Лобізва — Вікіпедія

Лобізва · Лобозев Ґурни
пол. Łobozew Górny
Давня церква

Координати 49°23′00″ пн. ш. 22°31′00″ сх. д. / 49.3833° пн. ш. 22.5167° сх. д. / 49.3833; 22.5167

Країна  Республіка Польща
Воєводство Підкарпатське воєводство
Повіт Бещадський повіт
Гміна Устрики-Долішні
Перша згадка 1526
Висота центру 470 м
Населення 285 осіб (2011[1])
Часовий пояс UTC+1, влітку UTC+2
Телефонний код (+48) 13
Поштовий індекс 38-700
Автомобільний код RBI
SIMC 0361650
GeoNames 7535764
OSM 1748163 ·R (Устрики-Долішні)
Лобізва · Лобозев Ґурни. Карта розташування: Польща
Лобізва · Лобозев Ґурни
Лобізва · Лобозев Ґурни
Лобізва · Лобозев Ґурни (Польща)
Лобізва · Лобозев Ґурни. Карта розташування: Підкарпатське воєводство
Лобізва · Лобозев Ґурни
Лобізва · Лобозев Ґурни
Лобізва · Лобозев Ґурни (Підкарпатське воєводство)
Мапа

Лобі́зва (пол. Łobozew Górny) — село в Польщі, у гміні Устрики-Долішні Бещадського повіту Підкарпатського воєводства. Колишнє бойківське село, у рамках договору обміну територіями 1951 року все українське населення насильно переселено. Населення — 285 осіб (2011[1]).

Назва

[ред. | ред. код]

Після 1951 рр. польською адміністрацією село Лобізва поділене на два — Лобозев Ґурни і Лобозев Дольни.

Історія

[ред. | ред. код]

Село закріпачене в 1526 р. Входило до Перемишльської землі Руське воєводства.

У 1772—1918 рр. село було у складі Австро-Угорської монархії, у провінції Королівство Галичини та Володимирії. У 1880 році село належало до Ліського повіту, у селі нараховувалося 806 мешканців, з них 36 у фільварку.

У 1919—1939 рр. — у складі Польщі. Село належало до Ліського повіту Львівського воєводства, у 1934—1939 рр. входило до складу ґміни Лобізва.

На 01.01.1939 в селі було 1570 жителів, з них 1150 українців-грекокатоликів, 360 українців-римокатоликів, 20 поляків і 40 євреїв[2].

У середині вересня 1939 року німці окупували село, однак уже 26 вересня 1939 року мусіли відступити з правобережної частини Сяну, оскільки за пактом Ріббентропа-Молотова правобережжя Сяну належало до радянської зони впливу. 27.11.1939 постановою Президії Верховної Ради УРСР село у складі повіту включене до новоутвореної Дрогобицької області[3]. Територія ввійшла до складу утвореного 17.01.1940 Нижньо-Устрицького району[4]. Наприкінці червня 1941, з початком Радянсько-німецької війни, територія знову була окупована німцями, які за три роки окупації винищили євреїв. У серпні 1944 року радянські війська знову оволоділи селом. В березні 1945 року, у рамках підготовки до підписання Радянсько-польського договору про державний кордон зі складу Дрогобицької області половина села була передана до складу Польщі, де була названа Лобізва Долішня, українське населення насильно виселене в СРСР.

А в 1948 р. вже жителі горішньої частини села Лобізва Нижньо-Устріцького району тодішньої Дрогобицької області вимушені були в місячний термін покинути рідні домівки в ході виселення людей з прикордонної смуги. Тоді їх виселили в ближні села, тобто залишили на території Дрогобицької області. Та 1951 року, згідно з договором «про обмін територіями» задля «вирівнювання кордонів», 121 родина, що складалася з 572 осіб, були виселені у села на Одещині (Будьоннівку, Єреміївку, Бецилове), а на їх місце переселено поляків[5][6]. Замість українців ця частина села також була заселена поляками і названа Лобізва Горішня.

У 1975—1998 роках село належало до Кросненського воєводства.

Демографія

[ред. | ред. код]

Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року[1][7]:

Загалом Допрацездатний
вік
Працездатний
вік
Постпрацездатний
вік
Чоловіки 147 34 101 12
Жінки 138 25 79 34
Разом 285 59 180 46

Церква

[ред. | ред. код]

У 1846 р. збудована дерев'яна церква Різдва Пресвятої Богородиці, була парафіяльною, належала до Устрицького деканату Перемишльської єпархії УГКЦ.[8]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б в GUS. Ludność w miejscowościach statystycznych według ekonomicznych grup wieku. Stan w dniu 31.03.2011 r. [Населення статистичних місцевостей за економічними групами віку. Стан на 31.03.2011]. Процитовано 12 серпня 2018.
  2. Кубійович В. Етнічні групи південнозахідної України (Галичини) на 1.1.1939 [Архівовано 21 лютого 2021 у Wayback Machine.]. — Вісбаден, 1983. — с. 43.
  3. Указ Президиума Верховного Совета УССР 27.11.1939 «Об образовании Львовськой, Дрогобычской, Волынской, Станиславской, Тарнопольской и Ровенской областей в составе УРСР» [Архівовано 26 листопада 2016 у Wayback Machine.] (рос.)
  4. Хроніка за 17 січня 1940 року на сайті Інститут історії України НАН України. Архів оригіналу за 26 листопада 2016. Процитовано 8 серпня 2017.
  5. КРАЕВЕД. Открываем историю Одесского края. kraeved.od.ua. Архів оригіналу за 9 січня 2022. Процитовано 9 січня 2022.
  6. Дарія ПЕТРЕЧКО. — До 65-річчя останньої депортації українців з етнічних земель.— Галичина, 06 вересня 2016 року. Архів оригіналу за 26 вересня 2016. Процитовано 11 вересня 2016.
  7. Згідно з методологією GUS працездатний вік для чоловіків становить 18-64 років, для жінок — 18-59 років GUS. Pojęcia stosowane w statystyce publicznej [Терміни, які використовуються в публічній статистиці]. Архів оригіналу за 20 вересня 2018. Процитовано 14 серпня 2018.
  8. Шематизм Перемиськои єпархії, 1936, с. 121. Архів оригіналу за 8 серпня 2017. Процитовано 8 серпня 2017.

Посилання

[ред. | ред. код]