Кандибка пустельний — Вікіпедія

Кандибка пустельний
Кандибка пустельний (Stylodipus telum)
Охоронний статус
Найменший ризик  (МСОП 3.1)
Біологічна класифікація
Царство:	Тварини (Animalia)
Тип:	Хордові (Chordata)
Клада:	Синапсиди (Synapsida)
Клас:	Ссавці (Mammalia)
Ряд:	Мишоподібні (Rodentia)
Родина:	Стрибакові (Dipodidae)
Рід:	Кандибка (Stylodipus)
Вид:	Кандибка пустельний (S. telum)
Біноміальна назва
Stylodipus telum (Lichtenstein, 1823)
Синоніми
Scirtopoda telum

Кандибка пустельний, ємуранчик звичайний, трипалий земляний заєць (Stylodipus telum; Lichtenstein, 1823)^[1] — один з трьох видів немишовидних гризунів роду кандибка (Stylodipus), єдиний поширений в Україні. Етимологія: лат. telum — «стріла, спис».

Дрібний гризун з невисокими вухами та трипалою лапою. Загальна довжина тіла в українських популяціях складає: у самців — 117,9±1,7 мм, у самиць — 121,8±2,2 мм; довжина хвоста — 149, 2±1 та 152,8±1,2 мм, довжина ступні — 55,0±0,2 мм та 55,7±0,6 мм відповідно. Волосся поступово подовжується до кінця хвоста й утворює невеликий пензлик темного кольору. Забарвлення верху від бурувато-сірого до вохристо-бурого, черево біле.

Живе у вологих та посушливих степах на сході України, північному Кавказі, заході Туркменістану, заході Узбекистану та в Казахстані (Kuznetsov, 1965; Shenbrot, 1991b), в Китаї (Сінцзян; Chen and Wang, 1985; Ma et al., 1987; Mi et al., 1990; Qian et al., 1965; Shou, 1962; Wang, 2003; and Zheng and Zhang, 1990).

В Україні поширення обмежено аренами нижнього Дніпра (Херсонська область, частина Миколаївської області на Кінбурнському півострові). Український підвид Stylodipus telum falzfeini рідкісний: площа його ареалу 8000 км², при чому площа розселення фрагментована і знижена в результаті втрати місць проживання і деградації, причиною чого є заліснення та розорювання Нижньодніпровських територій, скорочення випасу. Тому вид занесений до I та II видань ЧКУ (1980, 1994). Охороняється в Чорноморському заповіднику, де його чисельність сягає до 3 тисяч особин. В залежності від біотопу щільність населення сягає від 0,2 до 2,8 особини на 1 га.

Вперше вид описаний Мартіном Ліхтенштайном в 1823 році на північно-східних степових ділянках Приаралля в Казахстані. Пізніше описувався іншими науковцями, тому має синоніми:

• S. halticus (Brandt, 1844)
• S. proximus (Fairmaire, 1853)
• S. falzfeini (Brauner, 1913)
• S. birulae (Martino, 1922)
• S. amankaragai (Selewin, 1934)
• S. karelini (Selewin, 1934)
• S. turovi (Heptner, 1934)
• S. nastjukovi (Shenbrot, 1991)

Осілий зимосплячий вид. Активний у сутінках та вночі. Переходить до сплячого режиму з першими заморозками. Пробуджується наприкінці березня — на початку квітня. Селиться поодинці в простих і розгалужених норах. Живиться в основному злаками. В раціон також входять й інші рослини — молочай, полин, цмин піщаний; а також комахи.

Відтворення відбувається один раз на рік. Спочатку паруються дорослі самиці, пізніше — самиці, що народилися минулого року. Поява малят припадає на початок червня, коли самиця народжує 3–6 малят. У віці одного місяця вони переходять до самостійного життя. У двомісячному віці досягають розмірів дорослих тварин.

Вид зустрічається лише на незалісненій та неораній територіях. Перевагу віддає біотопам з невисокою трав'яною рослинністю, особливо пасовищам. Переважно це різні асоціації формації Festuceta beckerii.

Втрата середовища проживання через оранку та надмірний випас, а також пестициди впливають на деякі популяції. Вид проживає у кількох заповідних територіях^[2].

• Wilson, D. E.; Reeder, D. M. (Eds.) (2005). Mammal Species of the World. A Taxonomic and Geographic Reference (3rd ed). Johns Hopkins University Press. Архів оригіналу за 4 березня 2021. Процитовано 26.03.2022.
• Tsytsulina, K., Formozov, N., Zagorodnyuk, I. & Sheftel, B. 2008. Stylodipus telum. In: IUCN 2013 [Архівовано 28 жовтня 2016 у Wayback Machine.]
• Червона книга України 2010 - 2013 [Архівовано 8 грудня 2010 у Wayback Machine.]
• Загороднюк І. В. Таксономія і номенклатура немишовидних гризунів фауни України // Збірник праць Зоологічного музею. — Київ, 2008–2009. — № 40. — С. 147–185 [Архівовано 9 грудня 2017 у Wayback Machine.]

Це незавершена стаття з теріології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.