МіГ-25 — Вікіпедія

Мікоян і Гуревич МіГ-25
МіГ-25 Військово-Повітряних Сил України
Тип	винищувач-перехоплювач та літак-розвідник
Розробник	ОКБ Мікояна і Гуревича
Виробник	Авіазавод № 21 Нижній Новгород
Головний конструктор	Я. I. Селецький, М. Й. Гуревич, М. З. Матюк, Л. Г. Шенгелая (модернізація)
Перший політ	6 березня 1964
Початок експлуатації	1970
Статус	Не експлуатується
Основні експлуатанти	СРСР
Роки виробництва	1969-1984
Виготовлено	1190
Варіанти	МіГ-31
МіГ-25 у Вікісховищі

МіГ-25 (за кодифікацією НАТО: Foxbat) — радянський висотний винищувач-перехоплювач, перший у світі серійний винищувач, що досяг швидкості понад 3000 км/год. У варіанті МіГ-25Р здатний виконувати завдання літака-розвідника.

Подальшим розвитком проекту став літак МіГ-31.

Цей розділ не містить посилань на джерела. Ви можете допомогти поліпшити цей розділ, додавши посилання на надійні (авторитетні) джерела. Матеріал без джерел може бути піддано сумніву та вилучено. (лютий 2017)

Наприкінці 50-х років, XX століття, в СРСР була розгорнута розробка військового літака, який був би здатний перехопити американський надзвуковий бомбардувальник Convair B-58 Hustler та його наступника — перспективний стратегічний бомбардувальник XB-70 «Валькірія», який мав крейсерську швидкість 3 Маха та ракети. ОКБ А. Мікояна було зроблено замовлення на конструкцію винищувача, здатного розвивати трикратну швидкість звуку і вражати цілі у висотному діапазоні від 0 до 25 000 м.

Наказ для радянських конструкторських бюро про початок робіт над перспективним висотним перехоплювачем Е-155 надійшов від 10 березня 1961 року. Перший прототип Е-155Р-1 був готовий вже до грудня 1963 року. Заводські випробування почалися 6 березня 1964 року.

У процесі випробувань і доведень було встановлено декілька світових авіаційних рекордів. У документах ФАІ рекордна машина проходила під шифром Е-266 з двигунами Р-266. Навіть після завершення випробувань і початку серійної побудови в 1969 році дослідні екземпляри машини продовжували експлуатуватися, в тому числі і для досягнення нових рекордів.

3 квітня 1975 року за проведення державних випробувань МіГ-25 заслужений льотчик-випробувач СРСР Степан Анастасович Мікоян був удостоєний звання Героя Радянського Союзу.

Цей розділ треба вікіфікувати для відповідності стандартам якості Вікіпедії. Будь ласка, допоможіть додаванням доречних внутрішніх посилань або вдосконаленням розмітки статті. (лютий 2017)

Цей розділ не містить посилань на джерела. Ви можете допомогти поліпшити цей розділ, додавши посилання на надійні (авторитетні) джерела. Матеріал без джерел може бути піддано сумніву та вилучено. (лютий 2017)

Літак являє собою двомоторний високоплан із трапецієподібним крилом, бічними повітрозабірниками, двокілевим вертикальним і суцільноповоротним горизонтальним оперенням. Літак виготовлений з високоміцних нержавіючих сталей ВНС-2, ВНС-5, ЭИ-878, СН-3, ЭИ-703 и ВЛ-1 (близько 80 % по масі), а також алюмінієвого Д19АТ (11 %) і титанового 0Т4-1 (8 %) сплавів. Основний вид з'єднань у конструкції — автоматичне і напівавтоматичне контактне і дугове зварювання.

Фюзеляж — типу монокок з додатковими нижніми лонжеронами і балками. Являє собою єдиний агрегат без експлуатаційних роз'ємів. Технологічно фюзеляж складається з переднього відсіку (до силового шпангоута № 2), закабінного відсіку (між сил. шп. № 2—3), відсіку паливних баків (сил. шп. № 3—12), хвостової частини (сил. шп. № 12—14), двох повітрозабірників (до шп. № 6) і хвостового кока (за шп. № 14). Поперечний набір фюзеляжу утворений 57 шпангоутами, 15 з яких — силові.

У верхній частині переднього відсіку фюзеляжу розташована гермокабіна льотчика, а під нею — обладнання. Ліхтар кабіни складається з козирка і відкидної частини виготовлений з термостійкого оргскла товщиною 20 мм (козирок) і 12 мм (відкидна частина). Відкриття та закриття ліхтаря — ручне. У відкритому положенні відкидна частина фіксується підкосом спереду і штангою стопору ззаду. У закритому положенні вона замикається чотирма замками і герметизується шлангом, який надувається стисненим повітрям. Носова частина переднього відсіку, в залежності від модифікації літака, має різну конструкцію. Носова частина розвідника-бомбардувальника складається з набору діафрагм і стрингерів з приклепаною до них алюмінієвою обшивкою. Всередині неї знаходяться агрегати спеціального фото- і радіоелектронного обладнання, змонтовані на платформі, яка при виконанні ТО може опускатися і підніматися на тросах за допомогою лебідки. У носовій частині переднього відсіку перехоплювача розташована РЛС, антена якої закрита радіопрозорим конусом. На навчально-тренувальному літаку в носовій частині розташована гермокабіна інструктора.

Закабінний відсік складається з герметичної теплоізольованої верхньої частини, в якій встановлено радіоелектронне обладнання, і негерметичної ніші передньої опори шасі. За конструкцією закабінний відсік — напівмонокок, утворений панелями, які виконані зі сплаву Д19АТ.

Відсік паливних баків — основний силовий відсік фюзеляжу, розділений шпангоутами на шість баків. Відсік містить вузли навішування консолей крила, основних опор шасі і двигунів. Між сил. шп. № 6 та № 9 проходять повітряні канали двигунів і розташовуються ніші основних опор.

Хвостова частина фюзеляжу містить вузли навішування двигунів, килів і підфюзеляжних гребенів. Тут розташовані відсіки бустерів і балки кріплення консолей стабілізатора. Крім того, на шп. № 14 закріплені гідроциліндри нижнього і верхнього гальмівних щитків і гойдалки управління рулями повороту. Низ фюзеляжу між шп. № 9 і № 13 представляють собою відкидні панелі для ТО, демонтажу і монтажу двигунів.

Повітрозабірник кожного двигуна автономний, прямокутного змінного перерізу. Оснащений двостулковим регульованим клином, передня стулка якого має отвори для відсмоктування граничного шару, а на задній встановлений турбулізатор, а також регульованою нижньою стулкою, яка може займати три фіксованих положення.

Хвостовий кок фюзеляжу приклепаний до сил. шп. № 14. Він включає внутрішню (сталеву) частину і зовнішні (титанові) панелі: ніші верхнього і нижнього гальмівних щитків і контейнер гальмівних парашутів з дюралюмінієвою кришкою. Гальмівні щитки відхиляються на кут 45°. Загальна площа гальмівних парашутів — 50 м². Парашути можуть випускатися по команді льотчика або автоматично при торканні землі.

Крило — вільно несуче, трапецієподібне, має аеродинамічну крутку. Подовження крила — 2,94, звуження — 3,1, кут поперечного «V» — 5°. Стрілоподібність крила по передньому краю — 41°02' (розвідники-бомбардувальники) або змінна (змінюється з віддаленням від фюзеляжу) — від 42°30' до 41°02' (перехоплювачі). Кут стрілоподібності по задньому краю — 9°29'. Профіль крила в кореневій частині — П-44М (відносна товщина 3,7 %), в кінцевий — П-101М (4,76 %). Кут встановлення крила +2°.

Консоль крила кріпиться до фюзеляжу в п'яти точках. Основними силовими елементами консолі є передній, середній і задній лонжерони, а також передній і задній стрингери. Поздовжній набір, нервюри і обшивка виконані в основному зі сталі і з'єднані за допомогою зварювання. Внутрішній простір консолі є два герметичних відсіки, що утворюють передній і задній крильові паливні баки. Носок крила — знімний, зварений з титанового сплаву. Усередині носка проходить паливопровід і електроджгути. На закінцівках закріплені протифлаттерні вантажі.

Двосекційний елерон — клепаної конструкції з Д19АТ із сотовим заповнювачем, кути його відхилення до +/-25°. У носку елерона розташований протифлаттерний вантаж. Закрилок клепаної конструкції із сотовим заповнювачем. Кут відхилення — 25°. На літаках перших серій до № 840СЧ09 (перехоплювачі) і № 020СЛ04 (розвідники) закрилки оснащувалися системою здуву граничного шару і відхилялися при посадці на кут 47°.

Кілі — трьохлонжеронне, каркас виконаний зі сталі ВНС-5, обшивка — з Д19АТ. Кіль кріпиться до фюзеляжу в чотирьох точках. Кермо повороту — клепаної конструкції, відхиляється на кут до 25° в обидва боки. Горизонтальне оперення — суцільноповоротне, диференційно відхиляється. Кути відхилення на зльоті і посадці — від −32° до +13°, а при максимальній швидкості — від −12,5° до +5°. Літак оснащений двома симетрично встановленими підфюзеляжними аеродинамічними гребенями клепаної конструкції. Кожен гребінь складається з двох частин: передньої, приєднаної до заглушки обслуговування двигуна, і задньої, закріпленої на хвостовій частині фюзеляжу. Задня частина лівого гребеня оснащена відхилюваною штангою, що є датчиком торкання землі і яка керує автоматичним випуском гальмівних парашутів.

Шасі — трьохопорне з носовим колесом, яке забирається по напрямку польоту (вперед). Передня опора — напівважільного типу, керована, оснащена двома спареними колесами КТ-112/2 або КТ-112А з пневматиками 700×200 мм. Основні опори — важільного типу, на них встановлено по одному гальмівному колесу КТ-111/2А або КТ-111А з пневматики 1300×360 мм. Прибирання і випуск шасі відбувається за допомогою гідросистеми, аварійний випуск — від повітряної системи.

Силова установка літаків ранніх випусків включала два турбореактивні двигуни Р-15Б-300. Пізніше встановлювалися Р-15БД-300. Двигун — одновальний, з осьовим п'ятиступеневим компресором, індивідуальними камерами згоряння в загальному корпусі, одноступінчатою турбіною, форсажною камерою і двостулковим трипозиційним ежекторним соплом. Для полегшення обслуговування двигуни повернуті назовні щодо поздовжніх осей на 13°, завдяки чому коробки літакових агрегатів розведені в зовнішні сторони. Реактивні сопла відхилені на 2°30' вгору і на 1°46' — назовні. Паливо — гас марок Т-6 і Т-7П, розміщується в шести фюзеляжних і чотирьох крилових баках. Загальна кількість палива на перехоплювачі — 14750 кг. Під фюзеляжем розвідників-бомбардувальників і МіГ-25ПД може підвішуватися ППБ ємністю 5300 л (4370 кг). МіГ-25Р, випущені до середини 1970-х рр., мають два додаткові паливні баки в кілях. Протипожежні системи двигунів — автономні, кожна поділяється на дві підсистеми: сигналізації про пожежу та пожежогасіння. Речовина для гасіння — фреон 114В2.

Устаткування, за винятком апаратури спеціального призначення, на розвідниках і перехоплювачах уніфіковано. Воно складається з: зв'язкової КХ-радіостанції Р-847РМ (пізніше — Р-864); зв'язкової УКХ-радіостанції Р-832М «Эвкалипт»; радіостанції Р-802; радіокомпаса АРК-10; радіовисотоміра великих висот РВ-19 (пізніше — РВ-18); радіовисотоміра малих висот РВ-4 (РВ-4А); станції попередження про опромінення СПО-10 «Сирена-ЗМ» (пізніше — СПО-15 «Береза»); маркерного радіоприймача МРП-56П; відповідача системи управління повітряним рухом СО-63Б (пізніше — СО-69); відповідача системи державного розпізнавання СРО-2П; радіосистеми ближньої навігації РСБН-6С «Корал»; антенно-фідерної системи «Піон-ЗП»; переговорного пристрою СПУ-7; захищеного накопичувача інформації «Тестер УЗЛ»; апаратури мовної інформації П-591 з магнітофоном РИ-65; магнітофона МС-6 «Ліра»; приймача повітряного тиску ПВД-7; системи автоматичного і ручного управління повітрозабірником СРВМу-2А та ін.

Крім того, на всіх перехоплювачах встановлена ​​автоматизована пілотажно-навігаційна система «Полет-1И», що включає в себе: систему ближньої навігації і посадки «Ромб-1К»; систему автоматизованого управління польотом САУ-155П1 (САУ-155Р1 — на розвідниках); курсовертикаль; систему повітряних сигналів СВС-ПН-5. Система «Полет-1И» забезпечує політ в будь-який час доби, в простих і складних метеоумовах, в автоматичному, напівавтоматичному (директорному) і ручному режимах управління. При взаємодії з наземними азимутально-далекомірними і курсо-глісадними радіомаяками система забезпечує: програмний набір висоти; маршрутний політ по заздалегідь запрограмованих трьох проміжних точках і чотирьох аеродромах; повернення на аеродром вильоту або один з трьох запасних аеродромів; привід літака на незапрограмований аеродром і посадку у ручному режимі; заходження на посадку до висоти 50 м; повторний захід на посадку; політ на радіоорієнтир. Система «Полет-1И» сполучається з апаратурою бортового наведення і бортовою РЛС і забезпечує виведення літака в зону виявлення і атаки цілі.

Ключовим елементом бортового електронного обладнання перехоплювачів є система управління озброєнням (СУО, рос. СУВ), призначена для забезпечення перехоплення і ураження повітряних цілей вдень, вночі в простих і складних метеоумовах із застосуванням ракетного озброєння. Основу СУО становить РЛС РП-25 «Смерч-А» (виріб «720»), а з середини 1970-х рр. — її модифікація РП-25МН «Смерч-А2». Перехоплювачі МіГ-25ПД і МіГ-25ПДС обладнувалися РЛС типу «Сапфір-25», яка також позначалася як РП-25М або РП-25МН. Крім РЛС, до складу СУО входять: теплопеленгатор ТП-26Ш (на МіГ-25ПД і МіГ-25ПДС); аналогова обчислювальна машина АВМ-25; апаратура об'єктивного контролю ПАУ-473. СУО з'єднувалася з відповідачем системи державного розпізнавання. Дальність виявлення середньорозмірної цілі РЛС «Сапфір-25» перевищує 100 км. Перехоплювачі МіГ-25П обладнані радіокомандною системою наведення із землі «Лазур». На МіГ-25ПД і МіГ-25ПДС встановлена ​​нова апаратура наведення і цілевказівки БАН-75, що взаємодіє з наземним комплексом наведення «Луч-1». Розвідувально-бомбардувальні модифікації оснащені прицільно-навігаційною системою «Пеленг-Д» (або «Пеленг-ДР», «Пеленг-ДМ»), до складу якої входять: інерційно-курсова система ІКС-8; доплерівський вимірювач ковзання і кута зносу ДИСС-3С «Стріла» (пізніше — ДИСС-7 «Пошук»); цифрова обчислювальна машина ЦВМ-10-155 «Орбіта-155». Літаки несли станції постановки перешкод СПС-141, СПС-142, СПС-143 або СПС-151. На МіГ-25БМ встановлений прицільний комплекс «Ягуар» зі станцією виявлення і цілевказівки «Сич-М».

Електрична система літака включає два канали електропостачання постійним струмом з напругою 28 В і дві мережі трифазного змінного струму частотою 400 Гц із напругою 208 В (для перехоплювачів) або 115 В (для розвідників). У кожному каналі постійного струму основними джерелом енергії є генератор ГСР-12КИС, а резервним — акумуляторна батарея 15СЦС-45Б. Джерела змінного струму — генератори СГК-11/1,5КИС (або СГК-11/1,5КИС-М), що обертаються від приводів постійних обертів ППО-20 (по одному на кожен двигун). Оскільки ряд споживачів вимагає живлення змінним струмом частотою 400 Гц і напругою 36 В, до кожної мережі підключені трансформатори Т-1,5/02. В аварійній ситуації забезпечується автоматичне вимикання потужних споживачів електроенергії для того, щоб агрегати, що забезпечують посадку, могли пропрацювати не менше 15 хвилин.

Гідросистема складається з двох автономних систем — бустерної і загальної. Загальна забезпечує: забирання й випуск шасі, закрилків і гальмових щитків; гальмування коліс (в тому числі і їх пригальмовування при буксируванні літака); автоматичне гальмування коліс основних опор при забиранні; управління передньою опорою шасі і повітрозабірниками (в тому числі й аварійне прибирання клинів); живлення однієї з камер двокамерних бустерів системи управління літаком; закриття стулок турбостартерів після запуску двигунів. Бустерна система служить для живлення іншої камери бустерів СУ і аварійного гальмування коліс шасі. Джерелом енергії в обох системах слугують поршневі ротативні насоси НП-70А, що працюють спільно з гідроакумуляторами. Кожну гідросистему обслуговують по два насоси, один з яких встановлений на коробках приводів правого двигуна, інший — лівого. Робочий тиск 180—210 кг/см².

Повітряна система складається з трьох самостійних систем: основної, аварійної та системи наддуву блоків радіоустаткування. Основна система забезпечує: герметизацію ліхтаря і включення його ПОС; управління подачею азоту в паливні баки і аварійним зливом палива; випуск гальмівних парашутів і їх скидання; управління заслінками охолодження генераторів, стулками турбостартера та ін. Аварійна повітряна система слугує для аварійного випуску шасі і установки нижніх стулок повітрозабірників під злітно-посадкове положення. Система наддуву забезпечує наддув радіоустаткування і бака системи рідинного охолодження блоків РЛС (для перехоплювачів) або станцій радіотехнічної розвідки (для розвідників). Стиснене повітря міститься в трьох балонах. Ємність повітряного балону основної системи — 14 л, аварійної — 10 л, системи наддуву — 2 л.

Система керування — бустерна необоротна. У кабіні розміщені класичні органи керування — ручка і педалі з механізмами завантаження. Проводка управління — механічна, змішана: жорстка (на прямолінійних ділянках) і тросова (на кутах). Як силові приводи використовуються двокамерні гідропідсилювачі: два БУ-170 (по одному бустеру на кожну консоль стабілізатора), один БУ-170Е, що відхиляє обидва елерони, і один БУ-190 для керма напряму. В системі керування стабілізатором встановлена ​​автоматика АРУ-90А, яка змінює передавальне відношення між відхиленнями ручки і стабілізатора в залежності від швидкісного напору повітря. Для зниження навантажень на педалі і ручку керування літаком використовуються механізми тримерного ефекту МП-100М. Літак оснащений системою автоматичного управління САУ-155, виконавчими елементами в якій є кермові агрегати РАУ-107А у всіх каналах управління, що працюють як розсувні тяги. Для поліпшення поперечної керованості літака слугує система диференціального відхилення стабілізаторів і система компенсації при несиметричних пусках ракет.

Система кондиціонування призначена для підтримки в кабіні льотчика і відсіках обладнання заданої температури і тиску. Повітря відбирається від компресорів обох двигунів (близько 800 кг/год), охолоджується і подається в кабіну (підтримується температура близько +20 °C) і відсіки обладнання. Комплект кисневого обладнання ККО-5ЛП забезпечує працездатність льотчика у всьому діапазоні висот у герметизованій кабіні і на висотах до 11 км при її розгерметизації. Спорядження льотчика: гермошолом ГШ-6 або захисний шолом ЗШ-5 або ЗШ-7 (при польоті на малих висотах); висотний компенсуючий костюм ВКК-6М або вентильований костюм ВК-3, а при польотах над морем — висотний морський рятувальний комплект ВМСК-4 або ВМСК-2М, рятувальний пояс АСП-74 або жилет АСЖ-58. При загрозі застосування зброї масового ураження до складу спорядження додатково включається захисний одяг «Комплект-Л».

Система катапультування включає крісло КМ-ТМ, що дозволяє рятувати льотчика на висотах до 20000 м і швидкостях до 1200 км/год, а також на зльоті і посадці при швидкості не менше 130 км/год. Катапультне крісло оснащене парашутним кисневим приладом КП-27М, що забезпечує живлення льотчика киснем аж до приземлення, на ньому також розміщується переносний аварійний запас: автоматично надувний гумовий човен, аварійний радіомаяк «Комар», засоби сигналізації та життєзабезпечення.

Озброєння перехоплювачів МіГ-25П складається з чотирьох ракет середньої дальності Р-40: двох із радіолокаційною (Р-40Р) і двох із тепловою (Р-40Т) головками самонаведення. Ракети підвішені на пускових пристроях АПУ-84-46 і призначені для ураження неманевренних і маневренних (з перевантаженням до 4g) цілей. Модернізовані перехоплювачі МіГ-25ПД і МіГ-25ПДС озброєні удосконаленими ракетами Р-40РД, Р-40РД1 і Р-40ТД. Ці перехоплювачі можуть нести на зовнішніх пілонах замість однієї Р-40 по дві ракети ближнього бою Р-60 або Р-60М на спарених пускових пристроях АПУ-60-IIM. Спецобладнання розвідників-бомбардувальників: аерофотоапарати А-70М, А-Е/10, А-72, С45-АРЭ, нічний НА-75; станції загальної радіотехнічної розвідки СРС-4А або СРС-4Б, або СРС-4В (на МіГ-25РБ), або СРС-9 «Віраж» (на МіГ-25РБВ), або «Тангаж» (на МіГ-25РБТ); станцію радіоелектронної розвідки «Куб-ЗМ» (на МіГ-25РБК); РЛС бокового огляду «Шабля» (на МіГ-25РБС) або «Шомпол» (на МіГ-25РБШ); станцію детальної радіотехнічної розвідки «Шар-25» (на МіГ-25РБФ). Бомбове навантаження розвідників-бомбардувальників — 4000 кг, літаків пізніх серій випуску (з № 02022077) — 5000 кг. Бомби підвішуються на чотирьох балкових тримачах: двох МБДЗ-У2 під крилом (по осях внутрішніх пілонів перехоплювача) і двох МБДЗ-У2Т під фюзеляжем (тандемом по осі симетрії літака). Ці варіанти МіГ-25 можуть нести на спеціальних тримачах ядерні бомби. На МіГ-25БМ замість бомб можуть підвішуватися на підкрилових пускових пристроях АКУ-58 чотири керовані протирадіолокаційні ракети Х-58У з дальністю пуску понад 40 км.

Цей розділ не містить посилань на джерела. Ви можете допомогти поліпшити цей розділ, додавши посилання на надійні (авторитетні) джерела. Матеріал без джерел може бути піддано сумніву та вилучено. (лютий 2017)

• МіГ-25Р («Виріб 02») — розвідник, випускався у 1969—1970 роках.
• МіГ-25РБ («Виріб 02М») — розвідник-бомбардувальник. Від МіГ-25Р (розвідник) відрізнявся обладнанням для підвіски бомб. Міг нести ядерну зброю. Випускався у 1970—1972 роках. Для прицілювання при бомбометанні або автоматичному скиданні бомб відповідно до заданих параметрів y МіГ-25РБ і його подальших модифікаціях використана система навігаційного бомбометання «Пеленг-Д» або «Пеленг-ДР» (згодом «Пеленг-ДМ»), до складу якої входило високоточне інерційно-навігаційне обладнання (виріб «Аніс-8»), доплерівський вимірювач кута знесення ДІСС-3С (на пізніх варіантах ДІСС-7) і бортова ЕОМ ЦВМ-10-155 «Орбіта-155».
• МіГ-25РБВ («Виріб 02В») — варіант МіГ-25РБ зі станцією СПС-9 «Віраж». Переобладнувались серійні літаки, починаючи з 1978 року.
• МіГ-25РБВДЗ — варіант МіГ-25РБВ із системою дозаправлення паливом у повітрі.
• МіГ-25РБК («Виріб 02К») — літак радіотехнічної розвідки. Оснащувався станцією детальної радіотехнічної розвідки Куб-3 (Куб-3М) (Виріб 3М). До складу обладнання також входила станція постановки перешкод СПС-143 (Виріб 143). Випускався у 1972—1980 роках. У 1981 році був модернізований.
• МіГ-25РБН («Виріб 02Н») — розвідник-бомбардувальник нічний. Відрізнявся наявністю нічного аерофотоапарата НАФА-75, станції СПС-9 «Віраж» та фотоосвітлювальними бомбами ФОТАБ-100-140 під крилом. Переобладнувалися МіГ-25РБ і МіГ-25РБВ.
• МіГ-25РБС (укр. РБШ) («Виріб 02С») — розвідник-бомбардувальник з РЛС бокового огляду «Шабля» (рос. «Сабля»). Також бортове обладнання доповнено станцією постановки перешкод СПС-142 (Виріб 142). Випускався у 1972—1977 роках.
• МіГ-25РБТ («Виріб 02Т») — розвідник-бомбардувальник зі станцією радіотехнічної розвідки «Тангаж». Випускався з 1978 року.
• МіГ-25РБФ («Виріб 02Ф») — МіГ-25РБК модернізований. У 1981 році на літаках МіГ-25РБК замінено бортове радіоелектронне обладнання.
• МіГ-25РБШ («Виріб 02Ш») — розвідник-бомбардувальник з РЛС бічного огляду «Шар-25». У 1981 році переобладнано частину МіГ-25РБС
• МіГ-25РБШДЗ — варіант МіГ-25РБШ із системою дозаправки паливом у повітрі.
• МіГ-25РР — літак радіаційної розвідки.
• МіГ-25РУ (укр. РН) («Виріб 39») — розвідник навчальний, відрізнявся наявністю другої кабіни. Випускався з 1972 року.
• МіГ-25РУ «Буран» — летюча лабораторія. Один літак МіГ-25РУ був переобладнаний для відпрацювання катапультних крісел космічного корабля «Буран».
• МіГ-25БМ («Виріб 02М») — ударний літак для знищення РЛС супротивника. Розроблений у 1976 році на базі розвідника-бомбардувальника. Оснащений апаратурою РЕБ і 4 керованими ракетами Х-58У. Випускався у 1982—1985 роках. Прийнято на озброєння у 1988 році.
• МіГ-25РБМ — модифікація літака МіГ-25БМ, випущена у 1984 році.
• МіГ-25МР («Виріб 02Б») — метеорологічний розвідник. Призначався для метеорологічних спостережень і відрізнявся від розвідника спецобладнанням і відсутністю фотоапаратів і станцій «СРС-4». За типом МіГ-25МР переобладнувалися раніше випущені літаки МіГ-25РБ.

• МіГ-25П («Виріб 84») — перехоплювач. Перші 7 передсерійних літаків виготовлено у 1966 році. Серійно випускався у 1971—1979 роках.
• МіГ-25М (Е-155М) — дослідний варіант, побудований у 1974 році на базі МіГ-25РБ з новими двигунами «Р15БФ2-300» тягою по 13500 кгс, досконалішою навігаційною системою «Пеленг-2» і збільшеним до 5000 кг бомбовим навантаженням. Серійно не випускався.
• МіГ-25МП («Виріб 99») — дослідний літак із двигунами Д-30Ф6 конструкції П. А. Соловйова. У 1975 році переобладнано 2 літаки. Послугував прототипом МіГ-31.
• МіГ-25П-10 — летюча лабораторія для відпрацювання катапультного пуску ракет Р-33.
• МіГ-25ПУ (укр. ПН) («Виріб 22») — перехоплювач навчальний, відрізнявся наявністю другої кабіни. Випускався з 1969 року.
• МіГ-25ПУ-СОТН (укр. ПН-ЛОТС) — летюча лабораторія (літак оптико-телевізійного спостереження). У 1985 році переобладнано 1 літак для досліджень за програмою «Буран».
• МіГ-25ПД («Виріб 84Д») — перехоплювач доопрацьований. Розроблений у 1976—1978 роках після викрадення МіГ-25П в Японію. Було змінено склад обладнання, встановлені двигуни Р-15БД-300. Випускався з 1979 року.
• МіГ-25ПДС — перехоплювач, доопрацьований в строю. У 1979—1982 роках літаки МіГ-25П переобладнувалися на ремонтних заводах по типу МіГ-25ПД.
• МіГ-25ПДСЛ — летюча лабораторія. Оснащувався станцією радіоперешкод і пристроєм викиду інфрачервоних пасток. Переобладнаний 1 МіГ-25ПДС.
• МіГ-25ПДЗ — перехоплювач із системою дозаправки паливом у повітрі. Переобладнаний 1 літак.

Цей розділ не містить посилань на джерела. Ви можете допомогти поліпшити цей розділ, додавши посилання на надійні (авторитетні) джерела. Матеріал без джерел може бути піддано сумніву та вилучено. (лютий 2017)

6 вересня 1976 року перехоплювач МіГ-25 був викрадений льотчиком ВПС СРСР Віктором Беленком до Японії (м. Хакодате). Після цього протягом багатьох років у далекосхідних частинах стали заправляти літаки з розрахунку, щоб літаку не вистачило пального до іноземного аеропорту.^[1] Було також модернізовано бортове обладнання та озброєння; новий літак став випускатися з індексом МіГ-25ПД (перехоплювач доопрацьований), а всі МіГ-25П на озброєнні були доведені до рівня МіГ-25ПД і отримали позначення МіГ-25ПДС (перехоплювач, доопрацьований в строю).

Існує думка, що викрадений літак потрапив до рук американських авіаконструкторів, які вивчили машину і на основі отриманих даних сконструювали американський F-15. Однак, ця думка спростовується тим, що F-15 був прийнятий на озброєння в тому ж 1976 році, а перший політ зробив у 1972 році. Так чи інакше, радянський уряд ухвалив рішення про глибоку модернізацію літака. Новий літак, що став ще ефективнішим, був прийнятий під індексом МіГ-31.

Після того, як літак, викрадений Беленком, повернули СРСР, він був відправлений на вивчення на Горьківський авіазавод, а потім у розібраному стані — у Даугавпільське Вище військове авіаційне інженерне училище. У ДВВАІУ літак слугував тренажером, а наприкінці 1980-х років був списаний і розібраний на сувеніри.

 Азербайджан

• Після розпаду СРСР країна отримала 8 МіГ-25ПД, 14 МіГ-25РБ та 6 МіГ-25ПУ. Ці літаки активно воювали в небі Карабаху як бомбардувальники. Як мінімум один МіГ-25 був збитий вірменською ППО^[2].

 Алжир

• Країна отримала з різних джерел 48 МіГ-25ПДС, МіГ-25РБВ, МіГ-25ПУ та МіГ-25РУ. Частина літаків пройшла капітальний ремонт в Україні. За останній час як мінімум один МіГ-25 розбився^[3]. 05.07.2022 МіГ-25ПД пролетіли на параді на честь 60-річчя незалежності Алжиру; це останній політ МіГ-25 Алжиру перед виведенням з експлуатації і остання країна яка есплуатувала Міг-25^[4]

 Болгарія

• У листопаді 1982 країна отримала 3 МіГ-25РБТ та 1 МіГ-25РУ. в листопаді 1982 року, базувалися на авіабазі Добрич у північно-східній Болгарії. Згодом літаки надійшли на озброєння 26-го розвідувального авіаполку для ведення фото та радіоелектронної розвідки. 12 квітня 1984 один літак розбився, інші у травні 1991 було змінені в РФ на 5 МіГ-23МЛД.^[5]

 Білорусь

• Білорусі при розділі військового майна колишнього СРСР дісталось 50 МіГ-25 (з них тільки 13 МіГ-25ПД). В 1995 цей тип був знятий з озброєння ВПС Білорусі. Всі літаки знаходяться на зберіганні на авіабазі Барановічі.

 Вірменія

• 14.01.1993 льотчик-контрактник ВПС Азербайджану замість виконання бойового завдання перегнав МіГ-25ПД № 04 до Вірменії, виконавши посадку на аеродромі Еребуні^[6]. З того часу єдиний літак умовно входить до складу ВПС Вірменії.

 Сирія

• Сирія отримала 16 МіГ-25ПД, 8 МіГ-25РБ та 2 МіГ-25ПУ. Сирійські літаки активно використовувалися проти ізраїльських нальотів. Як мінімум 2 МіГ-25ПД були збиті у повітряних боях. Нинішній стан неясний.

 Туркменістан

• Туркменські ВПС у 1993 отримали з розформованого 107-го ВАП в Актепе 24 МіГ-25ПД та МіГ-25ПУ.

 Індія

• Індія в 1981 отримала 6 МіГ-25РБК та 2 МіГ-25РУ. Зняті з озброєння в травні 2006.

 Ірак

• На початку 1980-х Ірак отримав як мінімум 18 МіГ-25ПД, МіГ-25ПДС, МіГ-25РБ та МіГ-25РБТ. Машини активно воювали у ході ірано-іракської війни. У війні 1991 було втрачено як мінімум 4 МіГ-25^[7].

 Казахстан

• Казахстан мав на озброєнні 30 МіГ-25. В 1998 5 літаків продані до Азербайджану^[8]. Нині з озброєння знятий.

Лівія

• ВПС країни отримали 60 МіГ-25ПД, МіГ-25РБК, МіГ-25ПУ та МіГ-25РУ. Машини активно використовувались у декількох війнах, що вів Каддафі.

 Росія

 СРСР

 Україна

У спадок від СРСР Військово-Повітряні Сили України отримали 79 МіГ-25, у тому числі перехоплювачі, розвідники та навчально-тренувальні модифікації. Станом на 1991 рік на території України МіГ-25 в різних модифікаціях знаходився на озброєнні в 48 ОГРАП (Коломия) та 511 ОРАП (Буялик) — розвідувальна модифікація МіГ-25РБ (РБС, РБТ, РБФ, спарки РУ); 146 ВАП (Васильків) та 933 ВАП ППО (Дніпро) — перехоплювачі МіГ-25П (ПДС, ПД, спарки ПУ).

Перехоплювачі МіГ-25П надійшли до Василькова та Дніпра в кінці 1970-х рр. та перебували на озброєнні до 1993 та 1996 років відповідно. Після розформування 146 та 933 ВАП літаки були виведені в Запоріжжя для консервації, в подальшому більшість була утилізована.

Розвідувальні МіГ-25РБ були зняті з озброєння в 1996 році та в цей же рік здійснили переліт з Коломиї до Запоріжжя для подальшої утилізації. Слід зазначити, що в 1995 році кілька бортів пройшли ремонт, однак вже в 1996 році були зняті з озброєння.

На межі 1990—2000 рр. на ЗДАРЗ «МіГремонт» літав МіГ-25ПУ, який був окрашений в яскравий камуфляж та використовувався для підтримки навичок заводських льотчиків та випробування обладнання.

Також на початку 2000-х рр. на ЗДАРЗі літав МіГ-25РБС б/н 17, який в подальшому став експонатом в авіаційному музеї Вінниці. До речі, даний борт здійснив переліт із Запоріжжя до Вінниці, а далі автомобільним транспортом був перевезений в музей.

В 2004 році відбувся останній політ МіГ-25РБТ б/н 73.

На даний час на території ЗДАРЗ «МіГремонт» знаходиться на зберіганні 7 МіГ-25 різних модифікацій.

В якості пам'ятників: МіГ-25ПДС б/н 17 в Енергодарі; МіГ-25РБС б/н 17 у Вінниці; МіГ-25РБТ б/н 09 у Жулянах; МіГ-25РБС б/н 75 у Луганську.

• 
  МіГ-25 ПУ
• 
  МіГ-25РБ
• 
  МіГ-25РБС

• МіГ-31
• Dassault Mirage III
• Grumman F-14 Tomcat
• Panavia Tornado

• Історія служби МіГ-25 у Збройних силах України [Архівовано 29 червня 2018 у Wayback Machine.]
• МіГ-25М на airwar.ru [Архівовано 13 жовтня 2011 у Wayback Machine.]
• МіГ-25П на airwar.ru [Архівовано 19 червня 2011 у Wayback Machine.]