Людовіко Сфорца — Вікіпедія

Людовіко Сфорца
італ. Ludovico Sforza Редагувати інформацію у Вікіданих
Народився27 липня 1452[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Віджевано, Провінція Павія, Ломбардія[2] Редагувати інформацію у Вікіданих
Помер27 травня 1508[1] (55 років) Редагувати інформацію у Вікіданих
Лош[2] Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьдержавний діяч, герцог, політик, меценат Редагувати інформацію у Вікіданих
Знання мовMedieval Italiand[1], французька[3], Міланський діалект і латина Редагувати інформацію у Вікіданих
Magnum opusQ118121740? Редагувати інформацію у Вікіданих
Титулгерцог і граф[d][3] Редагувати інформацію у Вікіданих
Посадагерцог Міланський[d] Редагувати інформацію у Вікіданих
РідСфорца Редагувати інформацію у Вікіданих
БатькоФранческо Сфорца[4] Редагувати інформацію у Вікіданих
МатиБ'янка Марія Вісконті Редагувати інформацію у Вікіданих
РодичіДжан Галеаццо Сфорца і Бьянка Марія Сфорца Редагувати інформацію у Вікіданих
Брати, сестриГалеаццо Марія Сфорца, Іпполіта Марія Сфорца і Сфорца Асканіоd Редагувати інформацію у Вікіданих
У шлюбі зBeatrice d’Ested Редагувати інформацію у Вікіданих
ДітиМассіміліано Сфорца[4], Франческо II Сфорца[4], Джованні Паоло I Сфорца, Bianca Giovanna Sforzad, Leone Sforzad і Galeazzo Sforza Viscontid Редагувати інформацію у Вікіданих
Автограф

Людовіко Марія Сфорца (італ. Ludovico Maria Sforza detto il Moro; Людовіко Моро[5], 27 липня 1452, Віджевано — 27 травня 1508, Лош) — герцог Міланського герцогства з династії Сфорца, талановитий діяч епохи Відродження .

Біографія

[ред. | ред. код]

У період його правління (1480—1499) було завершено кілька значних культурних та мистецьких проєктів, що підкреслило політичні та економічні успіхи Міланського герцогства. Домігшись, завдяки своїм дипломатичним зусиллям, політичної рівноваги з Флоренцією, Венецією та папським Римом, Людовіко став після смерті Лоренцо Прекрасного найвпливовішим державним діячем Італії. Наприкінці XV століття Мілан інвестував значні капітали в освоєння земель і будівництво каналів, а також виділив великі площі під вирощування шовковиці, льону і рису, які вивозили за кордон урівні зі зброєю, склом, тканинами та сільськогосподарськими продуктами. Крім того, Людовіко приділяв увагу і проблемам культури: запросив до свого двору таких просвітників, як Лука Пачолі, Філельфо, Кальконділа і Фаціо, а також сприяв розвитку друку, надавши підтримку Памфіліо Кастальді з Фельтре й Антоніо Чароті з Парми. На відміну від Флоренції при дворі Сфорца великою повагою користувалися математичні та природничі науки, в цьому позначалася близькість Павійського і Болонського університетів.

1482 року герцог Лодовіко запросив до себе в Мілан на службу в колегію герцогських інженерів великого Леонардо да Вінчі, насамперед як архітектора, гідротехніка, інженера цивільних споруд і конструктора військових машин. Леонардо запропонував правителю Мілана свої проєкти «дуже легких і міцних мостів», «гармат, мортир і легкого озброєння нової зручної форми, що сильно відрізняється від усього відомого, озброєних возів, невразливих і неприступних».

У 1490 одружився з Беатріче д'Есте, герцогинею де Барі (1475–1497), яка народила синів — Массіміліано Сфорца, герцога Мілана в 1512—1515 роках, і Франческо Сфорца, герцога Мілана в 1522—1535 роках. Брат Беатріче Альфонсо д'Есте в тому ж році одружився з онукою Франческо Сфорца Ганною Сфорца.

Коханкою Людовіко була Чечілія Галлерані, яка народила від нього сина Чезаре. Її портрет («Пані з горностаєм») також був написаний Леонардо. Історики відзначають дуже близькі відносини, що зв'язували Леонардо і Чечілію.

Іншою фавориткою герцога і матір'ю його бастарда Джованні Паоло I Сфорца була Лукреція Крівеллі — можливо модель до портрета «Прекрасна Ферроньєра» пензля Леонардо да Вінчі.

Восени 1499 Мілан захопили війська французького короля Людовика XII. Людовіко Сфорца спробував відновити свою владу, спочатку зумів вибити французів з Мілана, але навесні 1500 був розбитий під Новарою — швейцарські найманці в обмін на вільне повернення додому видали Людовіко французам. Полоненого герцога відвезли у Францію, де він помер в ув'язненні в замку Лош Похований поряд з предками в Чертоза.

Цікаві факти

[ред. | ред. код]

Традиційно вважається, що своє прізвисько (італ. Il Moro — мавр) Людовіко отримав за темний колір обличчя. За іншою версією — це помилка, і «Моро» — його прізвисько, отримане від батька Франческо Сфорца I, походить від лат. Morus — «шовковиця, або тутове дерево», яке вважалося символом розсудливості й чесноти[6].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б в г Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. а б Deutsche Nationalbibliothek Record #118820745 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  3. а б італійська Вікіпедія — 2001.
  4. а б в Lundy D. R. The Peerage
  5. Моро — «мавр, смаглявий» або «шовковиця», прізвисько герцога
  6. етимологічний словник W. Schweickard, Deonomasticon Italicum, III, Mauritania

Посилання

[ред. | ред. код]