Міколай Талвош — Вікіпедія

Міколай Талвош
Міколай Талвош
Родовий герб Лебідь
Каштелян мінський
23 березня 1566 — 1570
Монарх: Сигізмунд II Август
Наступник: Ян Янович Глібович[be]
Каштелян жмудський
1570 — 1588
Монарх: Сигізмунд II Август, Генріх Валуа, Стефан Баторій, Сигізмунд III Ваза
Попередник: Мельхіор Станіславович Шемет (Шеміот, Шемйот)[be]
Наступник: Міколай Нарушевич[be]
Маршалок надвірний литовський
1588 — 12 лютого 1596
Монарх: Сигізмунд III Ваза
Попередник: Ольбрахт Радзивілл
Наступник: Кшиштоф Міколай Дорогостайський
Каштелян троцький
12 лютого 1596 — 1598
Попередник: Олександр-Фрідріх Пронський
Наступник: Юрій Радзивілл
 
Смерть: 25 вересня 1598(1598-09-25) або 28 червня 1598(1598-06-28)[1]
Країна:  Велике князівство Литовське
Річ Посполита
Релігія: лютеранство і кальвінізм[2]
Рід: Талвошіd
Батько: Станіслав Талвошd
Мати: Анна Фальковичd
Шлюб: Катерина Кунцевичd[3]
Діти: Адам Талвошd

Міколай Станіславович Талвош, Тальво(а)ш гербу Лебідь (пом. 1598) — державний і військовий діяч, дипломат Великого князівства Литовського та Речі Посполитої, каштелян мінський (1566—1570) і жмудський (1570—1588), маршалок надвірний литовський (1588—1596), каштелян троцький (1596—1598); тивун бержанський[lt] (1577—1598), староста динабурзький і радунський.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народився Міколай, імовірно, у третій чверті XVI століття в сім'ї Станіслава Талвоша та Анни з Фальковичів.

З підліткового віку під час Лівонської та литовсько-московської війни 1558—1570 років воював під керівництвом таких визначних литовських полководців, як Роман Санґушко, Григорій Ходкевич і Міколай Радзивілл[4]. Щонайменше від червня 1564 року по 1566 рік був старостою динабурзьким[5], наприкінці згадується в документах як Динабурзький намісник[6]. 1565 року, будучи вже полковником, відзначився у битвах в Інфлянтах. Зокрема, він був відправлений Яном Ходкевичем на чолі частини війська проти шведських військ під проводом короля Еріка XIV. Переміг 6-тисячне військо шведів під Кірумпяя біля Ревеля, чотириста чоловік узяв в полон і захопив деякі хоругви[7].

23 березня 1566 року був номінований на новостворений уряд каштеляна мінського[8].

Брав участь у сеймах Речі Посполитої та Головних з'їздах і сеймиках Великого князівства Литовського 1569, 1577, 1582, 1592, 1593 років[9]. 29 червня 1569 року входив до складу комісії польських і литовських депутатів, які остаточно погодили зміст акта Люблінської унії[10], пізніше став підписантом цього акта[11].

Міколай Талвош був видатним дипломатом. Зокрема, він разом із Яном Кротоським, Анджеєм Обринським-Харитоновичем і Рафалом Лещинським[12] протягом листопада 1569 — лютого 1570 років перебували з посольством у Москві[13], за результатами якого 22 червня 1570 року було підписане трирічне перемир'я, що завершило Литовсько-московську війну 1561—1570 років. Посли також представили Івану IV на конфіденційній аудієнції проєкт обрання його королем Речі Посполитої на наступних виборах[14]. Ймовірно, в якості нагороди за вдалу дипломатичну місію, Талвош 1570 року був призначений каштеляном жмудським[15].

Під час проведення литовськими магнатами та шляхтою з'їзду в Рудніках[pl] 24—27 вересня 1572 року Міколай Талвош долучився до нього[16]. Під час з'їзду обговорювалися теми, пов'язані з функціонуванням і безпекою, розпорядженням королівськими землями й організацією зовнішньої політики Великого князівства Литовського.

1573 року підтвердив вибір Генріха III польським королем[17].

1577 року став бержанським[lt] тивуном[18]. 1581 року згадується як староста радунський[19].

У березні — серпні 1582 року Міколай Талвош разом із Янушем Збаразьким і Михайлом Гарабурдою знову їздив з посольством до Москви[13], де в цілому відстояв інтереси Речі Посполитої щодо Інфлянтів[20]. У листопаді цього ж року Талвош повторно отримав динабурзьке староство, яке тримав, щонайменше, до кінця зими 1583 року[5]. 1585 року з фундації власника Рикантая[lt] Міколая Талвоша в цьому місті був збудований мурований Костел Пресвятої Трійці[be].

У січні 1588 року був призначений маршалком надвірним коронним[21].

12 лютого 1596 року отримав посаду каштеляна троцького[22]. Був директором троцького депутатського сеймику 1598 року[23].

Помер наприкінці весни — на початку літа 1598 року[18].

Сім'я

[ред. | ред. код]

Міколай Талвош був одружений із Катериною з Кунцевичів. Подружжя мало сина Адама[pl] (пом. 1622) — каштеляна жмудського, старосту динабурзького, останнього представника роду по чоловічій лінії.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Urzędnicy Wielkiego Księstwa Litewskiego. Spisy, t. III, Księstwo Żmudzkie XV‒XVIII wiek / за ред. A. Rachuba — Warszawa: Wydawnictwo DiG, 2015. — С. 89. — 370 с. — ISBN 978-83-7181-312-2
  2. ↑ Urzędnicy Wielkiego Księstwa Litewskiego. Spisy, t. III, Księstwo Żmudzkie XV‒XVIII wiek / за ред. A. Rachuba — Warszawa: Wydawnictwo DiG, 2015. — С. 89, 164. — 370 с. — ISBN 978-83-7181-312-2
  3. ↑ Urzędnicy Wielkiego Księstwa Litewskiego. Spisy, t. III, Księstwo Żmudzkie XV‒XVIII wiek / за ред. A. Rachuba — Warszawa: Wydawnictwo DiG, 2015. — С. 164. — 370 с. — ISBN 978-83-7181-312-2
  4. ↑ Szymon Starowolski, Wojownicy sarmaccy, Warszawa, Wydawnictwo Ministerstwa Obrony Narodowej, 1978, s. 240.
  5. ↑ а б Urzędnicy Dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku, Spisy, t. IX: Inflanty. Urzędnicy inflanccy XVI—XVIII wieku: Spisy / oprac. Krzysztof Mikulski i Andrzej Rachuba, Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii. Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1994, s. 180.
  6. ↑ Urzędnicy Dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku, Spisy, t. IX: Inflanty. Urzędnicy inflanccy XVI—XVIII wieku: Spisy / pod red Antoniego Gąsiorowskiego, oprac. Krzysztof Mikulski i Andrzej Rachuba, Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii. Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1994, s. 35.
  7. ↑ Kasper Niesiecki, Herbarz polski Kaspra Niesieckiego S. J. Wydany przez J. N. Bobrowicza, T. 9 : [T-W], Lipsk, nakł. i dr. Breitkopfa i Hærtela, 1842, s. 4.
  8. ↑ Józef Wolff, Senatorowie i dygnitarze Wielkiego Księstwa Litewskiego: 1385—1795. — Kraków, 1885, s. 109.
  9. ↑ Падалінскі У. А., Дыпламатычныя прадстаўнікі Вялікага княства Літоўскага (1569—1601 гг.): калетыўны партрэт // Дипломатия Беларуси: прошлое и настоящее / под ред. А. В. Русаковича. — Минск, 2015. — С. 8—9.
  10. ↑ Hubert Wajs, Dokument Unii Lubelskiej w Archiwum Głównym Akt Dawnych, [w:] Unia Lubelska 1569 roku i unie w Europie Środkowo-Wschodniej: Pamięci Profesora Henryka Lulewicza (1950—2019) / Redakcja naukowa Jacek Krochmal. Archiwum Główne Akt Dawnych. — Warszawa, 2020, s. 170.
  11. ↑ Skarbiec diplomatów papiezkich, cesarskich, krolewskich, książęcych; uchwał narodowych, postanowień różnych władz i urzędów posługujących do krytycznego wyjaśnienia dziejów Litwy, Rusi Litewskiéj i ościennych im krajów. t. II., Wilno 1862, s. 330.
  12. ↑ Hieronim Grala, Moskiewski kontekst Unii Lubelskiej. Teologia Polityczna.
  13. ↑ а б Marcin Janakowski, Kierunki działań dyplomacji Rzeczypospolitej Obojga Narodów w latach 1569—1589 — próba analizy, [w:] Progress. Journal of Young Researchers, Nr. 5, 2018, s. 129.
  14. ↑ Krzysztof Surowiec, Aleksander Razin, Założenia geopolityki Iwana IV Groźnego i jej realizacja w Rosji w latach 1547‒1584. Cz. II, [w:] Humanities and Social Sciences, Quarterly, Volume XXI (April — June), Research Journal 23 (2/2016), s. 223.
  15. ↑ Józef Wolff, Senatorowie i dygnitarze Wielkiego Księstwa Litewskiego: 1385—1795. — Kraków, 1885, s. 143.
  16. ↑ Henryk Lulewicz, Zjazd w Rudnikach we wrześniu 1572 roku, [w:] Przegląd Historyczny, T. 91, nr. 2, 2000, s. 210.
  17. ↑ Świętosława Orzelskiego bezkrólewia ksiąg ośmioro 1572—1576, Kraków 1917, s. 149.
  18. ↑ а б Urzędnicy Wielkiego Księstwa Litewskiego: Spisy, T. III, Księstwo Żmudzkie XV‒XVIII wiek / pod redakcją Andrzeja Rachuby; opracowali Henryk Lulewicz, Andrzej Rachuba, Pracemysław P. Romaniuk, Warszawa, DiG, 2015, s. 89.
  19. ↑ Raduń, [w:] Słownik geograficzny Królestwa Polskiego, t. IX: Pożajście – Ruksze, Warszawa 1888, s. 450. Interdisciplinary Centre for Mathematical and Computational Modelling UW.
  20. ↑ Падалінскі У. А. Міхайла Гарабурда — выбітны дыпламат Вялікага Княства Літоўскага другой паловы XVI ст. // Дипломатия Беларуси: прошлое и настоящее. Материалы научного семинара. Минск, 16 марта 2016 г. / Редкол.: В. Г. Шадурский [и др.]. — Минск, 2016. — С. 24.
  21. ↑ Urzędnicy Dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku, Spisy, t. XI, Urzędnicy centralni i dostojnicy Wielkiego Księstwa Litewskiego XIV—XVIII wieku: Spisy, Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii. Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1994, s. 77.
  22. ↑ Józef Wolff, Senatorowie i dygnitarze Wielkiego Księstwa Litewskiego: 1385—1795. — Kraków, 1885, s. 65.
  23. ↑ Andrzej B. Zakrzewski, Sejmiki Wielkiego Księstwa Litewskiego XVI—XVIII w. — ustrój i funkcjonowanie: sejmik trocki, Warszawa 2000, s. 215.

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Henryk Lulewicz, Talwosz Mikołaj (zm. 1598), [w:] Polski słownik biograficzny T. 52: Świrski Łukasz — Taube Jerzy, Warszawa ; Kraków, Instytut Historii Polskiej Akademii Nauk, 2017—2019, s. 144—150.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Міколай_Талвош&oldid=44129131