Королівство Англія — Вікіпедія

Королівство Англія англо-нормандська: Realme d'Engleterre давньофранцузька: Reaume d'Angleterre валлійська: Teyrnas Lloegr корнська: Ruwvaneth Pow Sows середньовічна латина: Regnum Angliae давньоанглійська: Englalonde Rīce середньоанглійська: Kingdom of Engelond англійська: Kingdom of England
Державна унія
↓ 927–1707 1649–1660: Співдружність
Зверху: Прапор Англії Знизу: Королівський прапор (1406—1603) Королівський герб (1399—1603)
Девіз фр. "Dieu et mon droit" "Бог і моє право"[1]
Розташування Королівства Англія 1558—1707 (зелений)
Столиця	Вінчестер (до 1066) Лондон (1066–1707) ∟ Вестмінстер      (адміністративна) ∟ Лондонське Сіті      (коммерційна)
Мови	англійська[nb 1] давньоскандинавська (до XI ст.) валлійська[nb 2] корнська[nb 3] кумбрійська (до XII ст.) англо-нормандська французька (XI-XV ст.) середньовічна латина (до XV ст.)[nb 4]
Релігії	Римо-католицизм (927—1534) Церква Англії (1534—1707)
Форма правління	Виборна монархія (927–1066) Спадкова монархія (1066–1215) Спадкова парламентська конституційна монархія (1215–1649; 1660–1707) Співдружність (республіка) (1649–1660)
Монарх
- 924—939	Етельстан
- 1702—1707	Анна Стюарт
Законодавчий орган	Парламент
- Upper house	Палата лордів
- Lower house	Палата громад
Історія
- Об'єднання	927
- Битва при Гастінгсі	14 жовтня 1066
- Приєднання Уельсу	1535–1542
- Династичний союз з Шотландією	24 березня 1603
- Славна революція	1688
- Об'єднання з Шотландією	1 травня 1707
Валюта	Фунт стерлингів
Попередник Наступник Вессекс Ессекс (королівство) Кент (королівство) Думнонія Валлійська марка Східна Англія (королівство) Королівство Великої Британії
Сьогодні є частиною	Велика Британія  ∟  Англія

Королівство Англія (англо-нормандська: Realme d'Engleterre, давньофр. Reaume d'Angleterre^[2][3][4], давньоскан. Konungdómr af Ǫngulland, давн-англ. Engla rīċe, англ. Kingdom of England) — держава у Західній Європі, що осягала південну частину острова Велика Британія та існувала з 927 до 1707 року, після чого з приєднанням Шотландського королівства трансформувалась у Королівство Великої Британії.

Резиденцією королівської династії спершу був Вінчестер у Гемпширі, але з початку XII століття столицею фактично став Лондон.

Монарх Об'єднаного Королівства, король Чарльз ІІІ, є правонаступником королів та Королівства Англія. Титул короля (королеви) Англії формально втратив своє значення з 1707 року, але фактично вживається досі.

Норманське завоювання призвело до глибоких змін в Англійській державі. Зокрема, Вільгельм наказав скласти Книгу Страшного суду — перелік усього населення королівства, усіх земель та маєтків. Складання книги розпочалось з метою упорядкування податкової бази, але поміж іншим викрило повну заміну серед правлячого класу та церковної верхівки саксів на норманів впродовж 20 років після завоювання. Нормани майже монополізували владу, церкву і володіння землею на всіх рівнях. Сам Вільгельм та його знать розмовляли нормандською як в Нормандії, так і в Англії. Використання англо-нормандської мови серед аристократії тривало віки потому та залишило невитравний відбиток на розвитку сучасної англійської мови.

Правління Вільгельма відбувалось в постійній боротьбі за владу над країною. Намагаючись підкорити саксів, король починає будівництво численних фортець — замків, донжонів та «motte and bailey». Такі укріплення дозволяли норманським лордам врятуватись у безпеці під час народних повстань. Перерозподіляючи землі серед своїх прибічників, Вільгельм іноді об'єднував землі, якими володіло багато англійських лордів, навколо стратегічно важливого укріплення і надавав такий феод одному норману. Норманські феодали віддавали королю фіксовану кількість воїнів — не тільки для військових кампаній, але й для замкових гарнизонів.

Вільгельм зберіг поділ Англії на графства (шири), які, в свою чергу, ділились на сотні. Представником королівської влади у ширі був шеріф, який здійснював королівське правосуддя та збирав податки.

Після смерті Вільгельма у 1087 році розпочалась війна за владу між його синами Робертом, якому батько залишив Нормандію, і Вільгельмом II, який успадкував Англію. У 1100 році Вільгельм II помирає, і королем Англії стає четвертий син старого короля Генріх I. Він намагається стабілізувати ситуацію в країні, шукаючи компроміси між саксонською та норманською знаттю. У 1120 році у Ла-Манші потонув Білий корабель, на якому до Англії повертався єдиний син Генріха Вільгельм. Залишившись без легитимного спадкоємця, у 1127 році Генріх вимагає у баронів визнати його доньку Матильду наступницею на англійському троні.

Після смерті Генріха у 1135 році барони відмовляються від клятви та заявляють про підтримку племінника померлого короля Стефана Блуаського. Майже на 20 років країну захоплює громадянська війна. Восени 1139 року Матильда разом з братом Робертом Глостерським прибуває до Англії, в той час як її чоловік, Жоффруа Плантагенет, граф Анжуйський атакує Нормандію. Врешті-решт Стефан потрапляє у полон і його правління закінчується, але Матильду обурені англійці виганяють з Лондона. У 1141 році Роберт потрапляє в полон, і Матильда вимінює його на Стефана.

Війна закінчується 1153 року Воллінгфордською угодою, за якою Стефан залишався королем Англії до самої смерті, але йому наслідував Генріх, син Матильди і Жоффруа Плантагенета. Стефан помер менше, ніж через рік після укладення угоди, і у 1154 році королем Англії став Генріх II, перший з династії Плантагенетів на англійському престолі.

Під час громадянської війни значно посилилась влада місцевої аристократії. Стефан і Матильда, шукаючи прибічників серед баронів, часто роздавали володіння, титули і привілеї. Місцеві володарі стали майже незалежними, самостійно чинили правосуддя, збирали податки, навіть за королівські ліси, влаштовували рейди на сусідів, дехто карбував власні гроші. Відновлення ладу та економіки відбувалось вже за часів Генріха II.

• 1284 — Завоювання Уельсу, почате норманами, завершене Едвардом I.
• 1295 — Прийнята Модель парламенту.
• 1338–1453 — Столітня війна з Францією дозволила парламентові контролювати податки і, за допомогою імпічменту, призначення міністрів королем.
• 1348–1349 — Чорна смерть (чума) забрала 30 % населення.
• 1381 — Суспільне невдоволення привело до селянського повстання, яке було жорстоко придавлене.
• 1399 — Річард II був зміщений парламентом.
• 1414 — Придушення повстання лолардів.
• 1455–1485 — Війна Червоної і Білої троянд.
• 1497 — Генріх VII поклав кінець владі феодальної знаті, придушивши повстання йоркців.
• 1529 — Генріх VIII став главою Англіканської церкви після розриву з Римом.
• 1536–1643 — Акти Союзу об'єднаної Королівства Англія й Уельсу після завоювання.
• 1547 — Едвард VI прийняв доктрини протестантства.
• 1553 — Повернення до римської католицької церкви при Марії І.
• 1558 — Єлизавета I схвалила релігійний компроміс.
• 1588 — Спроба вторгнення в Англію іспанської Армади.
• 1603 — Яків I об'єднав англійську і шотландську корону. Зростає протистояння парламенту.
• 1642–1652 — Громадянська війна між роялістами і парламентаріями, що закінчилася перемогою парламенту.
• 1649 — убито Карла I, створена Співдружність.
• 1653 — Олівер Кромвель призначений Лордом-Протектором.
• 1660 — Відновлення монархії при Карлі II.
• 1685 — Повстання Монмаута.
• 1688 — Вільгельма Оранського запрошено зайняти трон, утеча Якова II.
• 1707 — Акт про союз між Англією і Шотландським королівством при королеві Анні Стюарт, після якого Англія стала частиною Королівства Великої Британії.

• Elton, G. R., The Tudor Constitution: Documents and Commentary (Cambridge University Press, 1960)
• Elton, G. R., ed., England, 1200—1640: Sources of History. (Ithaca, NY: Cornell Press, 1969)
• Elton, G. R. Studies in Tudor and Stuart Politics and Government: Papers and Reviews. 4 volumes (Cambridge University Press, 1974—1992) (1946—1972—1983–1990)

• Список монархів Британських островів
• Англо-нормандська мова
• Англія та Уельс
• Королівський військово-морський флот Великої Британії
• Монархи Англії

Це незавершена стаття з історії Великої Британії. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.