які привезла з-за кордону»^[166].

30 вересня Хікмат Гаджиєв заявив, що «міжнародна спільнота повинна адекватно реагувати на використання терористичних сил Вірменією»^[167]. Сирійський спостережний центр за правами людини заявив, що сирійські бойовики вірменського походження були перевезені до Вірменії для боротьби з Азербайджаном^[153][168].

5 жовтня Міністерство закордонних справ Азербайджану заявило, що Вірменія широко використовувала іноземні терористичні сили і найманців проти Азербайджану. У міністерстві додали, що є чіткі факти про прибуття людей вірменського походження в Нагірний Карабах з Близького Сходу, особливо з Сирії, Лівану, а згодом з Росії, Грузії, Греції, Об'єднаних Арабських Еміратів та інших країн^[169].

Під час конфлікту азербайджанські та іранські ЗМІ повідомляли, що російське озброєння та військову техніку транспортували до Вірменії через Іран^[170]. 29 вересня Міністерство закордонних справ Ірану спростувало ці твердження^[171]. Наступного дня азербайджанські проурядові ЗМІ поділилися відеокадрами, на яких, як повідомляється, видно, що військова техніка транспортується до Вірменії через Іран^{[172][173][174]}. Азербайджанський депутат Сабір Рустамханлі заявив, що Іран займався транспортуванням зброї з різних країн до Вірменії^[175]. Згодом у парламенті Азербайджану Рустамханлі запропонував відкрити посольство Азербайджану в Ізраїлі^[176]. Глава адміністрації президента Ірану Махмуд Ваєзі під час телефонного дзвінка з віцепрем'єр-міністром Азербайджану Шахіном Мустафаєвим спростував заяви та заявив, що вони спрямовані на підрив відносин обох країн^[177]. Крім того, іранські державні ЗМІ заявили, що вантажівки, зображені на кадрах, складаються з партій вантажівок КамАЗ, які уряд Вірменії раніше придбав у Росії^[178].Іран перебуває в конфліктній ситуації, оскільки він завжди поважав і визнавав територіальну цілісність сусідньої «країни-шиїта» Азербайджану, але також збивав азербайджанські безпілотники, які пролітали над його повітряним простором. Іран, як правило, обережно ставиться до конфлікту, що розширюється до його кордонів.^[179]

28 вересня російські ЗМІ повідомили, що російські приватні військові компанії готові воювати проти Азербайджану в Нагірному Карабасі^[180]. 1 жовтня російський підрозділ «Радіо Свобода», посилаючись на джерело з групи «Вагнера», повідомив, що вони вже перебувають у Карабасі та беруть участь у бойових діях^[181]. Пов'язаний з групою «Вагнер» російський бізнесмен Євген Пригожин заперечив це^[182]. В боях за Гадрут загинув солдат армії НКР російського походження Олександр Нечаєв^[183].

ООН засудила конфлікт і закликали обидві сторони знизити напруженість і без зволікання відновити конструктивні переговори^[184]. Афганістан, Пакистан, Туреччина і Північний Кіпр висловили підтримку Азербайджану, Туреччина надала Азербайджану військову підтримку, хоча масштаби її підтримки суперечливі^[122].

Міжнародні аналітики вважають, що бойові дії, ймовірно, були ініційовані Азербайджаном^[122][117], і що основними цілями наступу, ймовірно, будуть звільнення менш гористих районів на півдні Нагірного Карабаху, які легше звільнити, ніж добре укріплені внутрішні частини регіону^[119][118]. Підтримка Азербайджану Туреччиною розглядається як спроба розширити сферу свого впливу як за рахунок посилення позиції Азербайджану в конфлікті, так і за рахунок зменшення впливу Росії в регіоні^[122][121].

Президент Європейської Ради Шарль Мішель закликав до двостороннього припинення бойових дій^[185]. Аналогічну заявив зробив Генеральний секретар ООН Антоніу Гутерреш^[186], після чого Рада Безпеки ООН засудила конфлікт^[184]. ОБСЄ також закликала припинити воєнні дії^[187]. Генеральний секретар Організації американських держав Луїс Альмаґро вимагав від Азербайджану припинити бойові дії^[188].

Тюркська рада підтвердила свої зобов'язання «дотримуватися норм і принципів міжнародного права», підтвердила важливість швидкого врегулювання вірмено-азербайджанського конфлікту "на основі суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності міжнародно визнаних кордонів Республіки Азербайджан ", і нагадав, «що відповідні резолюції Ради Безпеки ООН, зокрема Резолюція 853 Ради Безпеки ООН 1993 року, вимагають негайного, безумовного та повного виведення збройних сил Вірменії з усіх окупованих територій Азербайджанської Республіки»^[189].

Представники кількох країн — включаючи Албанію^[190], Аргентину^[191], Ватикан^[192], Велику Британію^[193], Грецію^[194], Грузію^[195], Естонію^[196], Індію^[197][198], Індонезію^[199], Казахстан^[200], Канаду^[201], Китай^[202], Латвію^[203][204], Литву^[205][204], Молдову^[206], Німеччину^[192], Польщу^[207], Румунію^[208][209], Росію^[210], Саудівську Аравію^[211], США^[212][210], Уругвай^[213], Францію^[214][210], Хорватію^[215] та Чилі^[216] — закликали до мирного вирішення конфлікту.

Уряди Афганістану, Пакистану, Туреччини та частково визнаного (Туреччиною) Північного Кіпру виразили підтримку Азербайджану, звинувативши Вірменію у порушенні режиму припинення вогню^{[192][217][218][219]}. 1 жовтня Туреччина виступила із заявою, в якій відхилила спільні вимоги Франції, Росії та США про припинення вогню^[220][221]. Іран закликав до мирного вирішення конфлікту, з дотриманням територіальної цілісності Азербайджану та виведенням вірменських військ з окупованих територій^{[222][223][224]}. Боснякський член Президії Боснії і Герцеговини Шефік Джаферович та лідер його Партії демократичної дії Бакір Ізетбегович висловили свою підтримку Азербайджану, засудивши Вірменію та порівнявши ситуацію з ситуацією у Боснійській війні 1992—1995 років^[225]. Угорщина заявила, що підтримує зменшення напруженості, проте також заявила, що підтримує територіальну цілісність Азербайджану, заявивши, що «Нагірний Карабах з вірменською більшістю знаходиться в межах Азербайджану»^[226][227]. Аналогічну заяву зробила Україна^[228], однак додала, що вона не надаватиме військової допомоги ні Вірменії, ні Азербайджану^[229], і що вона хоче уникнути внутрішнього етнічного конфлікту між вірменською і азербайджанською діаспорою^[230].

Кіпр опублікував заяву, в якій засуджував Азербайджан за порушення режиму припинення вогню та ескалацію з боку учасників та третіх сторін, закликавши повернутися до мирних переговорів^[231]. Невизнане міжнародною спільнотою самопроголошене Придністров'я разом з двома іншими невизнаними країнами, Абхазією та Південною Осетією, визнало незалежність Республіки Арцах^[232], висловило своє бажання вирішити конфлікт і співчуття «братньому народові Арцаха»^[233][234].

Посол Вірменії в США Варужан Нерсесян запросив США втрутитися у конфлікт, як і його азербайджанський колега Елін Сулейманов^[235].

1 жовтня вірменська меншина Південної Осетії засудила дії Азербайджану, який, за її словами, за підтримки Туреччини атакував міста Арцаха. Вони також згадали вірмен, які допомагали Південній Осетії під час російсько-грузинської війни, учасником якої вона була, і що єдиним виходом було визнання незалежності Республіки Арцах^[236]. Тим часом вірменська меншина Грузії (Джавахетія) висловила стурбованість конфліктом і спробувала направити допомогу до Вірменії і Арцаху^[237].

Лідер вірменської діаспори в Хорватії Катарина Оганесян попросила підтримки проти того, що вона назвала геноцидом вірмен^[238].

2 жовтня в іранських містах, в тому числі в столиці Тегерані, Тебризі, відбулися декілька протестів на підтримку Азербайджану. Іранські азербайджанці скандували гасла азербайджанською мовою, в тому числі «Карабах — наш. Він залишиться нашим»^[239]. Того ж дня близько 50 азербайджанців Молдови зустрілися в столиці країни Кишиневі з послом Азербайджану в Молдові Ґудсі Османовим і висловили свою підтримку азербайджанській армії, заявивши, що вони «готові виконувати всі накази і вказівки президента Азербайджану […] Ільхама Алієва». Після цього вони заявили, що нададуть фінансову допомогу Фонду допомоги збройним силам Азербайджану. Спочатку на захід збиралися бути присутнім 500 осіб, але це виявилося неможливим через пандемію COVID-19^[240].

3 жовтня азербайджанці Грузії виразили готовність воювати за Азербайджан і впевненість, що Азербайджан поверне Нагірний Карабах^[241].

• Карабаська війна
• Чотириденна війна
• Вірмено-азербайджанський прикордонний конфлікт (2021—2022)
• Зангезурський коридор

• Павло Аксьонов. Чому Азербайджан виграв війну у Карабаху? Відповідають військові експерти (2020) [Архівовано 19 листопада 2021 у Wayback Machine.]
• Мацек Вишневський. Нагорний Карабах: театр імперських дії і сучасне поле бою (2021) [Архівовано 19 листопада 2021 у Wayback Machine.]