French
DeutschКлаудіо Коутіньйо — Вікіпедія
 | |||||||||||||||||||||||
| Особисті дані | |||||||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Народження | 5 січня 1939 | ||||||||||||||||||||||
| Дон-Педріту, Бразилія | |||||||||||||||||||||||
| Смерть | 27 листопада 1981 (42 роки) | ||||||||||||||||||||||
| Ріо-де-Жанейро, Бразилія | |||||||||||||||||||||||
| Громадянство | .svg){kind=small} Бразилія | ||||||||||||||||||||||
| Позиція | захисник | ||||||||||||||||||||||
| Тренерська діяльність** | |||||||||||||||||||||||
| |||||||||||||||||||||||
| ** Тільки на посаді головного тренера. | |||||||||||||||||||||||
Клаудіо Коутіньйо (порт. Cláudio Coutinho, 5 січня 1939, Дон-Педріту — 27 листопада 1981, Ріо-де-Жанейро) — бразильський футбольний тренер.
Клаудіо Коутіньйо народився в Дон-Педріту. Коли йому було 4 роки, його сім'я переїхала в Ріо-де-Жанейро. У тодішній столиці країни Коутіньйо почав військову кар'єру, вступивши у військове училище, і дослужився до звання капітана артилерії. Одночасно з військовою спеціальністю Коутіньйо, що виявляв велику увагу до спорту, навчався в армійській школі фізичного виховання. У 1968 році Коутіньйо був обраний представником школи для виступу перед Конгресом в США. У Сполучених Штатах Коутіньо познайомився з Кеннетом Купером, автором знаменитого методу визначення фізичного стану спортсменів. Після виступу вперед Конгресом, Коутіньйо був запрошений працювати в лабораторії НАСА, де він був в числі групи, що визначала стан космонавтів і льотчиків-випробувачів в стресових для організму ситуаціях. Потім він продовжив освіту в Європі, захистивши кандидатську дисертацію в університеті міста Фонтенбло.
1970 року Коутіньйо був узятий у складі делегації збірної Бразилії з футболу на тогорічний чемпіонат світу. На «мундіалі» Коутіньйо відповідав за фізичний стан гравців, застосовуючи метод Купера. Після чемпіонату світу, виграного бразильцями, Коутіньйо пропрацював головним тренером клубу «Васко да Гама», а також був координатором збірної Бразилії на чемпіонаті світу 1974 року. 1976 року Коутіньйо очолив олімпійську збірну Бразилії, яку привів до 4-го місця на Олімпіаді 1976 року. У тому ж році він очолив «Фламенго».
У 1977 році, після низки невдач головного тренера першої збірної Бразилії, Освалдо Брандао, головним тренером команди був призначений Коутіньйо. Новий головний тренер почав з «європеїзації» гри бразильців, до того заснованої на індивідуальній майстерності гравців команди. Головним для Коутіньйо стала ігрова дисципліна і універсальність гравців, оскільки це був час «тотального футболу» збірної Нідерландів[1], а також «ponto futuro», коли гравці рухаються без м'яча, щоб будь-який з них міг його отримати в потрібний момент. Першим з бразильців-зірок постраждав Шикао, який через недостатню дисципліну був виключений з команди. На чемпіонаті світу 1978 року бразильці страждали від нестачі взаєморозуміння між Зіко і Рейналдо, головних «конструкторів» атак збірної. Після матчів групового етапу в управління командою був змушений втрутитися президент Бразильської конфедерації футболу, який ввів в команду трьох гравців, які допомогли здолати Перу і на рівних зіграти з Аргентиною. Вирішальний матч за вихід у фінал бразильці проводили з Польщею і виграли 3:1, але Аргентинці, які проводили гру пізніше і знали, скільки треба було забивати, переграли Перу 6:0. За відомостями преси та відгуками деяких гравців команди, футболісти Перу матч «здали»[2][3][4][5]. В результаті бразильці, які єдині на чемпіонаті не програли жодного матчу, були змушені грати матч за 3-е місце з Італією. Після турніру Коутіньйо сказав: «Ми були моральними переможцями цього чемпіонату». Після того як команда несподівано вилетіла у півфіналі Кубка Америки 1979 року від Парагваю, Коутіньйо 31 жовтня пішов зі збірної Бразилії, попутно звинувативши пресу і футбольну громадськість Бразилії в загальному невдалому результаті. Під керівництвом Коутіньйо збірна Бразилії провела 45 ігор.
Коутіньо повернувся у «Фламенго» і двічі поспіль зробив команду чемпіоном штату Ріо-де-Жанейро, а 1980 року привів клуб до перемоги в чемпіонаті Бразилії. У 1981 році Коутіньйо посварився з керівництвом клубу і вирішив покинути команду, перейшов у клуб з США «Лос-Анджелес Ацтекс»[6][7]. У тому ж році Коутіньйо, займаючись дайвінгом, шанувальником якого він був, потонув біля пляжу в Іпанемі, Ріо-де-Жанейро[8]. У нього залишилися дружина і двоє дітей.
- Чемпіон Бразилії (1):
- «Фламенго»: 1980
- Переможець Ліги Каріока (2):
- «Фламенго»: 1978, 1979
- ↑ Vickery, Tim (1 липня 2010). When the Dutch led the way. BBC. Архів оригіналу за 10 Листопада 2020. Процитовано 2 червня 2018.
- ↑ Аргентина: Діти Пекермана. Архів оригіналу за 6 Березня 2016. Процитовано 19 Березня 2021.
- ↑ Ставки на скандали тримають ЧС напоготові. Архів оригіналу за 5 Червня 2009. Процитовано 19 Березня 2021.
- ↑ Корупційні скандали у футболі. Архів оригіналу за 19 березня 2007. Процитовано 21 жовтня 2009.
- ↑ Рекорди і досягнення 2-го туру. Архів оригіналу за 11 Серпня 2017. Процитовано 19 Березня 2021.
- ↑ Los Angeles Aztecs 1974—1981. Архів оригіналу за 18 Січня 2022. Процитовано 19 Березня 2021.
- ↑ Archived copy. Архів оригіналу за 11 липня 2010. Процитовано 1 серпня 2010.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) - ↑ Sem medo, filha de Cláudio Coutinho encara prova de natação no mar. Архів оригіналу за 4 Березня 2016. Процитовано 19 Березня 2021.
- Клаудіо Коутіньйо на сайті ФІФА (англ.)
- Клаудіо Коутіньйо на сайті transfermarkt.com (англ.)
 | ||
1 Леао (в) • 2 Тоніньйо • 3 Оскар • 4 Амарал • 5 Серезо • 6 Едіньйо • 7 Зе Сержіо • 8 Зіку • 9 Рейналдо • 10 Рівеліно • 11 Дірсеу • 12 Карлос (в) • 13 Неліньйо • 14 Абел • 15 Полоцці • 16 Родрігес Нето • 17 Батіста • 18 Жил • 19 Жорже Мендонса • 20 Роберто Динаміт • 21 Шикао • 22 Валдір Перес (в) • Тренер: Клаудіо Коутіньйо | | |
1 Леао (в) • 2 Тоніньйо Баяно • 3 Амарал • 4 Едіньйо • 5 Карпеджані • 6 Марко Антоніо • 7 Тіта • 8 Фалькао • 9 Сократеш • 10 Пальїнья • 11 Зе Сержіо • 12 Карлос Роберто (в) • 13 Неліньйо • 14 Рондінеллі • 15 Пінтіньйо • 16 Педріньйо • 17 Жаїр Гаушо • 18 Шикао • 19 Жуарі • 20 Зенон • 21 Зезе • 22 Жоао Лейте (в) • 23 Піта • 24 Тарсізо • 25 Жуніор • Тренер: Клаудіо Коутіньйо | | |
| Словники та енциклопедії | |
|---|---|
| Нормативний контроль |
