Кирил II (митрополит Київський) — Вікіпедія

Кири́л ІІ — руський політичний та церковний діяч XIII ст., Митрополит Київський та всієї Руси (1242–1281), святитель.

Кирило III був ігуменом монастиря у Галицькому князівстві. Згодом — холмським єпископом, ставлеником князя Данила Романовича. Після зруйнування Києва ханом Батиєм та спорожніння Київської кафедри, у 1240–1245 роках йшла боротьба за Київ між князями Данилом Галицьким та Михайлом Чернігівським. Після повернення до Києва князя Михайла, з його санкції Київським митрополитом, замість Йосифа, був обраний колишній київський ігумен монастиря св. Спаса на Берестовім, єпископ Петро Акерович. В той же час Данило Галицький висунув свого кандидата на митрополита Київського — Кирила.

1243 року обраний на Київську Митрополію. Близько 1246–1247 року Патріархом Константинопольським Мануїлом II возведений у сан Митрополита Київського.

Прийняв управління Руською православною Церквою у важкий час. Страшну картину являла тоді землі Київської Русі: храми й монастирі були розорені, священики побиті й відведені у полон, тисячі русинів загинуло від ворожого меча. Загинули також єпископи Володимирський Митрофан і Переяславський Симон, зник безвісти попередній Митрополит Київський Іосиф.

Це було лихоліття не тільки для Русі, але також і для Греції. Константинополем заволоділи хрестоносці, так що Патріарх Константинопольський був змушений виїхати до Нікеї. Римський Папа, користуючись складним становищем руських князів, робив спроби схилити деяких із них у католицизм.

Через загальний занепад новообраний Митрополит тільки через кілька років зміг отримати призначення на Митрополію від Патріарха Константинопольського.

Після повернення з Нікеї Кирило об'їхав північні єпархії — Чернігівську, Владимирську, Рязанську, Новгородську. Скрізь його зустрічали з великою радістю. Але постійного місця проживання в нього не було. Київ лежав у руїнах. Проте Митрополит Кирило поїхав не до князя Данила, який його підтримував до того, а оселився у столиці північно-східних князів — Володимирі-на-Клязьмі. Офіційно кафедра залишилась у Києві, й митрополити продовжували іменуватися «Київськими і всієї Русі». Проте Кирило найдовше жив саме у Володимирі, іноді здійснюючи тривалі подорожі то південними, то північними єпархіями.

Згодом Митрополит поширив свій вплив на всю ханську столицю Сарай-Бату, 1261 року заснував Сарайську єпархію і послав туди єпископа зі священиками. Завдяки цьому навіть чимало татар навернулося до християнства.

Помітивши під час об'їздів безлад у здійсненні Таїнств і обрядів, а також у житті народу й духовенства, Кирило у 1274 році скликав Собор єпископів у Володимирі. На цьому Соборі Митрополит виголосив своє «Правило», або «Повчання священикам», яке згодом було розіслано по всіх єпархіях. Рішенням цього Собору відновили забуті стародавні постанови Церкви. Зокрема вимагалося ретельно випробовувати кандидатів у священство й висвячувати тільки гідних.

Помітивши, що церковні негаразди відбувалися не тільки через недбалість пастирів, але й через незрозумілість деяких правил, Кирило письмово звернувся до Деспота Болгарії Іакова Святослава й просив надіслати у Русь слов'янський список церковних правил з тлумаченнями Зонари (відомий візантійський хроніст і каноніст). До того часу у Русі були тільки грецькі списки «Кормчої», малопридатні для широкого кола віруючих.

В останні роки життя Митрополит ще раз побажав об'їхати північні єпархії й під час об'їзду (7 грудня 1281 року) помер у Переяславі-Залеському. Його тіло було перевезено до Володимира, а потім до Києва і поховано в Софійському соборі.

• Лаушкин А. В. Митрополит Кирилл и осмысление ордынского ига во второй половине XIII века // Богословский сборник. — М., 2002. — Вып. 10.
• Макарий (Булгаков), митр. О сочинениях митрополита Киевского Кирилла II // Макарий (Булгаков), митр. История Русской Церкви. — М., 1995. — Кн. 3