Лян (держава) — Вікіпедія

Лян
502 – 557
Столиця	Цзянькан
Мови	Китайська
Релігії	Конфуціанство
Форма правління	Монархія
Історія
• Заснування	502
• Династія Чень	557
Населення
Попередник Наступник Династія Південна Ці Династія Чень
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Лян (держава)

Дина́стія Лян (піньїнь: Liáng cháo) — династія, що правила у південному Китаї після занепаду династії Південної Ці у 502 році, до власного повалення династією Чень у 557 році.

Ця династія керувалася імператорами з роду Сяо, першим з яких був Сяо Янь. На його правління припадає початок гонінь даосизму, окрім школи Шанцін на чолі з Тао Хунцзином. На початку цієї династії буддистські догми захищав Шень Юе, справу якого продовжили Лю Сє та Янь Чжітуй. Водночас у цей період також діяв відомий противник буддизму Фань Чжень.

У цей час працював визначний китайський художник Чжан Сен'ю. Літературну славу здобув Сюй Лін. У 520—530-х роках Сяо Тун (син імператора У-діна) упорядкував літературні твори, створивши одну з найдавніших у світі антологій «Вень сюань» («Збірку вишуканої літератури»). Вона охоплювала період приблизно з 300 року до н. е. до 500 року н. е. Ця антологія мала значний вплив на японську та корейську культуру.