Мариничева Олена Владиславівна — Вікіпедія

Олена Мариничева
рос. Елена Мариничева
Олена Мариничева на презентації книжки «Небо этого лета». Москва, 22 грудня 2015 року.
Ім'я при народженніОлена Владиславівна Мариничева
Народилася2 листопада 1954(1954-11-02) (70 років)
Біленьке, Запорізька область
ГромадянствоСРСР СРСР → Росія Росія
Національністьросіянка
Діяльністьперекладачка, журналістка, критик
Alma materфакультет журналістики МДУ
Мова творівросійська
Роки активності1972 — досі
Сайт: Персональний вебсайт Олени Мариничевої

Оле́на Владисла́вівна Мари́ничева (рос. Еле́на Владисла́вовна Мари́ничева; 2 листопада 1954(19541102), Біленьке) — російська перекладачка, журналістка й критик. Членкиня Українського ПЕН.

Біографічні дані

[ред. | ред. код]

Олена Мариничева народилася в сім'ї інженера і вчительки — Владислава Миколайовича Мариничева (1926—1995) і Раїси Іванівни Мариничевої (1928—2014). З 1958 року проживала в Запоріжжі, 1962 року пішла до Запорізької середньої школи № 31 з українською мовою викладання і з поглибленим вивченням англійської мови. У 1972-му закінчила школу, здобувши золоту медаль. Того ж року вступила на факультет журналістики (спеціальність — літературна критика) Московського державного університету імені Ломоносова. Учениця професора Анатолія Бочарова, засновника кафедри літературної критики в МДУ. 1978 року закінчила цей виш.

Працювала журналісткою в московських журналах «Клуб», «Культура и жизнь». Публікувала переклади і критичні статті у виданнях «Известия», «Литературное обозрение», «The New Times», «Новая газета», «Общая газета», «Компьютерра», «Новый мир», «Новая Юность», «Дружба народов», Colta.ru, textonly та інших. Член Спілки журналістів Москви (з 1988 року), Міжнародної федерації перекладачів (з 2007 року) та Гільдії «Майстри літературного перекладу» (з 2015 року).

З середини 1990-х років перекладає літературні твори з англійської та української. Розпочати цю творчу роботу Олені Мариничевій допомогла Тетяна Шинкар — відома перекладачка Рея Бредбері, дочка одного з міністрів уряду УНР[1].

У діяльності Олени Мариничевої, як журналістки й літературного критика, значне місце посідають матеріали, пов'язані з українською тематикою та з українським красним письменством. До найвагоміших належать:

З 1972 року Олена Мариничева проживає в Москві. У 1974-му одружилася з математиком, фахівцем у галузі ІТ-технологій Леонідом Левковичем-Маслюком (* 1954). Старший син Іван (* 1975) — географ, а молодший, Федір (* 1989) — фізик-теоретик.

Переклади

[ред. | ред. код]

З української

[ред. | ред. код]
  • Оксана Забужко. «Полевые исследования украинского секса». — Москва: «Независимая газета», 2001. У книжці — роман «Полевые исследования…», оповідання «Девочки», а також «Переписка автора с переводчиком»
  • Мария Матиос. «Нация». — Москва: «Братонеж», 2007. Роман «Даруся сладкая» в перекладі О. Мариничевої та С. Соложенкіної під загальною редакцією О. Мариничевої; цикл новел «Нация» в перекладі О. Мариничевої
  • Оксана Забужко, «Полевые исследования украинского секса». — Москва: АСТ, 2007. Роман «Полевые исследования…», оповідання «Девочки» і «Альбом для Густава», повість «Инопланетянка»
  • Оксана Забужко. «Полевые исследования украинского секса». Юрий Андрухович, «Рекреации». — Москва: «Дружба народов», серия «Лучшая современная проза», 2008. Роман Оксани Забужко в перекладі О. Мариничевої, вірші з роману — в перекладі Дмитра Кузьміна. Роман Андруховича в перекладі Юлії Ільїної-Король
  • Евгения Кононенко. «Без мужика». — Москва: «Флюид», 2009. Збірка оповідань та есеїв
  • Мария Матиос. «Даруся сладкая». — Львів: «Піраміда», 2010. Двомовне видання «Даруся сладкая»/ «Солодка Даруся». Переклад О. Мариничевої, С. Соложенкіної
  • Оксана Забужко. «Музей заброшенных секретов». — Москва: АСТ, 2013
  • Мария Матиос — «Черевички Божьей Матери». — Харків, «Фоліо», 2015
  • Лариса Денисенко, Юрий Издрык, Таня Малярчук, Евгения Кононенко. «Небо этого лета». Оповідання українських письменників. — Москва: «Три квадрата», 2015
  • Таня Малярчук. «Лав-из». — Москва: АСТ, 2016
  • Сергей Жадан. «Интернат». — Меридиан Черновиц, 2017

Переклади творів Тані Малярчук, Оксани Забужко, Костя Москальця, Павла Вольвача, Олеся Барліга, Сергія Жадана і Євгенії Кононенко опубліковано в літературних журналах та інтернет-виданнях («Дружба народов», «Новая Юность», «Новый мир», «Компьютерра», Colta.ru, textonly):

З англійської

[ред. | ред. код]
  • Грег Иган. «Карантин» — Москва: «АСТ-Пресс», 1997 (разом із Л. Левковичем-Маслюком)
  • Джон Стиц. «Встречи на „Красном смещении“» — Москва: «АСТ-Пресс», 1997 (разом із Л. Левковичем-Маслюком)
  • Ричард Барбрук. «Интернет-революция». — «Ад Маргинем Пресс», 2015 (разом із Л. Левковичем-Маслюком)

Критика про переклади Олени Мариничевої

[ред. | ред. код]

Рецензії на книжку Оксани Забужко «Полевые исследования украинского секса»:

Рецензії на книжку Марії Матіос «Нация»:

Рецензії на книжку Євгенії Кононенко «Без мужика»:

Рецензія на книжку Сергія Жадана «Интернат»

Рецензія на книжку Тані Малярчук «Лав из»

Нагороди та відзнаки

[ред. | ред. код]
  • 2011 — Премія журналу «Новый мир» за переклади творів української літератури і за літературно-критичні статті
  • 2022 — Міжнародна премія імені Нори Галь за переклади з української мови та пропагування української літератури[2].

Зовнішні зв'язки

[ред. | ред. код]

Джерела

[ред. | ред. код]
  • WhyTranslator: Інтерв'ю з перекладачем: 34. Єлєна Марінічева. Архів оригіналу за 21 листопада 2015. Процитовано 15 січня 2016.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ «Автобиография». Сайт журналистки и переводчицы Елены Мариничевой. Архів оригіналу за 13 лютого 2016. Процитовано 15 січня 2016.
  2. ↑ Премию Норы Галь вручили в день 110-летия переводчицы [Архівовано 2022-04-27 у Wayback Machine.] // «Год литературы», 27.04.2022.
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Мариничева Олена Владиславівна
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Мариничева_Олена_Владиславівна&oldid=40096411