Кукринікси — Вікіпедія

Кукрині́кси (рос. Кукрыниксы) — творчий колектив трьох радянських графіків і живописців Михайла Купріянова (1903—1991), Порфирія Крилова (1902—1990), Миколи Соколова (1903—2000), які працювали у карикатурному стилі. Колектив утворений 1924 році.

Художники працювали під псевдонімом «Кукринікси» (КуКриНікСИ), що складався:

• з першого складу прізвища Ку (Купріянов)
• з першого складу прізвища Кри (Крилов)
• з першого складу імені Нік (рос. Николай)
• з першої літери прізвища С (Соколов)
• літера И на кінці вказувала, що це був не один художник, а колектив.

Познайомились майстри карикатури у 1921 році під час навчання у ВХУТЕМАСі — на той час новостворений унікальний навчальний заклад, де викладали легендарні художники Олександр Родченко, Володимир Татлін, Володимир Фаворський. Саме у Вищих художньо-технічних майстернях зароджувалось авангардне радянське мистецтво.

Юні художники постійно експериментували, знаходили і створювали нові мистецькі форми: спочатку ілюстрували художні твори, пізніше виступали як карикатуристи. У 1922 році М. Купріянов і П. Крилов почали працювати разом у стінній газеті ВХУТЕМАСа під псевдонімами Кукри і Крикуп. Водночас М. Соколов підписував свої роботи як Нікс. 1924 року він приєднався до М. Купріянова та П. Крилова і в студентській стінгазеті вони працювали уже втрьох як Кукринікси^[1].

Перша карикатура Кукриніксів була надрукована 1926 року в журналі «Комсомолія». Пізніше їх роботи почали постійно друкуватись у газеті «Правда» і журналі «Крокодил», здебільшого це були політичні карикатури. У роки Німецько-радянської війни брали активну участь в «Окнах ТАСС» (карикатури, плакати).^{[джерело?]}

Найбільшу популярність Кукриніксам принесли численні майстерно виконані карикатури й шаржі, а також книжкові ілюстрації створені в характерному карикатурному стилі. Разом з Подіні, Моором, Бродати, Черемних, Б. Єфімовим створили у світовій культурі абсолютно унікальний феномен — «позитивна сатира».

Етапними роботами для Кукриніксів були гротескові злободенні карикатури на теми внутрішнього й міжнародного життя (серії «Транспорт», 1933—1934, «Палії війни», 1953-57), агітаційні, зокрема антифашистські, плакати («Нещадно розгромимо та знищимо ворога!», 1941) та ін. Троє художників працювали методом колективної творчості (кожен також працював ще й індивідуально — над портретами й пейзажами)^[2][3].

З 1920 років ілюстрували книги:

• Іллі Ільфа і Євгена Петрова «12 стільців» (1933, 1967) та «Золоте теля» (1971)
• Антона Чехова «Дама з собачкою» та інші твори (1940—1946)
• Максима Горького «Життя Клима Самгіна» (1933), «Фома Гордєєв» (1948—1949), «Мати» (1950)
• Михайла Салтикова-Щедріна (1939)
• М. Сервантеса «Дон Кіхот» (1949—52) та інші.

Кукринікси працювали й у станковому живописі:

• Старі господарі — 1936—1937
• Втеча фашистів з Новгорода — 1944—1946
• Таня — 1942—1947
• Кінець — 1947—1948
• Обвинувачення (Військові злочинці та їхні захисники на Нюрнберзькому процесі) — 1967.

Колектив нагороджений орденами Леніна, Вітчизняної війни 1-го ступеня та медалями.

Нагороджено Ленінською премією (1965), Сталінською премією (1942, 1947, 1949, 1950, 1951), Державною премією СРСР (1975).

• Герценберг В. Р. Иллюстрации художников Кукрыниксы к рассказам А. П. Чехова. — «Государственная Третьяковская галерея», 1953. — 72 с.
• Герценберг В. Р. Кукрыниксы об искусстве. — «Изобразительное искусство», 1981. — 240 с.
• Демосфенова Г. Л. Кукрыниксы — иллюстраторы: Альбом / Редактор И. И. Никонова, Художник И. Ф. Ререберг. — М.: Искусство, 1956. — 220 с.
• Демосфенова Г. Л. Кукрыниксы. — М.: Знание, 1960. — 40 с. — (Всесоюзное общество по распространению политических и научных знаний). — 58 600 экз.
• Соколова Н. И. Кукрыниксы. М., 1975. Д. М. Колесникова.
• Пистунова А. М. Единосущная троица / Александра Пистунова.. — М.: Советская Россия, 1978. — 272 с. — (Люди Советской России). — 50 000 экз. (в пер.)

• Кукрыниксы (рок-гурт)

• «Золотой теленок» в картинках Кукрыниксов(рос.)
• Кукринікси. Графіка [Архівовано 24 серпня 2018 у Wayback Machine.]
• Кукринікси. Плакати [Архівовано 24 серпня 2018 у Wayback Machine.]

1. ↑ Кукрыниксы. Втроём. — М., 1975. — С. 208.
2. ↑ Кукрыниксы из Вхутемаса | Хронотон. www.chronoton.ru (рос.). Архів оригіналу за 24 серпня 2018. Процитовано 24 серпня 2018.
3. ↑ Гурьева Т.Г., Кукрыниксы: втроём (Куприянов М.В., Крылов П.Н., Соколов Н.А.), М., «Советский художник», 1975 г., с. 78.

Це незавершена стаття з мистецтва. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.