Ми з майбутнього 2 — Вікіпедія

Ми з майбутнього 2
Мы из будущего 2
Жанр	Військовий, драма, фантастика
Режисер	Олександр Самохвалов Борис Ростов
Продюсер	Рубен Атоян Людмила Кукоба Андрій Радько,
Сценарист	Олександр Шевцов
У головних ролях	Ігор Петренко Володимир Яглич Олксій Барабаш Катерина Клімова
Оператор	Ілля Дьомін
Композитор	Олександр Пантикін
Кінокомпанія	Централ Партнершип
Тривалість	98 хв.
Мова	російська, українська
Країна	Росія
Рік	2010
Касові збори	$ 8 210 918
IMDb	ID 1590125
Попередній	Ми з майбутнього
mib2.ru

«Ми з майбу́тнього 2» (рос. Мы из будущего 2) — російський військово-фантастичний фільм 2010 р. студії «Централ Партнершип», продовження першої частини «Ми з майбутнього».

Низкою критиків фільм був оцінений як пропагандистський і антиукраїнський.^[1][2] З 16 лютого 2010 року фільм не рекомендований до показу в Україні.

Герої першої частини фільму, Борман і Череп, потрапляють у 1944 рік, і разом з ними в минулому опиняються ще двоє — молоді українці Тарас і Сірий, що «грали» у війну на іншій стороні.

• Ігор Петренко — Сергій Філатов («Борман»)
• Володимир Яглич — Олег Васильєв («Череп»)
• Олексій Барабаш — Тарас
• Дмитро Ступка — Сергій
• Катерина Клімова — Ніна
• Владислав Резник — майор Дьомін
• Денис Карасьов — Місюряєв
• Іван Краско — Дід
• Остап Ступка — Командир загону УПА
• Кирило Полухін — Мартинов
• Христина Кузьміна — Маша

Ця стаття не містить посилань на джерела. Ви можете допомогти поліпшити цю статтю, додавши посилання на надійні (авторитетні) джерела. Матеріал без джерел може бути піддано сумніву та вилучено. (грудень 2013)

Ця стаття може містити оригінальне дослідження. Будь ласка, удоскональте її, перевіривши сумнівні твердження й додавши посилання на джерела. Твердження, які містять лише оригінальне дослідження, мають бути вилучені. (грудень 2013)

• У фільмі зазначають, що стрільці Дивізії «прийняли смерть» чи що Дивізію було розбито. Насправді, із 8 тисяч особового складу Дивізії у прорив пішло близько 6 тисяч вояків, прорвалося у різних напрямках близько 3 тисяч, близько тисячі — перейшло до УПА. Решта — або загинули, або зникли безвісти: потрапили в полон чи повернулися додому. Див.: (14-та гренадерська дивізія Ваффен СС «Галичина»)
• У Тараса — знаки розрізнення Ваффен-СС. Однак, на правій петлиці — подвійні руни «Зіґ». У фільмі згадано, що відбувається реконструкція подій Бродівського прориву. Єдиною Дивізію Ваффен-СС під Бродами була 14-та Дивізія («Галичина»), на правих петлицях у її стрільців — галицький лев. «Зіґ»-руни були лише у дивізій Ваффен СС, таких як: «Дас Райх», «Тотенкопф» і «Лейбштандарт А. Г.»; під Бродами їх не було. У масовки нашивка на лівому передпліччі (золотий лев із коронами на синьому полі) — завелика і нема орла над нею.
• Після бійки, на початку фільму, Тарас і Сірий біжать в ліс, де вони бачать іржавий пам'ятник. У цей час чітко видно сонячне світло, що падає крізь гілки, хоча події відбуваються після заходу сонця.
• Сотник питає героя: «Чому ти в нашій формі?» Упівець би сказав не «форма», а «стрій». Конвоїр каже героям: «Пшов!» (русизм). У фільмі кілька разів лунає «Хай живе вільна Україна!» (русизм — від «Да здраствует!») У той час гасло було — «Слава Україні!».
• Есесівці атакують упівський табір. У бродівському котлі не було інших стрільців Ваффен-СС, окрім 14-ї Дивізії. А вона не атакувала «своїх», хоча б тому, що була в оточенні
• Вантажівка з героями розвертається під обстрілом німецького танка, броньовика і взводу солдат близько 3 хвилин, і ніхто з героїв при цьому не постраждав.
• Німецький танк із фальшбортами — це або Pz III N, або Pz IV H. У обох серій установлювали 75 мм гармату. У танка із фільму — калібр гармати 37 мм чи 50 мм. Неможливо.
• у XIII-му німецькому корпусі було усього бл. 50 танків. Усі танки або відійшли із Вермахтом у напрямі до Львова, або їх було залишено на полі бою. На 21-23 липня усі підрозділи Вермахту у котлі здалися — а у 14-ї гренадерської Дивізії (піхотної), що пішла у прорив, жодного танка і навіть броньовиків (у фільмі бачимо Sd.Kfz. 251) не було; усю важку зброю і транспорт галичани залишили, і пішли у прорив із легкою стрілецькою зброєю. Крім того, стрільці Ваффен-СС ведуть безперервний обстріл вантажівки із героями із кулемета MG-42. Це неможливо: безперервно можна стріляти 3-5 секунд (у стрічці 50-250 набоїв, а швидкість безперервної стрільби — 1250 пострілів за хвилину). Шанс попасти по цілі на повному ходу броньовика по бездоріжжю — нульовий. Так само дивним є стрільба із танка на ходу: навіть радянські танкісти економили снаряди (влучити на ходу нереально).
• Перед виходом на балкон у фінальній сцені Філатов і Васильєв беруть автомати, а Тарас і Сірий гвинтівки. Однак у наступному кадрі Сірий вже стріляє з автомата ППШ.
• Викрадена вантажівка, на якій герої вирушають на лінію фронту, заводиться звуком дизельного двигуна, тоді як вантажівки подібного класу у воєнний час оснащувалися виключно бензиновими двигунами.
• У перестрілці в селі герої не перезаряджають зброю.
• На початку фільму, на кадрах хроніки, йдеться про те, що розгромлену в липні 1944 року дивізію «Галичина» «німці відновили через рік». Виходить, що в липні 1945. Дивізію СС «Галичина» не було розгромлено: вона пробилася із Бродівського котла, переформувалася і продовжувала воювати на Східному фронті, поки її не було переформовано у 1-шу Дивізію Української Національної Армії у квітні 1945-го.
• Філатов запитує бійців про 14-й піхотний батальйон. У Червоній Армії не було піхотних батальйонів, були стрілецькі.
• Тарас нападає в траншеї на німецького солдата і той зронив у двох метрах від себе гранату Stielhandgranaten 24 (радіус розльоту осколків 10-15 метрів). Коли вона вибухає, то вбиває лежачого німця, але не зачепивши Тараса і Сірого.
• Дія фільму відбувається в кінці липня, але в ряді сцен виразно видно як розпускається зелень і відсутня трава.
• У першій частині Ніна називає ім'я Дьоміна Льошенька (Олексій), хоча в другому фільмі його звуть Микола

16 лютого 2010 року Міністерство культури і туризму України не рекомендувало фільм до показу в Україні:^[3][4]

Деякі епізоди картини є досить провокаційними у моральному плані і викликають особливе занепокоєння, зважаючи, що фільм передусім, спрямований на молодіжну аудиторію. На нашу думку, в цих фрагментах простежується тенденція до розпалювання міжнаціональної ворожнечі та суб'єктивний погляд на історичні події. На підставі вищезазначеного, Міністерство культури і туризму не рекомендує фільм «Ми з майбутнього 2» в такому варіанті для перегляду на території України.

Незважаючи на це, кримська організація «Російська єдність» у травні 2010 року спромоглась організувати показ фільму в кінотеатрі Сімферополя.^[5]

Українська кінокритика в цілому негативно оцінила фільм і охаректеризувала його як українофобський:^[2]

Фільм є повною і безглуздою спробою зібрати усі неадекватні уявлення росіян про український націоналізм і історію. Ця стрічка — одна з небагатьох, абсолютно нескромних українофобних робіт, яка була створена за кордоном.

• Офіційний сайт фільму [Архівовано 9 квітня 2010 у Wayback Machine.] (рос.)
• Очень «важное» кино. The new times. [Архівовано 5 листопада 2011 у Wayback Machine.] (рос.)