Кримінальна субкультура — Вікіпедія

Кримінальна субкультура (лат. criminalis — злочинний; лат. sub — вторинність, підлеглість + лат. cultura — обробіток, оброблення, виховання, освіта) — духовні та матеріальні цінності, які регламентують і впорядковують спосіб життя, поведінку і злочинну діяльність кримінальних співтовариств. Це сприяє згуртованості, організованості, кримінальної активності, а також наступності нових поколінь. В основі кримінальної субкультури лежать певні традиції, правила, норми і ритуали, які суперечать законослухняному суспільству.^[1][2]

Соціальна шкідливість впливу кримінальної субкультури зумовлена тим, що вона кримінально спотворює соціалізацію особистості та розпалює злочинну поведінку.^[3]

Досить специфічний сенс в кримінальному середовищі набувають такі якості, як порядність, чесність, благородство, свобода, відповідальність за дане слово і сім'я.^[2]

Кримінальна субкультура вторгається в офіційну культуру, зламуючи її, знецінюючи її цінності і норми, впроваджуючи в неї свої правила і атрибутику.^[1]

Окремі складові кримінальної субкультури, такі, як жаргон, татуювання, мова жестів, злодійський шансон та ін. стали стрімко переплітатися з культурою, повсякденною промовою і способом життя цілком добропорядних громадян.^[4]

Одним з важливих елементів кримінальної субкультури є ремесло, але оскільки вся діяльність кримінального світу пов'язана з ризиком і небезпекою, окрім ремесла необхідне володіння елементами військового мистецтва. У кримінальному світі особливе значення мають бойові системи володіння ножем, наприклад, в російській кримінальній субкультурі - система «Махалово»^[5].

За досслідженнями доктора юридичних наук А. І. Гурова, постійне ведення антисоціального способу життя збуджує у особистості постійну потребу в емоційному та комуникативному зв’язку з тим оточенням, що близьке за своїми інтересами та пріоритетами.^[3]

Про кримінальну субкультуру, її ролі та значення в злочинному світі і в суспільстві, проведено чимало досліджень і написана значна кількість наукових статей та книг. Однак, одним з перших вітчизняних дослідників кримінальної субкультури можна відзначити Ф. М. Достоєвського. У своїй повісті «Записки з мертвого будинку» (1861 р.) він описав враження побаченого і пережитого їм на каторзі в Сибіру, де він провів чотири роки.

Також кримінальну субкультуру описував А. П. Чехов в повісті «Острів Сахалін». Крім того, одними з перших це явище стали досліджувати і зарубіжні соціологи, такі як: Р. Мертон, Т. Селін, А. Коен.

У 1938 р. в «Американському соціологічному огляді» Робертом Мертоном була опублікована стаття «Соціальна структура і аномія». У цій статті Мертон описував ідею про те, що основною причиною злочинності є певна суперечність між цінностями, до яких прагне суспільство і можливостями їх досягнення за правилами і етичними міркуванямми суспільства. В результаті, ті, хто не зуміли отримати такі цінності законним шляхом, йдуть на злочини для досягнення своєї мети.

Також в 1938 році Т. Селін опублікував статтю «Конфлікт культур і злочинність». У цій статті Селін розглядав конфлікт між культурними цінностями різних спільнот.

Потім в 1955 році А. Коен розробив концепцію субкультур. Він досліджував особливості культурних традицій кримінальних спільнот, в яких можуть формуватися свої невеликі культури. Надалі, дане явище і отримало назву субкультури.

Крім того, про деякі сторони кримінальної субкультури розповідав А. І. Гуров, В. Ф. Пирожков і Ю. П. Дубягін, які вважаються видатними фахівцями в області кримінальної субкультури.

Одним з етапів розвитку кримінальної субкультури можна відзначити період Другої світової війни, яка, в деякому роді, мирила всі соціальні групи суспільства. Йдеться про те, що під час війни багато професійних злочинців захищали батьківщину на полі бою, на ряду з законослухняними офіцерами.

Також, однією з причин широкого поширення кримінальної субкультури можна відзначити міграційні процеси, які почалися з великим переселенням молоді на «будови комунізму». Крім комсомольських активістів туди прямувало велика кількість умовно звільненої молоді.

В. Н. Кудрявцев зазначає, що на сучасній кримінальній субкультурі найбільше позначилися дві обставини:

• Відбулося масове витіснення колишніх «злодіїв в законі», а разом з ними їхніх поглядів і традицій. На зміну їм прийшло нове покоління злочинців, яке вже не ізолюється від суспільства, але активно в нього впроваджується, вкладаючи свої правила і засади;

• Згуртування злочинної субкультури зі звичаями сучасного суспільства, в якому «йде війна всіх проти всіх».^[6]

1. Кримінальна субкультура суспільства характеризується перш за все становищем криміналітету в суспільстві, в системі законодавчої влади, в політиці, економіці, в системі освіти і виховання, суспільної правосвідомості.

1. Кримінальна субкультура соціальної групи може сильно відрізнятися в залежності від характеру кримінальної організованості групи, змісту існуючих між її учасниками зв'язків, аж до кримінального співтовариства.

1. Кримінальна субкультура особистості формується перш за все в процесі вчинення злочинів, участі в кримінальному процесі, знаходження в місцях позбавлення волі і способом життя, який веде особа.

1. Кримінальна субкультура виступає як сполучна ланка поведінки людини до скоєння злочинів і після того, як він прийняв для себе це рішення.
2. Регулятивна функція. Вона полягає в тому, щоб формувати, взаємини і поведінку представників кримінальних спільнот. Вона містить в собі: регулювання соціального статусу, відносини до правових установ, адміністрації виправних установ і т.д; регулювання поведінки в місцях позбавлення волі і в побуті; регулювання порядоку дозволу міжособистісних конфліктів всередині кримінальних спільнот; виробництво і підтримку ритуалів прийняття нових учасників кримінальних спільнот; застосовання системи санкцій і покарань по відношенню до осіб, що допускають порушення регламенту і правил.
3. Кримінальна субкультура служить в якості певного самоствердження і психологічного захисту.
4. Остання функція кримінальної субкультури полягає в тому, що вона: перекручує суспільну свідомість, дестабілізує добропорядність населення; зберігає та передає злочинний досвід і традиції з покоління в покоління; формує громадську думку про раціональність правопорушень і злочинів.^[2]

• АУЕ
• Злочин
• Злочинність

• Пірожков В.Ф. (1994). Закони злочинного світу молоді (PDF) (рос.). Тверь. с. 319. Архів оригіналу (PDF) за 29 березня 2017. Процитовано 16 березня 2018.
• Александров Ю.К. (2001). Нариси кримінальної субкультури (PDF) (рос.). Москва: Права людини. с. 152. ISBN 5-7712-0181-2. Архів оригіналу (PDF) за 27 січня 2018. Процитовано 16 березня 2018.
• Чалидзе В. (1990). Кримінальна Росія (рос.). "Терра". с. 395. Архів оригіналу за 2 березня 2018. Процитовано 16 березня 2018.
• Сидоров А. А. (1999). Великі битви кримінального світу: історія професійної злочинності Радянської Росії (рос.). "A. Sidorov". ISBN 5876882461. Архів оригіналу за 3 березня 2018. Процитовано 16 березня 2018.
• Донських Д. Г. (2009). Поняття і співвідношення термінів субкультура і контркультура. Кримінальна субкультура. Бізнес в законі. Економіко-юридичний журнал (рос.). {{cite journal}}: |access-date= вимагає |url= (довідка)
• Лукашевич С. Ю. (2001). Кримінологічна характеристика та попередження злочинності засуджених в місцях позбавлення волі (PDF). Электронный архив-репозитарий Национального юридического университета имени Ярослава Мудрого (ukr) : 18. Архів оригіналу (PDF) за 16 березня 2018. Процитовано 16 березня 2018.

• Професійна злочинність [Архівовано 23 жовтня 2020 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2003. — Т. 5 : П — С. — 736 с. — ISBN 966-7492-05-2.