Ту-134УБЛ — Вікіпедія

Ту-134УБЛ
Ту-134УБЛ, Полтавський музей дальньої авіації
Типнавчально-тренувальний
РозробникСРСР СРСР, КБ Туполєва
ВиробникХарківський авіаційний завод
Перший політквітень, 1981
Початок експлуатації1982
Статусексплуатується
Основні експлуатантиВійськово-повітряні сили СРСР
ВПС України — завершив експлуатацію
ВПС Росії — дотепер
Роки виробництва1981 — 1984
Виготовлено90[1]
Базова модельТу-134
CMNS: Ту-134УБЛ у Вікісховищі

Ту-134УБЛ — (за кодифікацією НАТО: Crusty-B — «Жорсткий-Б»), навчально-тренувальний літак, розроблений за сприяння ДКБ Туполєва на початку 1980-х років. Прийнятий на озброєння у 1982 році.

Історія

[ред. | ред. код]

На базі пасажирського лайнера Ту-134А з метою наближення підготовки пілотів далекосяжної та морської авіації до реальних умов створений Ту-134УБЛ, який за складом обладнання, пілотажними якостями і навіть зовнішнім виглядом нагадував бомбардувальник Ту-22М.

Серійно—конструкторський відділ Харківського авіазаводу розробив нову машину своїми силами. Бригада І.В.Макарова вносила зміни в конструкцію фюзеляжу. Бригада крила під керівництвом Г.Г. Куркіна посилювала лонжерони несучої поверхні під бомботримачі. Балочні тримачі проектували управлінці. Електросхемами, обладнанням займалися Н.А. Іванов, Р.В. Ганопольський і Н.Г. Янатьев[2].

Всі льотні випробування літака, як приймально-здавальні, так і державні, проводилися на аеродромі Харківського авіазаводу.

Перший політ здійснив у квітні 1981 року. Піднімав у небо перший Ту-134УБЛ заводський льотчик—випробувач М.В.Петляков (син авіаконструктора В.М. Петлякова)

Серійно будувався на Харківському авіазаводі з 1981 до 1984 року.

Усього випущено 109 літаків[3].

Остання серійна машина була переобладнана у варіант Ту-134УБ-К для підготовки штурманів-операторів морської авіації. Ту-134УБК поступив у 1984 році у 33-й Центр бойового застосування у Миколаєві, але цей літак так і залишився в єдиному екземплярі[4].

У 90-ті роки кілька серійних Ту-134УБЛ переобладнані для авіації флоту у Ту-134УБК-М .

Призначення

[ред. | ред. код]
  • для підготовки льотчиків бомбардувальної авіації пілотуванню за приладами у простих і складних метеоумовах,
  • літаководінню,
  • заходу на посадку в директорному і автоматичному режимах зі здійсненням польотів в умовах мінімуму по 2-й категорії ICAO.

Одночасно літак забезпечував навчання і тренування до 12 курсантів, котрі розташовувалися в салоні у 3 ряди. Під час польоту курсанти по черзі проходили підготовку на місці другого пілота.

Літак оснащений носовою частиною фюзеляжу, подібною до Ту-22М3, оптоелектронним прицільним і навігаційним обладнанням, апаратурою зоряно-сонячної орієнтації які відповідають обладнанню бомбардувальників, що перебувають на озброєнні дальньої авіації: Ту-22М , Ту-160 і Ту-95МС. Як і базова модель Ту-134 — для огляду земної поверхні оснащений оглядовою РЛС «РОЗ-1б».

Для повноти відпрацювання льотних навичок передбачалася і штанга дозаправки в повітрі, однак згідно із радянсько-американськими домовленостями її ставити не стали.

Під центропланом можливе розміщення навчального озброєння. Конструктивно передбачене встановлення до чотирьох багатозамкових бомботримачів (типовий варіант для навчального бомбометання - вісім бомб ПБ-50-75 або ПБ-120 ), проте згідно із міжнародними угодами бомботримачі на цей літак більше не встановлюються.

Літак оснащений двома ТРДД Д-30 (2х6800 кс), створеними під керівництвом генеральних конструкторів П.А. Соловйова і Ю.Е. Решетнікова.

Тактико—технічні характеристики

[ред. | ред. код]
  • Екіпаж: 4 людини. Курсантів - 12 осіб;
  • Розмах крил: 29,01 м;
  • Довжина: 41,92 м;
  • Висота: 9,14 м;
  • Площа крила: 127,3 м2;
  • Маса порожнього літака: 29000 кг;
  • Максимальна злітна маса: 49000 кг;
  • Маса палива: 14400 кг;
  • Силова установка: 2 × ТРДД Д-30 3-ї серії
  • Максимальна швидкість: 890 км / год;
  • Практична дальність польоту без дозаправки: 2300 км;
  • Практична стеля: 11800 м;
  • Навантаження на крило (при нормальній злітній масі): 1150 кг/м2;
  • Довжина розбігу: 2150 м
  • Бойове (корисне) навантаження (максимальне): 8200 кг

Літак в Україні

[ред. | ред. код]

Станом на січень 2014 року збережено три літаки:

  1. Державний музей авіації України, Міжнародний аеропорт «Київ» — Ту-134УБЛ, виставковий експонат
  2. Полтавський музей дальньої авіації, Авіабаза Полтава — Ту-134УБЛ, виставковий експонат
  3. Миколаївський спеціалізований центр бойової підготовки, Авіабаза Кульбакіне — Ту-134УБК, знятий з озброєння, на зберіганні.

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ http://www.testpilot.ru/russia/tupolev/134/ubl/
  2. ↑ [Савін Військові професії цивільного лайнера. Про модифікації Ту-134 Харківського авіазаводу (рос.) // «Крылья Родины» 10.2002 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 14 січня 2014. Процитовано 13 січня 2014.В'ячеслав Савін Військові професії цивільного лайнера. Про модифікації Ту-134 Харківського авіазаводу (рос.) // «Крылья Родины» 10.2002]
  3. ↑ Харук А.І. Військові програми Харківського авіазаводу у 60-80-х рр. ХХ ст. Архів оригіналу за 16 січня 2014. Процитовано 13 січня 2014. [Архівовано 2014-01-16 у Wayback Machine.]
  4. ↑ Фото Ту-134УБК, Кульбакіне (Миколаїв) // Інтернет-ресурс — Український спотерський сайт «Spotters.Aero». Архів оригіналу за 16 січня 2014. Процитовано 16 січня 2014.

Джерела

[ред. | ред. код]
  • В'ячеслав Савін Військові професії цивільного лайнера. Про модифікації Ту-134 Харківського авіазаводу (рос.) // «Крылья Родины» 10.2002
  • Харук Андрій Військово-технічний аспект у діяльності Харківського авіазаводу (60-ті – 80-ті роки XX століття) // Історія галузей та підприємств. Дослідження з історії техніки – випуск 16 (2012).

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Ту-134УБЛ&oldid=43903815