Месаліанство — Вікіпедія

Євхіти або Месаліани були християнською сектою з Месопотамії, яка поширилася в Малій Азії та Фракії. Назва «мессаліан» походить від сирійського ܡܨܠܝܢܐ, mṣallyānā, що означає «той, хто молиться»[1]. Грецький переклад εὐχίτης, euchitēs, означає те ж саме.

Історія

[ред. | ред. код]

Вперше їх згадують у 370-х роках Єфрем Сирин[2] та Єпіфаній Саламінський[3] та Єронім[4][5], а також архієпископ Аттик, Феодот Антіохійський та архієпископ Сісіній[en][6]. Вперше вони були засуджені як єретичні на синоді 383 р. нашої ери (Сіде, Памфілія), ця acta була згадана в роботах Фотія[7]. Їхнім лідером імовірно був чоловік на ім’я Петро, який визнав себе Христом[8]. Перш ніж був забитий камінням за своє богохульство, він пообіцяв своїм послідовникам, що через три дні встане зі своєї могили у вигляді вовка, притягнувши титул Лікопетруса або Петра Вовка[8]. Християни вірили, що з могили вийде не Петро, а переодягнений диявол[9].

Вони продовжували існувати кілька століть, впливаючи на богомилів Болгарії, яких у формулі відречення від 1027 року називають лікопетрійцями[10][8]; і, таким чином, Боснійську церкву та катаризм[11]. До 12 століття секта досягла Богемії та Німеччини і постановою Трірського собору (1231 р.) була засуджена як єретична.

Михайло Пселл, візантійський монах, звинуватив богоміл та євхітів у оргіастичних практиках, таких як кровозмішення та гомосексуальність. Крім того, він стверджував, що дітей, народжених від цих безладних дій, приносили на сатанинське зібрання через вісім днів, приносили сатані, а потім канібалістично з’їдали. Цей канібалістичний акт був нібито пародією на хрещення. Подібні звинувачення мають давню історію, і історики обговорюють, чи правдиві вони в якійсь мірі. Ще одним джерелом цих звинувачень є Євфимій Зігабен[en]. Ідею цих нечестивих дій можна відстежити до нібито практик певних гностичних сект. Подібна літературна традиція щодо єресей, схоже, виникла вже під час правління правителя Селевкідів Антіоха IV Епіфана[12].

Однак сучасна наука ставить під сумнів, чи існував цілісний єретичний рух за цими засудженнями, і натомість підкреслює тертя в Східній Церкві, викликані «аскетичними практиками та образною мовою месаліанства, набагато більш характерними для сирійського християнства, ніж для імперської церкви з центром у Константинополі»[13].

Вчення

[ред. | ред. код]

Вчення секти стверджує, що:

  1. Суть (ousia) Трійці могла бути сприйнята плотськими відчуттями.
  2. Троїстий Бог перетворив себе в єдину іпостась (субстанцію), щоб з’єднатися з душами досконалих.
  3. Бог прийняв різні форми, щоб відкрити Себе почуттям.
  4. Тільки такі розумні одкровення Бога дають християнину досконалість.
  5. Тому стан досконалості, свободи від світу і пристрастей досягається виключно молитвою, а не через церкву, хрещення чи будь-які таїнства, які не мають впливу на пристрасті чи вплив зла на душу (звідси їх ім'я, що означає «Ті, що моляться»).

Месаліани вчили, що як тільки людина відчула сутність Бога, вона була звільнена від моральних зобов’язань або церковної дисципліни[14][15]. У них були вчителі-чоловіки та жінки, «досконалі», яких шанували більше, ніж духовенство. Засудження секти святим Іоанном Дамаскином і Тимофієм, константинопольським священиком, висловило думку, що секта сповідує свого роду містичний матеріалізм. Їхні критики також звинувачували їх у кровозмішенні, канібалізмі та «розпусті» (у Вірменії їхня назва стала означати «брудний»)[16], але вчені відкидають ці твердження[17].

Бібліографія

[ред. | ред. код]
  • Lossky, Vladimir (1983). The vision of God. Crestwood, N.Y: St. Vladimir's Seminary Press. ISBN 0-913836-19-2. OCLC 10145807.
  • Plested, Marcus (2004). The Macarian legacy : the place of Macarius-Symeon in the Eastern Christian tradition. Oxford Theological Monographs. Oxford New York: Oxford University Press. ISBN 0-19-926779-0. OCLC 56319750.
  • Obolensky, Dimitri (2004). The Bogomils: A Study in Balkan Neo-Manichaeism. Cambridge University Press. ISBN 978-0-521-60763-6.
  • Runciman, Steven (1947). The Medieval Manichee: A Study of the Christian Dualist Heresy. Cambridge University Press.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Payne Smith, Jessie. A Compendious Syriac Dictionary. с. 294, 478 (for the root).
  2. ↑ Ephrem the Syrian, Against the Heresies, 22.4
  3. ↑ Epiphanius, Ancoratus 13, and Panarion 80
  4. ↑ Jerome, Dialogue against the Pelagians
  5. ↑ Frances Young, From Nicaea to Chalcedon, (2nd edn, 2010), p118
  6. ↑ Plested, 2004, с. 20—23.
  7. ↑ Pearse, Roger. Photius, Bibliotheca or Myriobiblion (Cod. 1-165, Tr. Freese). Архів оригіналу за 29 жовтня 2019. Процитовано 20 червня 2022.
  8. ↑ а б в Janet Hamilton, Bernard Hamilton, Yuri Stoyanov Christian Dualist Heresies in the Byzantine World, C. 650-c. 1450: Selected Sources, Manchester University Press, 1998
  9. ↑ John Jortin, Remarks on Ecclesiastical History ... Second edition, Volumen 2, 1846
  10. ↑ M. Loos, Dualist Heresy in the Middle Ages, Volume 10, Academia Publishing, Prague, 1974, p.29
  11. ↑ Runciman, 1947.
  12. ↑ Jeffrey Burton Russell (1986). Lucifer: The Devil in the Middle Ages. Cornell University Press. с. 48. ISBN 0-8014-9429-X. Архів оригіналу за 20 червня 2022. Процитовано 20 червня 2022.
  13. ↑ Columba Stewart, 'Working the Heart of the Earth': The Messalian Controversy in History, Texts and Language to AD431, (1991); Frances Young, From Nicaea to Chalcedon, (2nd edn, 2010), p118
  14. ↑ Lossky, 1983, с. 111—112.
  15. ↑ Plested, 2004, с. 16—27.
  16. ↑ Месаліанство // Catholic Encyclopedia. — New York : Robert Appleton Company, 1913. (англ.)
  17. ↑ Salmon, George (1880). Euchites. У Smith, William; Wace, Henry (ред.). A Dictionary of Christian Biography, Literature, Sects and Doctrines. Т. 2. Boston: Little, Brown and Company. с. 258—261.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Месаліанство