Concerto grosso — Вікіпедія

Concerto grosso (дослівно з італійської — великий концерт, у множині — concerti grossi) — музичний жанр, що виник у барокову епоху, різновид інструментального концерту, в якому музичний матеріал розподілено між невеликою групою солістів (concertino) і повним оркестром (ripieno).

Жанр розвивався в кінці XVII століття. Витоками жанру вважаються багатохорний вокально-інструментальний концерт XVI століття та рання тріо-соната. Первісно існувало два різновиди жанру — concerto da chiesa (церковний концерт) і concerto da camera (камерний концерт). Concerto da chiesa складається з повільних і швидких поліфонічних частинах; concerto da camera має структуру, подібну до сюїти: починається з прелюдії і включає традиційні танцювальні жанри. Згодом цей розподіл нівелювався.

Серед перших творців — Алессандро Страделла^[en], Джузеппе Тореллі, класичні зразки жанру у творчості Арканджело Кореллі, Антоніо Вівальді, Ґеорґа Фрідріха Генделя. Традицій concerto grosso також дотримується Йоганн Себастьян Бах у шести Бранденбурзьких концертах.

До кінця XVIII століття жанр concerto grosso був витіснений інструментальним концертом (для інструмента solo з оркестром) і симфонією. У XX столітті жанр був відроджений такими композиторами як Богуслав Мартіну, Альфред Шнітке, Кшиштоф Пендерецький та Філіп Ґлас, в українській музиці до нього зверталися В. Губаренко, З. Алмаші, своєрідним продовженням традицій жанру став «Concerto ma non grosso» О. Маринченка.

• Музыкальный энциклопедический словарь. — М. : «Советская энциклопедия», 1990.
• Зейфас Н. Сoncerto grosso в музыке барокко в сб.: Проблемы муз. науки. В.3, М., 1975
• Bennett, R. (1995). Investigating Musical Styles. Cambridge: Cambridge University Press.

• Кончерто гроссо // Українська музична енциклопедія. У 2 т. Т. 2. [Е – К] / гол. редкол. Г. Скрипник. — Київ : Видавництво Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології НАН України, 2008. — С. 539-540.