Кропоткін Петро Олексійович — Вікіпедія

Кропоткін Петро Олексійович
рос. Пётр Алексе́евич Кропо́ткин
Народився	27 листопада (9 грудня) 1842[3][4] Москва, Московська губернія, Російська імперія[2][5]
Помер	8 лютого 1921(1921-02-08)[1][2][…] (78 років) Дмитров, Московська губернія, Російська СФРР[2][5] ·пневмонія
Поховання	Новодівичий цвинтар
Країна	Російська імперія  РСФРР
Діяльність	географ, письменник, мандрівник-дослідник, філософ, автобіограф, журналіст, економіст, анархіст, зоолог, політик, активіст, пропагандист
Галузь	філософія
Alma mater	фізико-математичний факультет Санкт-Петербурзького університетуd, Пажеський корпус і Перша московська гімназіяd[6]
Знання мов	англійська, російська[3][7] і французька
Членство	Перший Інтернаціонал
Напрямок	анархізм
Magnum opus	Mutual Aid: A Factor of Evolutiond, The Conquest of Breadd, Fields, Factories, and Workshopsd, The Great French Revolution: 1789–1793d, Memoirs of a Revolutionistd, Russian Literature, Ideals and Realitiesd і Ethics: Origin and Developmentd
Титул	князь
Рід	Kropotkin familyd
Батько	Aleksey Kropotkind
Мати	Катерина Миколаївна Сулимаd
У шлюбі з	Sophie Kropotkind
Діти	Олександра Кропоткінаd
Автограф
Роботи у Вікіджерелах Висловлювання у Вікіцитатах  Медіафайли у Вікісховищі

Петро́ Олексі́йович Кропо́ткін (* 27 листопада (9 грудня за новим стилем) 1842, Москва — † 8 лютого 1921, Дмитров, поховано в Москві) — російський політичний діяч, революціонер, анархо-комуністичний філософ, географ.

Народився в аристократичній землевласницькій сім'ї. Навчався в Пажеському корпусі, а потім служив офіцером у Сибіру, ​​де брав участь у кількох геологічних експедиціях. У 1874 році він був ув'язнений за свою громадську діяльність і зумів втекти через два роки. Далі Кропоткін провів 41 рік в екзилі у Швейцарії, Франції (де був ув'язнений протягом майже чотирьох років) та Англії. Перебуваючи у вигнанні, він читав лекції та публікував багато теоретичних праць з анархізму та географії. Кропоткін повернувся до Росії після революції 1917 року, але був розчарований більшовицьким урядом.

Кропоткін був прихильником децентралізованого комуністичного суспільства, заснованого на добровільних асоціаціях самоврядних громад і підприємств, керованих робітниками. Він написав багато книг, брошур та статей, найбільш відомими з яких є «Хліб і воля» (1892) і «Поля, фабрики та майстерні» (1899); «Взаємодопомога як фактор еволюції» (1902) була його головною науковою працею. Кропоткін був автором статті про анархізм до одинадцятого видання енциклопедії «Британіка».

У родоводі князів Кропоткіних зазначено, що князь Дмитро Васильович Смоленський на прізвисько «Кропотка» помер 1470 року. Звідси і прізвище цього давнього князівського роду.

Батько майбутнього анархіста — князь Олексій Петрович — був генерал-майором, георгіївським кавалером. Він володів значними маєтками в Калузькій, Рязанській і Тамбовській губерніях, мав 1200 душ кріпаків. Одружився Олексій Кропоткін з Катериною Миколаївною — донькою героя 1812 року генерала Миколи Сулими. Свій рід Сулими вели від запорозьких козаків, які в 17 столітті боролися за незалежність України.

Зі своєю майбутньою дружиною Олексій Петрович познайомився у Варшаві, де він опинився під час походу для приборкання Польського повстання 1830—1831 років. У Варшаві відбулося і весілля, а поселилися Кропоткіни в Москві. Тут 27 листопада (9 грудня за новим стилем) 1842 року народився Петро Кропоткін. Він був четвертою дитиною в сім'ї. Найстаршому Миколі тоді було 8 років, Олені — 7 років, Олександрові — рік.

Матері Петро майже не знав: вона померла від сухот, коли хлопчику було три роки. У «Записках революціонера» Петро Кропоткін писав про матір:

«Через багато років після її смерті я в кутку, в коморі, в нашому сільському будинку знайшов чимало паперів, написаних її твердим і красивим почерком. То були щоденники, в яких вона описувала красу природи в Німеччині на водах і говорила про свої печалі та про жагу щастя. Тут також були зошити заборонених російських віршів, серед яких «Думи» Рилєєва. В інших зошитах були ноти, французькі драми, вірші Ламартіна, поеми Байрона. Вона любила музику та, здається, непогано розуміла її. Знайшов я також багато акварелей, намальованих моєю матір’ю. Коли батько задумав будувати церкву в Петровському, мати писала для неї ікони: одну з них, Олексія божого чоловіка, селяни показували мені з любов’ю, коли я був у Петровському».

Через два роки після смерті Катерини Миколаївни Олексій Петрович одружився вдруге. Єлизавета Марківна Карандіно — дочка адмірала Чорноморського флоту — дуже відрізнялася від першої дружини князя. Вона стала поганою мачухою для чотирьох сиріт.

Молодші діти — Петро й Олександр — до вступу в навчальні заклади виховувалися вдома. Хлопчики успадкували від матері живий розум, доброту, любов до прекрасного.

1862 року Петро Кропоткін закінчив Пажеський корпус.

У 1867—1868 роках навчався на математичному відділенні фізико-математичного факультету Петербурзького університету.

1872 року Кропоткін здійснив поїздку по Європі, де вступив до Першого Інтернаціоналу, фактичним лідером котрого був інший відомий російський революціонер-емігрант Михайло Бакунін.

1874 року Кропоткіна було в Росії заарештовано за належність до таємного товариства, його помістили до Петропавлівської фортеці. 1876 він за допомогою друзів-однодумців здійснив втечу з тюрми та перебрався за кордон в Західну Європу. В еміграції в 1877—1917 роках він перебував у Лондоні та Швейцарії. Після петроградської Лютневої революції 1917 та повернення до Росії він відмовився від запропонованої йому тимчасовим урядом посади міністра. До наступного Жовтневого перевороту він спочатку поставився схвально, але після розв'язавання червоного терору та встановлення більшовицької диктатури, критично оцінював владу уряду Леніна.

Помер Петро Кропоткин в Дмитрові під Москвою 8 лютого 1921, в віці 78 років.

У своєму літературознавчому творі англійською мовою «Ideas and Realities in Russian Literature»^[8] («Идеалы и действительность в русской литературе»), котрий в Росії видано не було, Петро Кропоткін дав загальну характеристику українській культурі та літературі, українському характеру; порівняв основні риси українського та російського етносів. Також в третьому розділі твору називає Гоголя російським поетом, а Україну і українців — Малоросією, малоросами.

• Петро Крапоткін. До молодїжи. [Архівовано 10 травня 2012 у Wayback Machine.] Переклав Михайло Лозинський. Львів. 1910.
• П. А. Кропоткін. Анархістичний комунізм [Архівовано 10 травня 2012 у Wayback Machine.]
• Исследования о ледниковом периоде. — Вып. 1 // Записки Русского географического общества по общей географии. — 1876. — Т. 7.
• Идеалы и действительность в русской литературе [Архівовано 8 грудня 2007 у Wayback Machine.]. Бостон, 1905.
• Идеалы и дѣйствительность въ русской литературѣ. Съ англ. переводъ В. Батуринскаго. — Санкт-Петербург, 1907.
• Взаимная помощь как фактор эволюции. — Санкт-Петербург, 1907.
• Поля, фабрики и мастерские. — Москва, 1918.
• Великая французская революция 1789—1793. — Москва, 1919.
• Современная наука и анархия. — Петроград — Москва, 1921.
• Хлеб и Воля. — Петроград — Москва, 1922.
• Этика. — Т. 1. — Петроград — Москва, 1922.
• Дневник. — Петроград — Москва, 1923.
• Петр и Александр Кропоткины. Переписка. — Т. 1—2. — Москва — Ленинград, 1932—1933.
• Записки революционера. — Москва, 1966.

Невдовзі після смерті Кропоткіна 18 вересня 1921 року було створено Всеросійський громадський комітет, що мав на меті увічнити пам'ять Петра Олексійовича. Силами комітету, до якого увійшли діячі культури, науки, техніки за підтримки суспільно-активних більшовицьких (Віра Фігнер) та анархістських (Герман Сандомирський) функціонерів 9 грудня 1923 року було відкрито Музей Кропоткіна. Музей проіснував до 1940 року, коли був ліквідований, а в 1941 році всі експонати були передані до Музею революції в Москві.

Іменем Кропоткіна названо:

• хребет Патомського нагір'я в Сибіру;
• хребет і вулкан у Східному Саяні;
• місто Кропоткін у Краснодарському краї Росії.

• Російський нігілізм

• Д. В. Грузін. Кропоткін Петро Олексійович [Архівовано 18 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 5 : Кон — Кю. — С. 412. — ISBN 978-966-00-0855-4.
• О. А. Шокало. Кропоткін Петро Олексійович [Архівовано 19 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2024. — ISBN 966-02-2074-X.

• О. Яковлєв. Кропоткін Петро Олексійович // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.376 ISBN 978-966-611-818-2
• Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1980. — Т. 5 : Кантата — Кулики. — 566, [2] с., [24] арк. іл. : іл., портр., карти + 1 арк с. — С. 539.
• Баллер Э. Кропоткин Пётр Алексеевич // Философская энциклопедия. — Т. 3. — М., 1964. — С. 99—100.
• Н. М. Пирумова. Пётр Алексеевич Кропоткин. — Москва: Наука, 1972.

• Кропоткін [Архівовано 18 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2001. — Т. 3 : К — М. — С. 421. — ISBN 966-7492-03-6.
• Анархістський рух на межі століть [Архівовано 29 вересня 2007 у Wayback Machine.]
• Хронос. Кропоткін Петро Олексійович [Архівовано 12 жовтня 2007 у Wayback Machine.](рос.)
• Люди. Петро Олексійович Кропоткін [Архівовано 29 вересня 2007 у Wayback Machine.](рос.)
• Петро Олексійович Кропоткін. Біографічний нарис
• Петро Кропоткін. Записки революціонера [Архівовано 16 серпня 2007 у Wayback Machine.](рос.)