Майданівка (Бучанський район) — Вікіпедія

село Майданівка
Країна	Україна
Область	Київська область
Район	Бучанський
Громада	Бородянська селищна об'єднана територіальна громада
Код КАТОТТГ	UA32080030170095412
Основні дані
Засноване	XIII століття
Перша згадка	1864[2]
Населення	615[1]
Площа	39 км²
Густота населення	15,77 осіб/км²
Поштовий індекс	07824[3]
Телефонний код	+380 4477
Географічні дані
Географічні координати	50°37′34″ пн. ш. 29°43′01″ сх. д. / 50.62611° пн. ш. 29.71694° сх. д. / 50.62611; 29.71694Координати: 50°37′34″ пн. ш. 29°43′01″ сх. д. / 50.62611° пн. ш. 29.71694° сх. д. / 50.62611; 29.71694
Середня висота над рівнем моря	154 м[4]
Водойми	річка Пісківка[5]
Відстань до обласного центру	75 км[6]
Відстань до районного центру	42 км[6]
Найближча залізнична станція	Загальці
Відстань до залізничної станції	7 км
Місцева влада
Адреса ради	07800, Київська обл., Бучанський р-н, смт. Бородянка, вул. Центральна, 331
Карта
Майданівка
Майданівка
Мапа
Майданівка у Вікісховищі

Майда́нівка — село в Україні, у Бородянській селищній об'єднаній територіальній громаді Бучанського району Київської області^[7]. Колишній адміністративний центр Майданівської сільської ради у колишньому Бородянському районі Київської області^[8], нині — Майданівський старостинський округ, до складу якого входять села Майданівка, Вишняки та Язвинка^[7]. Населення становить 615 осіб^[1].

Через село тече річка Пісківка^[5].

Лаврентій Похилевич у «Сказаниях о населенных местностях Киевской губернии» подає інформацію, що у селі станом на 1864 рік мешкало 250 осіб, з них 140 католиків та поселенні Людвигівка, що розташовувалося на відстані 2 км від Майданівки мешкало ще 60 католиків^[9], православних було лише 30 осіб. 1884 року, за інформацією поданою у Географічному словнику Королівства Польського, в селі мешкало близько 400 осіб, з них: 250 — православних та 140 — католиків^[5]. У кінці XIX століття, власницьке село Майданівка, мало вже 90 дворів, а населення становило вже 544 особи.

За даними всеукраїнського перепису населення 2001 року у селі мешкало 615 осіб^[1].

Мова

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року був наступним^[1]:

За Лаврентієм Похилевичем, назва походить від смоляного заводу (майдану), що колись розташовувався на місці села^[9].

Перші поселення на території сучасної Майданівки належать до доби бронзи. Ще у XIX столітті поселення розташовувалося посеред лісу. За народними переказами, час заснування села відносять до XIII століття^[10].

На початку XVII століття Майданівка належала до Макарівського маєтку декана Каєтана Росцішевського^[9]. У 1864 році село перебувало у власності Віктора Росцішевського. Тут працювали винокурня, поташна буда та млин^[9].

У 1872 році у Майданівці відкрито однокласну школу грамоти. У ній навчалося 25—30 учнів. Навчання розпочиналося у жовтні й тривало до квітня. Учнів навчав один вчитель, якого направляв повіт. На той час в селі був водяний млин, як і все село належав поміщиці Єлизаветі Семенівні Лазицькій, а також дві кузні. Економія у Майданівці належала поміщику Озеровському, якому належало близько 500 десятин землі^[10].

У 1919 році у селі створена сільська рада, яку очолив Дмитренко^[10]. Сільська рада у 1923 році увійшла до складу новоствореного Бородянського району.

14 листопада 1921 року під час Листопадового рейду через Майданівку проходила Волинська група (командувач — Юрій Тютюнник) Армії Української Народної Республіки^[11].

1925 року в селі почала працювати початкова школа, що розташовувалася у двох сільських хатах. У ній навчалося 50—60 учнів. При школі було відкрито курси лікнепу. У 1935 році у Майданівці створено семирічну школу, а за три роки, у 1938 році було відкрито нову будівлю школи.

У 1927 році були утворені партійний та комсомольський осередки, які очолили Біленко І. О. та Червоний Ф. відповідно. У березні 1930 року в селі утворено колгосп «Комінтерн», який очолив Червоний В. М. Під час примусової колективізації у 1928—1933 роках за межі України було примусово виселено багато селянських родин^[10].

Під час Голодомору 1932—1933 років, від штучного голоду померло 11 мешканців Майданівки, з них 6 — діти. Пережили голодомор — 56 осіб^[2].

З початком німецько-радянської війни багато майданівців пішло на фронт. Від липня 1941 року велися оборонні бої за село Майданівка частинами та підрозділами 171-ої стрілецької дивізії РСЧА під командуванням генерал-майора Олександра Будихо. Після важких позиційних боїв, що тривали понад місяць, радянські війська за наказом військового керівництва покинули позиції та відійшли у бік Дніпра. Село було окуповане Вермахтом 23 серпня 1941 року. Під час бойових дій місцеве населення ховалося у лісі. Було зруйновано багато приватних обійсть, а також будівлі сільського клубу, млина, олійні, електростанції. У напівзруйнованій будівлі школи, спочатку була конюшня, а також працювали кухня та лазня, пізніше відкрилася ще й церква. Майданівці брали активну участь у партизанському русі^[10].

З 1942 року на примусові роботи до Німеччини з Майданівки було вивезено понад 100 односельців, переважно молодих хлопців та дівчат^[10].

9 листопада 1943 року під час Київської наступальної операції Майданівку було звільнено з-під німецької окупації частинами 75-ої гвардійської стрілецької дивізії під командуванням генерал-майора Василя Горішного^[10]. На фронтах німецько-радянської війни загинуло більше ста односельців. За мужність та відвагу, виявлені під час війни 213 місцевих мешканців відзначено урядовими нагородами^[12].

У 1956 році відбулося укрупнення майданівського колгоспу «Комінтерн», за рахунок приєднання колгоспу імені К. Ворошилова (хутір Язвинка) та господарства хутора Вишняки^[10]. 1960 року колгосп «Комінтерн» реорганізований у радгосп «Майданівський», з центральною садибою у Майданівці^[12]. Колгосп мав 4,2 тис. га сільськогосподарських угідь, з них 2,2 га — орні землі. У 1980 році колгосп перетворений на підсобне господарство київського заводу «Арсенал». З розпадом СРСР завод «Арсенал» виключений зі складу військово-промислового комплексу України, а підсобне господарство у Майданівці зменшило обсяги виробництва і на даний час майже не працює^[10].

У 1960—1980-х роках в селі функціювали восьмирічна школа, два клуби та дві бібліотеки^[12].

Під час повномасштабного вторгнення російських військ на Україну у лютому 2022 року у Майданівці зазнали значних руйнувань більшість приватних обійсть, будівель, знищено практично усі комунікації.

У дорадянський час у селі існувала дерев'яна церква Казанської ікони Божої Матері та належала до парафії у селі Забуяння^[5]. Збудована церква була не раніше 1900 і не пізніше 1912 року. Від 1995 року в Майданівці діє парафія Казанської ікони Божої Матері, що належить до Бородянського благочиння Київської єпархії УПЦ (МП).

• Мех Наталія Олександрівна (нар. 8 жовтня 1974) — українська мовознавчиня, доктор філологічних наук, професор, заслужений працівник освіти України^[13][14].
• Романенко Ілля Никанорович — український науковець, фахівець у галузі економіки і організації сільського господарства та тваринництва.
• Романенко Павло Никанорович — доктор технічних наук, професор, керівник Московського державного інституту ліса (нині — Митищинська філія МДТУ імені М. Е. Баумана)^[15][12].

• Перелік населених пунктів, що постраждали від Голодомору 1932—1933 (Київська область)

Майданівка у сестринських Вікіпроєктах
	Портал «Київщина»
	Теми у Вікіджерелах?
	Майданівка у Вікісховищі?

• Верига Василь. Листопадовий рейд 1921 року. — Київ : Стікс, 2011. — 320 с. — ISBN 978-966-96849-8-1.
• Майданівка // Історія міст і сіл Української РСР: в 26 т. Київська область / Ред. кол. тома: Рудич Ф. М. (гол. редкол.), Бакуменко П. І., Бачинський П. П., Борщ Ю. Ф., Гуслистий К. Г., Кононенко В. І., Корольов Б. І. (заст. гол. редкол.), Майстренко А. А. (відп. секр. редкол.), Макаренко Г. К., Марченко М. I., Панін Я. Г., Петренко М. 3., Пшеничний Г. С., Саженюк С. Н., Сергієнко Г. Я., Слабєєв I. С., Тихолаз Г. А., Шевченко Ф. П., Шморгун П. М. АН УРСР. Інститут історії. — Київ : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1971. — С. 218.
• Н. Д. Соломенко. Майданівка // Міста і села України. Київщина: історико-краєзнавчі нариси / Болгов В., Присяжнюк А. — Київ : Український видавничий консорціум, 2009. — Т. 1. — С. 217. — ISBN 978-966-1641-21-0.
• Киевский уезд // Сказания о населенных местностях Киевской губернии или статистические, исторические и церковные заметки обо всех деревнях, селах, местечках и огородах, в пределах губернии находящихся / Собрал Л. Похилевич. — Біла Церква : видавець О. В. Пшонківський, 2005. — С. 7—90. — ISBN 966-8545-15-Х. (рос.)
• Національна Книга пам'яті жертв Голодомору 1932—1933 pp. в Україні. Київська область / Упорядн. Гай А. І.; Гол. ред. кол. Ульянченко В. І.; Ред. кол.: Бутник В. Г., Гай А. І. (кер. ред.-вид. групи), Даниленко В. П., Єрема P. M. (заст. гол. ред. кол.), Захарченко П. П., Кондрук В. П., Романчишин В. Г. Український інститут національної пам'яті; Київська обласна державна адміністрація. — Біла Церква : МП Вид-во «Буква», 2008. — С. 213. — ISBN 978-966-96849-8-1.
• Majdanówka // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1884. — Т. V. — S. 918. (пол.)

Зовнішні відеофайли
	Захід у селі Майданівка, Київська область

• Село Майданівка. decentralization.gov.ua. Архів оригіналу за 30 травня 2023. Процитовано 30 травня 2023.
• Територіальні громади Бучанського району. buchanska-rda.gov.ua. Бучанська районна державна адміністрація. Процитовано 30 травня 2023.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)

Це незавершена стаття з географії Київської області. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.