Леонард Скерський — Вікіпедія

Леонард Скерський
Народження26 квітня 1866(1866-04-26)
Стопниця, Буський повіт, Свентокшиське воєводство, Республіка Польща
Смерть1940
Харків, Українська РСР, СРСР
розстріл
Країна Польська Республіка
ОсвітаМихайлівське артилерійське училище
Званнядивізійний генерал
Війни / битвиПерша світова війна і польсько-радянська війна 1920
РідQ63531796?
Нагороди
CMNS: Леонард Скерський у Вікісховищі
Конференція армійських інспекторів у Варшаві, початок 1926 року. Перший ряд зліва: ген. Мечислав Норвід-Нойгебауер, ген. Ян Ромер, ген. Люціан Желіговський, ген. Едвард Шмігли-Ридз, ген. Олександр Осінський . Другий ряд зліва: Н.Н., майор Олександр Пристор, генерал Юзеф Рибак, ген. Леонард Скірський, ген. Тадеуш Піскор, полковник Тадеуш Каспшицький

Леонард Казімєж [1] Скірський (нар . 26 квітня 1866 р. Стопниця, Царство Польське, Російська Імперія пом. квітень1940 р. Харків, УРСР, СРСР ) — генерал-майор Армії Російської імперії та генерал-майор Війська Польського, жертва Катинського розстрілу .

Автобіографія

[ред. | ред. код]

Леонард Казімєж Скерський народився 26 квітня 1866 року в місті Стопниця в старовинній дворянській родині гербу Пухала , кальвіністської (євангельської реформи) конфесії, в сім'ї Генрика Скерського та Гелени, уродженої Хассман. Його молодший брат Стефан Скерський (1873–1948) був пастором і багаторічним суперінтендантом (єпископом) Євангельської реформатської церкви .

Відвідував чоловічу урядову гімназію в місті Кельці [2] . У зв’язку з євангельською релігією на нього не поширювалося імперське обмеження служби в царській армії поляків католицького віросповідання, вступив до армії добровільно. Закінчив Воронезький кадетський корпус і Михайлівське артилерійське училище в Санкт-Петербурзі в 1887 році. Звання офіцера отримав у 1888 році в 3-й гвардійській артилерійській бригаді. У 1906 році отримав звання полковника артилерії.

ген. Леонард Скірський, ген. Пол Генріс і маршал Юзеф Пілсудський, серпень 1920 року

На початку Першої світової війни командував 2-м ескадроном 3-ї гвардійської артилерійської бригади. 11 лютого 1915 року присвоєно звання генерал-майора зі старшинством 29 вересня 1914 року. З 10 березня 1915 командував сьомою артилерійською бригадою. Потім був начальником штабу 21-го армійського корпусу. 28 квітня 1917 року став інспектором артилерії п'ятого армійського корпусу. На початку Лютневої революції 1917 р. організував Асоціацію польських вояків у 5-му корпусі з наміром створити 4-й польський корпус у Росії. Був заарештований більшовиками, але зумів втекти в Україну, де приєднався до Другого польського корпусу в Росії, під керівництвом генерала Евгеніуша де Хенінг-Міхаеліса. Після роззброєння корпусу австро-угорською армією, Скерський уникав арешту і воював на боці «білого руху».

15 травня 1919 р. призначений командиром сьомої піхотної дивізії [3], а 20 травня 1919 р. офіційно прийнятий до Війська Польського із затвердженням звання генерал-лейтенанта та старшинства 29 вересня 1914 р. [4] 25 липня 1919 р. звільнений з дійсної служби і зарахований до 1-го запасу. 26 серпня 1919 року був відкликаний на діючу службу до Війська Польського і призначений до армії генерала Галлера [5] . Випускник 4 курсу Центру артилерійських досліджень у Варшаві.

У 1920 році, під польсько-радянської війни, під час переслідувань, які розпочалися біля столиці після Варшавської битви, командував четвертою армією . Очолюване ним оперативне з'єднання та 2-а армія ген. Едварда Ридз-Смігли, 25 вересня вони захопили Гродно і розгромили більшовицькі війська в його районі. Це закріпило успіх операції на Німані [6] .

20 вересня 1920 року було затверджено звання 1 квітня 1920 р. генерал-лейтенанта «в артилерії з групи б. Східний корпус і колишня російська армія» [7] .

28 лютого 1921 було затверджено звання 1 квітня 1920 року у званням генерал-лейтенанта «в артилерії з групи б. Східний корпус і колишня російська армія» [8] . 3 травня 1922 р. завірений у званні генерал-майора зі старшинством 1 червня 1919 р. в генеральському корпусі [9] .

Під час Травневого перевороту перейшов на бік Юзефа Пілсудського, заарештованого прихильниками уряду. Звільнений, а потім облюбований командою Пілсудського. Серед іншого він був:

  • командиром сьомої піхотної дивізії V - VII 1919 р. у Сілезькому повстанні,
  • командиром 1- ї польської стрілецької дивізії VII - IX армії Галлера 1919 р., воював на Волині,
  • командиром 13-ї піхотної дивізії, вересень-грудень 1919 р.
  • командиром 4-ї стрілецької дивізії, грудень 1919 - травень 1920, участь у Київській операції,
  • Командувачем Оперативної групи V-VII 1920 р. у польсько-більшовицькій війні ,
  • Командувачем VII армією 4 1920 – лютий 1921, участь у Варшавській битві та контратаці Війська Польського у польсько-радянській війні, 4-а армія в боях досягла обл. Случ на Волині. Він був нагороджений Virtuti Militari другого класу.
  • Армійським інспектором № ІІІ у Торуні, лютий 1921 – жовтень 1926 р.
  • армійським інспектором у Варшаві, жовтень 1926 — грудень 1931.

31.12.1931 вийшов у відставку [10] .

Після виходу на пенсію оселився у Варшаві. Був активним в об’єднаннях Євангельської реформатської церкви в Польщі. У 1936 р. обраний головою церковного Синоду. Під час агресії СРСР проти Польщі 17 вересня 1939 р. гостював із дружиною Наталією та полковником. Раймунд Бжозовський з генералом Станіславом Соллогубом-Довойно в маєтку Зіолово Кобринського повіту [11] [12] . 20 вересня ген. Соллогуб-Довойно був розстріляний співробітником НКВС на очах у родини, а ген. Скірський був заарештований, як він стояв, не дозволяючи забрати пальто, а потім ув’язнений у в’язниці НКВС у Кобрині [13] [14] . 15 жовтня 1939 р. його перевезли до табору в Старобельську, а потім, у 1940 р., вбили в штабі НКВС у Харкові .

Ймовірно, генерал Леонард Скерський був найстарішим польським військовополоненим, убитим під час Катинської різанини.

Похований на Польському військовому кладовищі в Харкові [15] .

Вшанування пам'яті

[ред. | ред. код]
Дошка пам’яті офіцерів Війська Польського, замордованих у Катині та Харкові. Серед них і Генерал Леонард Скерский. Євангельсько-реформатський цвинтар у Варшаві

Указом Леха Качинського, президента Республіки Польща від 5 жовтня 2007 р. № 112-48-07 Леонарду Скерському було посмертно присвоєно звання генерал-лейтенанта [16] . Акція була оголошена уВаршаві 9 листопада 2007 року під час церемонії «Пам’ятаємо Катинь – вшануймо пам’ять Героїв».

15 серпня 2014 року, до 94-ї річниці чуда на Віслі, на кладовищі полеглих у Варшавській битві в Оссуві було відкрито меморіальну дошку в пам’ять восьми командирів польських частин, які брали участь у бойових діях, які у 1940 році стали жертвами бойових дій. Катинська різанина; генерал-майор Станіслав Галлер, генерал-майор Генрик Мінкевич, генерал-майор. Леонард Скірський, бригадний генерал Броніслав Богатеревич, бригадний генерал Казімєж Орлик-Лукоский, бригадний генерал Мечислав Сморавінський, кол. Стефан Косецький, підполковник Вільгельм Каспшикевич [17] [18] .

Особисте життя

[ред. | ред. код]

З 1908 р. був одружений з Наталією Горинь православного віросповідання. У них не було дітей, однак Леонард усиновив її сина від першого шлюбу Валеріана (1909 р.н.) [19]

Нагороди

[ред. | ред. код]

Бібліографія

[ред. | ред. код]
  • Cmentarz ewangelicko-reformowany w Warszawie. Warszawa: PIW. ISBN 83-06-01759-5.
  • Генрик П. Коск: Польська Генераліція, т. 2, вид. Видавництво «Аякс», Прушків 2001 р.,ISBN 83-87103-81-0 .
  • Т. Криська Карський С. Жураковський: Генерали незалежної Польщі, опубл. Видання Зустрічі Варшава 1991.
  • Księga Cmentarna Polskiego Cmentarza Wojennego: Charków (PDF). 2003. с. 488.
  • Lista oficerów Wojska Polskiego z lat 1914–1939. Leonard Skierski. Архів оригіналу за 10 грудня 2014. Процитовано 20 березня 2022.
  • Leonard Skierski. Архів оригіналу за 10 грудня 2014. Процитовано 20 березня 2022.
  • Kawalerowie Virtuti Militari 1792–1945. Т. 2/1. Koszalin: Wydawnictwo Uczelniane Wyższej Szkoły Inżynierskiej w Koszalinie. 1991. ISBN 8390051001.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ W źródle rosyjskim wskazanym w sekcji "Linki zewnętrzne" jako drugie imię jest podany "Wilhelm".
  2. ↑ A. Massalski, J. Szczepański, Słownik biograficzny zasłużonych nauczycieli i wychowanków. I Liceum Ogólnokształcące im. Stefana Żeromskiego w Kielcach, Kielce 2010, s. 112.
  3. ↑ Dziennik Rozkazów Wojskowych Nr 60 z 31 maja 1919 roku, poz. 1905.
  4. ↑ Dziennik Rozkazów Wojskowych Nr 59 z 29 maja 1919 roku, poz. 1869.
  5. ↑ Dziennik Rozkazów Wojskowych nr 90 z 25 września 1919 roku, poz. 3297.
  6. ↑ Operacja niemeńska. 26 września 2013. Архів оригіналу за 14 травня 2021. Процитовано 20 березня 2022.
  7. ↑ Dziennik Personalny Ministerstwa Spraw Wojskowych Nr 37 z 29 września 1920 roku, poz. 858.
  8. ↑ Dziennik Personalny Ministerstwa Spraw Wojskowych nr 11 z 19 marca 1921 roku, poz. 317.
  9. ↑ Spis oficerów służących czynnie w dniu 1.6.1921 r. Dodatek do Dziennika Personalnego M.S.Wojsk. nr 37 z 24 września 1921 roku, s. 3, 870.
  10. ↑ Dziennik Personalny Ministerstwa Spraw Wojskowych nr 5 z 3 sierpnia 1931 roku, s. 247.
  11. ↑ Archiwum Andrzeja Słowickiego, pasierbowanego wnuka gen. Stanisława Dowoyno-Sołłohuba. Frankfurt nad Menem
  12. ↑ Generałowie Odrodzonej Rzeczypospolitej. Tom II. Toruń: Oficyna Wydawnicza Turpress. с. 130. ISBN 83-86781-08-4.
  13. ↑ Archiwum Andrzeja Słowickiego, pasierbowanego wnuka generała Stanisława Dowoyno-Sołłohuba. Frankfurt nad Menem.
  14. ↑ Generałowie Odrodzonej Rzeczypospolitej. Tom II. Toruń: Oficyna Wydawnicza – Turpress. с. 130. ISBN 83-86781-08-4.
  15. ↑ Charków. Księga Cmentarna Polskiego Cmentarza Wojennego. Warszawa 2003, s. 488.
  16. ↑ M.P. z 2007 r. nr 85, poz. 885
  17. ↑ Odsłonięcie w Ossowie popiersi gen. Andrzeja Błasika i abp. Mirona Chodakowskiego. 18 sierpnia 2015. Архів оригіналу за 2 лютого 2020. Процитовано 20 березня 2022.
  18. ↑ Piotr Czartoryski-Sziler. 16 sierpnia 2015. Архів оригіналу за 9 травня 2021. Процитовано 20 березня 2022.
  19. ↑ а б в г д е Polak (red.), 1991.
  20. ↑ а б в г д е ж и Czy wiesz kto to jest? (вид. II popr). Warszawa: Główna Księgarnia Wojskowa. 1938. с. 670.
  21. ↑ Dekret Wodza Naczelnego L. 2763 z 15 marca 1921 r. (Dziennik Personalny z 1921 r. Nr 13 poz. 409) [Архівовано 4 квітня 2019 у Wayback Machine.]
  22. ↑ M.P. z 1938 r. nr 258, poz. 592 „za wybitne zasługi na polu pracy społecznej” .
  23. ↑ Dziennik Personalny Ministerstwa Spraw Wojskowych Nr 123 z 20 listopada 1925 roku, s. 661.
  24. ↑ Order Odrodzenia Polski. Trzechlecie pierwszej kapituły 1921–1924. Warszawa: Prezydium Rady Ministrów. 1926. с. 20. Архів оригіналу за 31 жовтня 2021. Процитовано 20 березня 2022.
  25. ↑ „Za męstwo okazane w walce z nieprzyjacielem w obronie Ojczyzny”; Rozkaz Ministra Spraw Wojskowych L. 1863 z 28 lipca 1921 r. (Dziennik Personalny z 1921 r. nr 31, poz. 1298) [Архівовано 4 квітня 2019 у Wayback Machine.]
  26. ↑ M.P. z 1930 r. nr 98, poz. 143 „za zasługi na polu organizacji i wyszkolenia wojska”.
  27. ↑ Święto 37 P. P. Ziemi Łęczyckiej w Kutnie. Nr 40. Wojskowy Instytut Naukowo-Wydawniczy. 4 października 1931: 863.
  28. ↑ Rozkaz Ministra Spraw Wojskowych L. 1717 z 28 maja 1921 r. (Dziennik Personalny z 1921 r. nr 29, poz. 1208) [Архівовано 4 квітня 2019 у Wayback Machine.]
  29. ↑ Zarządzenie Prezydenta RP G.M.I.L. 6094/1926 z 23 marca 1926 Dziennik Personalny z 1926 r. nr 16, s. 106 [Архівовано 1 липня 2017 у Wayback Machine.]
  30. ↑ Zarządzenie Prezydenta RP G.M.I.L. 3149/1926 z 30 stycznia 1926 Dziennik Personalny z 1926 r. nr 12, s. 70 [Архівовано 3 жовтня 2018 у Wayback Machine.]

Зовнішні посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Леонард_Скерський