Кричевська-Росандич Катерина Василівна — Вікіпедія

Катерина Кричевська-Росандич
Народилася2 вересня 1926(1926-09-02)
Київ
Померла3 листопада 2021(2021-11-03) (95 років)
ГромадянствоСША США
Національністьукраїнка
Діяльністьхудожниця
БатькоВасиль Кричевський
МатиОлена Євгенівна Кричевська (Коломієць)

Катерина Василівна Кричевська, у шлюбі Кричевська-Росандич (Росандіч) (2 вересня 1926, Київ — 3 листопада 2021[1], США) — українська та американська художниця, меценатка, діячка української діаспори у США. Заслужена діячка мистецтв України (2009).

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народилася 2 вересня 1926 року в сім'ї художників Олени та Василя Кричевського-сина. Під керівництвом батьків змалку почала малювати. Художню та загальну освіту здобула у Київській художній середній школі ім. Т. Г. Шевченка. Професійно дебютувала як художниця на другій виставці молодих художників у 1943 році в окупованому Києві[2].

Того ж року з батьками емігрувала до Чехословаччини, де короткий час навчалася в Художньо-промисловій школі в Празі. Згодом виїхала до Німеччини, навчалася в Гейдельберзькому університеті. 1945 р. в Мангеймі (Німеччина) одержала другу премію на міжнародній виставці художників[3].

З 1949 р. жила і працювала у США, разом з чоловіком Слободаном Драго Росандічем мешкала у місті Маунтен-В'ю, штат Каліфорнія[4].

У творчому доробку Кричевської-Росандіч понад 1000 робіт, більш ніж 50 персональних виставок у США, Канаді, Україні. Разом зі своїм батьком організувала п'ять виставок під назвою «Батько і донька»[5].

Картини художниці представлені в зібраннях:

Катерина Кричевська завжди мріяла приїхати на батьківщину, відвідати земляків, показати їм свій живопис. 1993 року разом з чоловіком приїхала в Україну і привезла свої твори. У серпні її виставка відбулася в Полтавському краєзнавчому музеї (колишньому будинку Полтавського губернського земства, спорудженого за проєктом її дідуся), у вересні — в Музеї українського образотворчого мистецтва в Києві[3] (нині — Національний художній музей України).

Художниця і берегиня спадщини Кричевських подарувала різним музеям України сотні своїх картин і творів представників славетної мистецької династії, цінні архівні матеріали[2]. Її картини — переважно акварелі — зберігаються в Національному художньому музеї України, Музеї української діаспори (Київ), Шевченківському національному заповіднику (Канів), Львівській національній картинній галереї, музеях Миколаєва, Лебедина, Сум, Полтави, Миргорода. Меценатка передала значну кількість книг до Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського.

Катерина Кричевська-Росандіч у 2006 році видала книгу «Мої спогади»[6], яка проілюстрована рідкісними родинними світлинами та кольоровими репродукціями творів. 2010 року «Спогади» побачили світ вже англійською як «Recollections of a life»[4].

З нагоди 95-річного ювілею мисткині в Україні протягом липня — жовтня 2021 року тривав міжмузейний проєкт «Катерина Кричевська-Росандіч. Дороги. Straßen. Roads», організований Музеєм української діаспори спільно з Міжнародним благодійним фондом світових українців «Діаспора» за підтримки Українського культурного фонду[7].

12 жовтня 2021 р. у Національному музеї «Київська картинна галерея» відбулася презентація альбому «Катерина Кричевська-Росандіч. Дороги. Straßen. Roads» — першого ґрунтовного дослідження життєвого шляху і творчого доробку художниці[8].

Катерина Василівна Кричевська-Росандіч померла 3 листопада 2021 року на 96 році життя[9].

Твори

[ред. | ред. код]

Працювала в різних техніках: гуаш, туш, пастель, олійний живопис, але віддавала перевагу акварелі — зображала краєвиди США, Франції, Італії, Швейцарії («Руїни замку», 1969; «Захід сонця над затокою», 1979; «Саусаліто», «Монмартр» — обидва 1986). Українська тематика — жанрові полотна «Мати» (1973), «Гуцульський Великдень» (1974), «Різдво в Карпатах» (1990), пейзажі «Краєвид Києва» (1943), «Пам'ятка архітектури», «Путивль», «Монастир» (усі — 1980).

Відзнаки

[ред. | ред. код]
  • Диплом Почесної Громадянки США[4].
  • Почесна професорка Національної академії образотворчого мистецтва та архітектури України (2002)[10].
  • Заслужена діячка мистецтв України (2009)[11].
  • Іноземна членкиня Національної академії мистецтв України (2021)[12].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Людина, яка буває раз на все життя... Архів оригіналу за 15 листопада 2021. Процитовано 15 листопада 2021.
  2. ↑ а б Підсуха О. Київське дитинство Катерини Кричевської // Українська культура. 2016. № 6. С.15
  3. ↑ а б Лебедєв Г. Катерина Кричевська-Росандич // Українки в історії. — Київ, 2004. — С. 320—323.
  4. ↑ а б в Малаков Д. Українська мисткиня з Каліфорнії / Дмитро Малаков // Музейний простір. — 2011. — № 2. — С.54 : фот.
  5. ↑ а б Кричевська-Росандіч К. Мої спогади. — Київ, 2006. — 4-а стор. обкл.
  6. ↑ Пузенко Т. Слово щире, правдиве : [рец. кн. спогадів Катерини Кричевської-Росандіч] / Тетяна Пузенко // Образотворче мистецтво. — 2007. — № 1. — С.119.
  7. ↑ Музей української діаспори розпочав роботу над виставковим проєктом про Катерину Кричевську-Росандіч. www.ukrinform.ua (укр.). Архів оригіналу за 5 вересня 2021. Процитовано 5 вересня 2021.
  8. ↑ Презентація альбому «Катерина Кричевська-Росандіч. Дороги. Straßen. Roads». Архів оригіналу за 15 листопада 2021. Процитовано 15 листопада 2021.
  9. ↑ На 96 році життя померла онука Василя Кричевського — Катерина Кричевська-Росандіч. Архів оригіналу за 15 листопада 2021. Процитовано 15 листопада 2021.
  10. ↑ Щербак В. Пошанування [Вчена Рада Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури своїм рішенням від 30 вересня 2002 року № 1 присвоїла звання «Почесний професор Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури» визначній художниці, громадянці США українського походження Катерині Василівні Кричевській-Росандич] // Культура і життя. — 2003. — № 1 (15 січ.). — С. 1 : фот.
  11. ↑ Про нагородження діячів культури і мистецтв : Указ Президента України. Архів оригіналу за 15 листопада 2021. Процитовано 15 листопада 2021.
  12. ↑ Національна Академія мистецтв України присвоїла Катерині Кричевській-Росандіч звання іноземної членкині НАМ України. Архів оригіналу за 15 листопада 2021. Процитовано 15 листопада 2021.

Посилання

[ред. | ред. код]

Музей мистецької родини Кричевських http://krychevsky-family.opishne-museum.gov.ua/ [Архівовано 15 листопада 2021 у Wayback Machine.]

Щербак В. А., Малаков Д. В. Кричевська-Росандич Катерина Василівна // Енциклопедія Сучасної України : електронна версія [онлайн] / гол. редкол.: І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. — Київ : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2014. URL: https://esu.com.ua/search_articles.php?id=1641 [Архівовано 15 листопада 2021 у Wayback Machine.] (дата перегляду: 21.11.2021)

Галерея

[ред. | ред. код]

Див. також

[ред. | ред. код]

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Кричевська-Росандіч К. Мої спогади / Катерина Кричевська-Росандіч. — Київ : Родовід, 2006. — 207 с. : іл. — ISBN 966-7845-29-X
  • Катерина Кричевська-Росандіч. Дороги. Straßen. Roads : до 95-річчя від дня народження мисткині / Музей української діаспори ; упоряд. О. Підсуха. — Київ : Huss, 2021. — 248 с. : іл. — ISBN 978-617-80-30-02-5
  • Історія України // Енциклопедичний довідник. — К.: Генеза, 2008. — С. 594.
  • Лебедєв Г. Катерина Кричевська-Росандич / Георгій Лебедєв // Українки в історії. — Київ : Либідь, 2004. — С. 320—323 : іл. — ISBN 966-06-0361-4
  • Мельник О. Із родового гнізда Кричевських / Ольга Мельник // Українська культура. — 2007. — №1. — С. 33.
  • Мистецька спадщина Кричевських на Сумщині / автор тексту Н. С. Юрченко. — Суми : Університетська книга, 2005. —16 с. : іл.
  • Підсуха О. Київське дитинство Катерини Кричевської: до 90-річчя Катерини Кричевської-Росандіч / Оксана Підсуха // Українська культура. — 2016. — № 6. — С. 14— 21 : фот.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Кричевська-Росандич_Катерина_Василівна&oldid=40493112