Мустелові — Вікіпедія

Мустелові
Період існування: олігоцен — наш час
Чорні тхори
Біологічна класифікація редагувати
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клада: Синапсиди (Synapsida)
Клас: Ссавці (Mammalia)
Ряд: Хижі (Carnivora)
Надродина: Мустелуваті (Musteloidea)
Родина: Мустелові (Mustelidae)
Fischer, 1817
Підродини / роди

†Leptarctinae
†Mustelavinae
†Oligobuninae

Вікісховище: Mustelidae

Мустелові[1][2][3], або куницеві[4][5] або горностаєві[6][7], або тхореві[6] (Mustelidae) — родина ссавців ряду хижих. Є найбагатшою видами родиною хижих ссавців, містить 66 сучасних видів у 23 родах[8]. Куницеві сформувалися приблизно 40 мільйонів років тому. До куницевих відносяться куниці, норки, видри, борсуки, тхори та подібні до них тварини. Куницеві вміють добре пристосовуватися до різних умов, тому представлені майже у всіх частинах Землі.

У фауні України родина представлена 12 видами — Mustelinae: горностай, ласиця мала, норка європейська, тхір степовий, тхір лісовий, інтродуцент візон річковий; Guloninae: куниця лісова, куниця кам'яна, регіонально вимерла росомаха; Ictonychinae: перегузня звичайна; Melinae: борсук європейський; Lutrinae: видра річкова.

Загальний опис

[ред. | ред. код]
Зовнішній вигляд
[ред. | ред. код]
Видра річкова

Види, що об'єднуються в родину куницевих, вельми сильно розрізняються будовою тіла, способом життя і адаптивним пристосуванням до місця існування. До родини входять дрібні (найменші в ряді) або середні хижаки. Довжина тіла від 11 (мала ласка) до 150 см (калан), маса від 25 грамів (ласиця мала) до ≈ 40 кг (калан). Самці в середньому на 25 % більші за самиць. Тіло зазвичай сильно витягнуте, гнучке, рідше відносно коротке, часто масивне (борсук, росомаха). Кінцівки короткі, пальці стопоходячі, п'ятипалі. Кігті не втяжні; у деяких видів між пальцями є шкірні складки (перетинки). Підошви кінцівок покриті волоссям, мають голі подушки, або цілком голі. У калана кінцівки сильно змінені: задні перетворилися на ласти, а на передніх пальці укорочені і сполучені між собою.

Голова зазвичай невелика, на короткій, але дуже рухомій шиї. Очі середніх розмірів, або великі. Вуха маленькі, рідше великі, з округлими вершинами. У представників, що пристосовані до життя у воді (видра, калан), вушні раковини сильно зредуковані. Хутро, як правило, густе, пухнасте, з м'яким підшерстям. Забарвлення хутра різноманітне: однотонне, двобарвне, смугасте, плямисте. Пишнота і густина шерсті сильно змінюються по сезонах; у горностая забарвлення взимку стає білосніжним. Особливі анальні залози виділяють секрет з різким запахом, подібний до секрету скунсів.

Череп, зуби
[ред. | ред. код]
Тайра

Череп невеликий, з укороченим лицевим відділом і роздутою мозковою частиною. У великих форм сильно розвинені гребені на черепі. Очні ямки зазвичай великі. Число зубів значно змінюється у різних родів, головним чином, за рахунок передкутніх і кутніх зубів. Тільки у калана зменшення зубів до 32 відбулося за рахунок редукції пари нижніх різців. Ікла і хижі зуби сильно розвинені. Жувальна поверхня корінних зубів може мати гострі або притуплені вершини. Загальне число зубів 28–38, найчастіше зубна формула така: I 3/3, C 1/1, P 3/3, M 1/2 = 34.

Розповсюдження

[ред. | ред. код]

Поширені куницеві дуже широко. Відсутні тільки в Антарктиді, на Фолклендських і Галапагоських островах, острові Мадагаскар, в Ісландії і на деяких островах Вест-Індії, Північного Льодовитого і Тихого океану. Завезені в Австралію і Нову Зеландію.

Спосіб життя

[ред. | ред. код]
Калан

Серед представників родини є наземні, напівдеревні, напівводні й майже водні форми. Населяють найрізноманітніші ландшафти, зустрічаючись від тундри до пустель і від підніжжя гір до альпійських лугів. Як правило, ведуть одиночний територіальний спосіб життя, іноді тримаються сім'ями і дуже рідко утворюють невеликі групи. Наприклад, на частині свого ареалу борсуки живуть групами з декількох самців і самиць, тоді як в інших популяціях — парами або поодинці.

За характером харчування більшість видів — хижаки, але поїдають і рослинні корми. У деяких є тенденція до всеїдності. Полюють переважно на дрібних ссавців; видри харчуються рибою, ракоподібними і водними безхребетними. Тхори, ласки і росомаха роблять запаси їжі. Зазвичай, куницеві ведуть осілий спосіб життя. Притулком їм служать вириті нори. Активні переважно вночі, частково в сутінки. З органів чуття краще всього розвинений слух, у деяких також нюх.

Більшість видів полігамні. Розмножуються в певний сезон, що зазвичай триває 3–4 місяці. Для багатьох куницевих характерна затримка імплантації ембріона, що триває до 10 місяців (борсук). Сама вагітність триває від 30 до 65 днів. Щороку самиці дають один приплід, в якому буває 1—14 дитинчат. Дитинчата народжуються сліпими й голими; матері піклуються про них до 2 місяців. Статева зрілість у молоді наступає між 8 місяцями і 2 роками. Тривалість життя в природі — від 5 до 20 років.

Вплив на екосистему

[ред. | ред. код]

Члени родини роблять помітний вплив на популяції дрібних ссавців, особливо гризунів і птахів. Деякі види (наприклад калан) є одними з основних хижаків в своїх біотопах. Медоїди перебувають у коменсальних відносинах одночасно з людьми і з птахами-воскоїдами (Indicator), за допомогою яких відшукує медоносних бджіл.

Своєю чергою куницеві стають жертвами більших хижаків, як правило, вовчих, а також великих змій, хижих птахів і сов. Деякі види використовують їдкий секрет анальних залоз, щоб відлякувати ворогів, а також застережливе (апосематичне) забарвлення.

Значення для людини

[ред. | ред. код]
Фрагмент картини Леонардо да Вінчі «Леді з горностаєм» (в дійсності, тхором)[9].

Промислове значення

[ред. | ред. код]

Майже всі куницеві мають промислове значення, даючи цінне хутро (особливо куниці, видри, соболь, калан тощо). Служать об'єктами полювання. Найвідомішими є давні промисли на куну (літописну «білу»), а особливо на її тайгову форму з найбільш м'яким хутром — соболя.

Промисловці полюють на кун (у тому числі й соболів) з нарізною зброєю, з псами, які допомагають вишукувати куниць на деревах. На наземних і біляводних горностаєвих полюють переважно капканами з привадою (м'ясо, риба). На видр у давнину полювали взимку біля ополонок, вибираючи для полювання місячні ночі (Тепер полювання у сутінках і темряві заборонене у зв'язку з вимогами техніки безпеки на полюванні).

Деякі види розводять в спеціальних господарствах або акліматизують в природі. Відомі ферми з розведення соболя (вид роду куна, Martes zibellina). Зокрема, в Україні у II пол. XX ст. існувала велика кількість звіроферм, на яких розводили «американську норку» — вид роду Візон (Neovison vison) у зв'язку з величезним попитом на хутро для коштовних «норкових» шуб. За рахунок втеч зі звіроферм у багатьох країнах сформувалися здичавілі популяції цього виду, який помітно потіснив місцеві види дрібних хижих.

Лісовий тхір (Mustela putorius) був одомашнений. Багато видів корисні як винищувачі шкідливих гризунів і комах; окремі м'ясоїдні види можуть завдавати збитку птахівництву, рибництву (видра), мисливському господарству.

Медичне значення

[ред. | ред. код]

Деякі види можуть переносити інфекційні хвороби. Так, борсук є одним з переносників бичачого туберкульозу, який передається великій рогатій худобі через його екскременти. Місцями ним заражено до 20 % популяції борсуків. Куницеві також переносять сказ [1] [Архівовано 4 травня 2014 у Wayback Machine.].

Охорона

[ред. | ред. код]
Норка європейська (Mustela lutreola)

В результаті переслідування з боку людини у ряді місць куницеві помітно зменшили свою чисельність і скоротили ареали або зовсім зникли. Приблизно 38 % видів цієї родини занесено до Міжнародної Червоної книги (в середньому, цей показник для ссавців становить 15 %).

Види на межі вимирання:

Деякі види втрачені безповоротно. Морська норка (Neogale macrodon) вимерла вже в історичний час. Тхір чорноногий (Mustela nigripes) вважається видом, вимерлим у дикій природі, хоча робляться спроби його реінтродукувати.

Класифікація

[ред. | ред. код]

По числу видів і родів родина куницевих — найчисленніша у ряді хижих. У ній налічується близько 56 видів, які об'єднуються в 21–22 роди і 2 або 4 підродини. Систематика родини остаточно не встановлена. Традиційно до складу родини відносять чотири підродини (Mephitinae, Melinae, Mustelinae, і Lutrinae), але Маккенна і Белл (1997) також визнавали Mellivorinae і Guloninae. Тепер скунсів виділяють в окрему родину скунсових (Mephitidae). До цієї родини також пізніше перенесли рід Mydaus. Положення деяких інших таксонів (наприклад росомахи) також спірно та постійно переглядається.

За останнім зведенням «Види ссавців світу» (2005), сучасна класифікація родини на рівні підродин і родів виглядає так (в дужках — назви родів і видів, зірочками відмічено види, що зустрічаються в Україні [2] [Архівовано 18 січня 2011 у Wayback Machine.]):

родина Mustelidae Fischer, 1817

Підродина Борсукові — Melinae (s. lato)

[ред. | ред. код]
Борсук японський (Meles anakuma)
  • група харсунових (Helictidinae, можливо, в групі Lutrinae-Mustelinae-Martinae)
    • рід Харсун — Melogale (everetti, moschata, orientalis, personata) («тхореві борсуки»)

Підродина Мустелові — Mustelinae

[ред. | ред. код]
Ласиця (Mustela nivalis)
  • група горностаєвидих родів
    • рід «Рисезуб» — Lyncodon (patagonicus)
    • рід Мустела — Mustela* (africana, altaica, erminea*, eversmanii*, felipei, frenata, itatsi, kathiah, lutreola*, lutreolina, nigripes, nivalis*, nudipes, putorius*, sibirica, strigidorsa, subpalmata)
    • рід Візон — Neovison* (macrodon, vison*)

Підродина Видрові — Lutrinae

[ред. | ред. код]
Aonyx cinerea

Викопні роди

[ред. | ред. код]

Систематика за даними генетичного аналізу

[ред. | ред. код]

За даними генетичного аналізу родину Mustelidae пропонують поділяти на 8 сучасних підродин[10]:

Mustelidae
 
 
 
 
 
 

Lutrinae — 7 сучасних родів

 
 

Mustela, Neovison (підродина Mustelinae)

 
 
 

Galictis, Vormela, Ictonyx, Poecilogale (підродина Galictinae)

 
 
 

Melogale (підродина Helictidinae)

 
 
 
 

Eira, Gulo, Martes (підродина Martinae)

 
 

Arctonyx, Meles (підродина Melinae)

 
 
 
 

Mellivora (підродина Mellivorinae)

 
 
 

Taxidea (підродина Taxideinae)

 
 

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Філіпенко, С. Зразки родини Мустелові (Mustelidae) з України в колекціях зоологічних музеїв України // Природничі музеї: роль в освіті та науці. — 2015. — С. 69–71.
  2. ↑ Загороднюк І., Харчук С. Називничі засади опису таксономічного різноманіття ссавців Європи // Науковий вісник НУБіП України. Серія: лісівництво та декоративне садівництво. — 2011. — Вип. 164. — № 3. — С. 124–135.
  3. ↑ Загороднюк, І. В.; Ємельянов, І. Г. Таксономія і номенклатура ссавців України // Вісник Національного науково-природничого музею. — 2012. — Вип. 10. — С. 5–30.
  4. ↑ Словник української мови: в 11 томах. — Том 10, 1979. — Стор. 332. Архів оригіналу за 16 січня 2014. Процитовано 16 січня 2014.
  5. ↑ Маркевич, О. П. Російсько-українсько-латинський зоологічний словник. Номенклатура. — Київ : Наук. думка, 1983. — С. 194.
  6. ↑ а б Кагало О.О., Проць Б.Г. (ред.). Про збереження природних оселищ (habitats) та видів природної фауни й флори : Директива Ради Європи 92/43/ЕЕС від 21 травня, 1992 року. — Львів, 2011. — 202 с.
  7. ↑ Загороднюк, І.; Дикий, І. Мисливська теріофауна України: видовий склад і вернакулярні назви // Вісник Львівського університету. Серія біологічна. — 2012. — Вип. 58. — С. 21–44.
  8. ↑ Mammal Diversity Database. American Society of Mammalogists. Архів оригіналу за 28 жовтня 2020. Процитовано 03.02.2022.
  9. ↑ Cosi' nacque la nuova aristocrazia del denaro. Архів оригіналу за 14 січня 2012. Процитовано 22 червня 2011.
  10. ↑ Koepfli, Klaus-Peter; Deere, K.A.; Slater, G.J.; Begg, C.; Begg, K.; Grassman, L.; Lucherini, M.; Veron, G.; Wayne, R.K. (February 2008). Multigene phylogeny of the Mustelidae: Resolving relationships, tempo and biogeographic history of a mammalian adaptive radiation. BMC Biology. 6: 10. doi:10.1186/1741-7007-6-10. PMC 2276185. PMID 18275614. Архів оригіналу за 3 серпня 2009. Процитовано 2 березня 2012.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання). — пдф цієї статті [Архівовано 25 листопада 2011 у Wayback Machine.]

Література

[ред. | ред. код]
  • Абелєнцев В. I. Куницеві [Архівовано 21 червня 2020 у Wayback Machine.]. — Київ: Наукова думка, 1968. — 280 с. — (Фауна України. Том 1, випуск 2).
  • D. E. Wilson, D. M. Reeder:Mammal Species of the World. Johns Hopkins University Press, Baltimore 2005, ISBN 0-8018-8221-4 (розділ Mustelidae [3] [Архівовано 21 травня 2011 у Wayback Machine.])
  • Коробченко М. А. Зооноз сказу в диких і синантропних угрупованнях ссавців східної частини України // Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: IV Міжнародна наукова конференція (Дніпропетровськ, ДНУ, 9-12.10.2007 р.). — Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ, 2007. — С. 486—488. [4] [Архівовано 4 травня 2014 у Wayback Machine.]
  • Systematics of Mustelid-like carnivores — Journal of Mammalogy, Vol. 78, No. 2, May, 1997 [5]

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Мустелові&oldid=44134124