Югославський фронт Другої світової війни — Вікіпедія

Югославський фронт
Другої Світової Війни
Друга світова війна
Зверху зліва зо годинниковою стрілкою: — візит керівника Незалежної Держави Хорватії Анте Павелича до Адольфа Гітлера в Берггоф; хорватський партизан Степан Філіпович перед стратою вигукує «Смерть фашизму, свобода народу!»; генерал Драголюб Михайлович зі своїми четниками; усташі з німецькими солдатами в концентраційному таборі Ясеноваць; лідер НВАЮ маршал Йосип Броз Тіто з представниками британської місії
Зверху зліва зо годинниковою стрілкою: — візит керівника Незалежної Держави Хорватії Анте Павелича до Адольфа Гітлера в Берггоф; хорватський партизан Степан Філіпович перед стратою вигукує «Смерть фашизму, свобода народу!»; генерал Драголюб Михайлович зі своїми четниками; усташі з німецькими солдатами в концентраційному таборі Ясеноваць; лідер НВАЮ маршал Йосип Броз Тіто з представниками британської місії
Зверху зліва зо годинниковою стрілкою: — візит керівника Незалежної Держави Хорватії Анте Павелича до Адольфа Гітлера в Берггоф; хорватський партизан Степан Філіпович перед стратою вигукує «Смерть фашизму, свобода народу!»; генерал Драголюб Михайлович зі своїми четниками; усташі з німецькими солдатами в концентраційному таборі Ясеноваць; лідер НВАЮ маршал Йосип Броз Тіто з представниками британської місії
Дата: 6 квітня 1941 — 15 травня 1945
Місце: Югославія
Результат: Вторгнення військ країн Осі до Югославії; розкол країни між окупантами та створення маріонеткових держав; партизансько-повстанська війна протягом усього періоду окупації; беззастережна капітуляція гітлерівської Німеччини та її союзників; перемога НВАЮ; утворення Демократичної Федеративної Югославії, у подальшому —соціалістичної держави СФРЮ
Територіальні зміни: приєднання частки італійської території до Югославії
Сторони
Третій Рейх Нацистська Німеччина
Італія Королівство Італія
(до 8 вересня 1943 року)
Угорщина Угорське королівство
Румунія Румунське королівство
(до 31 серпня 1944 року)
Болгарія Болгарське царство
(до 9 вересня 1944 року)
Хорватія
Уряд Національного порятунку
Четники (1942—1945) 		Четники (1941—1942) Югославські партизани
Командувачі
Військові сили
Третій Рейх ~ 1 000 000
Італія 321 000[1]
262 000[2]
бл. 21 000[3]
бл. 15 000
бл. 70 000 		800 000 (1945)[4]
Союз Радянських Соціалістичних Республік 580 000 (3-й Український фронт)
Втрати
Третій Рейх 24 267 загиблих
12 060 зниклих безвісти;
Колаборанти:
209 000 загиблих[5] 		Партизани:
237 000[5] ~ 350 000 партизан загиблі; 400 000+ поранених[6]
Загинуло цивільного населення: ~581 000[5]
Загальні втрати населення Югославії: ~1 200 000

Югославський фронт Другої світової війни (1939–1945) [а 1], відомий як Народно-визвольна війна Югославії[а 2] — збройний конфлікт між Народно-визвольною армією Югославії та її союзниками з окупаційними військами нацистської Німеччини, фашистської Італії та їх прибічників після вторгнення військ країн Осі до Югославії у квітні 1941 року в ході операції «Ауфмарш 25». Воєнні дії між місцевим населенням країни розпочалися практично негайно після того, як Королівство Югославія було знищено супротивником і сталося розчленування країни між Німеччиною, Італією, Угорщиною, Болгарією та маріонетковими державами, що були ними утворені.

Спочатку війна розпочалася як повстанська і партизанська під проводом прокомуністичних сил за визволення країни від окупантів, але поступово перетворилася на війну і проти місцевих маріонеткових режимів, як-от: Незалежної Держави Хорватія, Королівства Чорногорії та сербського Уряду Національного порятунку. Водночас, це була кривава громадянська війна між партизанами та сербськими монархістами, так званими четниками, які підтримували окупантів[7].

Із моменту вторгнення військ агресорів на територію країни як югославські партизани, так і монархічно налаштовані четники билися за незалежність Югославії разом. Однак після 1941 року, рух четників перейшов до політики колабораціонізму і розпочав плідно та систематично підтримувати італійські окупаційні війська. У вересні 1943, після капітуляції фашистської Італії, четники перейшли на бік німців та усташів[7][8]. Війська Вермахту за підтримки місцевих колабораціоністів неодноразово здійснювали спробу знищити осередки партизанського руху держави і взимку та навесні 1943 були дуже близькі до успіху. Однак попри програні битви югославським партизанам вдавалося швидко відновити свою боєздатність і завоювати підтримку лідерів країн-союзників антигітлерівської коаліції, а після завершення війни заснувати нову соціалістичну державу. Отримуючи регулярну підтримку своїх дій, а також матеріальні та інші запаси, необхідні для ведення боротьби, югославські партизани спромоглися відвоювати власну країну, а на завершальній фазі у взаємодії з військами 3-го Українського фронту маршала Радянського Союзу Ф.Толбухіна звільнити столицю і остаточно розгромити окупаційні сили.

Ціна чотирирічної борні колосальна. Хоча точна кількість жертв цієї війни залишається предметом суперечок, у цілому дослідники історії Югославії погоджуються з висновком, що втрати серед населення країни становлять щонайменше 1 мільйон чоловік.

Активну участь у народно-визвольній війні Югославії брали понад 6000 громадян СРСР багатьох національностей, які воювали у складі 188 частин, з'єднань і військових установ НВАЮ, у тому числі «російських» військових формувань[9].

Див. також

[ред. | ред. код]

Література

[ред. | ред. код]
  • Ambrose, S. The Victors — The Men of World War II, London, 1998. ISBN 9780684856292
  • Bailey, R. H. (original edition from 1978). Partisans and Guerrillas (World War II; v. 12). Chicago, Illinois, USA: Time-Life Books. 1980.
  • Ciglic, B. and Savic, D. 'Dornier Do 17 The Yugoslav story, Operational Record 1937—1947. Jeroplan, Belgrade, 2007. ISBN 978-86-909727-0-8
  • Cohen, Philip J.; Riesman, David (1996). Serbia's Secret War: Propaganda and the Deceit of History. Texas A&M University Press. ISBN 0890967601.
  • Dilas, M., Wartime, Harcourt Brace Jovanovich, New York, 1977. ISBN 0-15-694712-9
  • Martin, D. Ally Betrayed: The Uncensored Story of Tito and Mihailovich, Prentice Hall, New York, 1946.
  • Pavličević, Dragutin (2007). Povijest Hrvatske. Naklada Pavičić. ISBN 978-953-6308-71-2.
  • Pavlowitch, S.K., Hitler's New Disorder: the Second World War in Yugoslavia, Columbia University Press, New York, 2008. ISBN 978-0-231-70050-4
  • Savic, D. and Ciglic, B. Croatian Aces of World War II, Osprey Aircraft of the Aces — 49, Oxford, 2002. ISBN 1841764353
  • Shaw, L. Trial by Slander: A background to the Independent State of Croatia, Harp Books, Canberra, 1973. ISBN 0-909432-00-7
  • Thomas, N., Mikulan, K. and Pavelic, D. 'Axis Forces in Yugoslavia 1941-45 Osprey, London, 1995. ISBN 1855324733
  • Thomas, N., Abbot, P. and Chappell, M. 'Partisan Warfare 1941-45 Osprey, London, 2000. ISBN 0850455138
  • Tomasevich, Jozo; Vucinich, Wayne S. (1969). Contemporary Yugoslavia: Twenty Years of Socialist Experiment. University of California Press.
  • Tomasevich, Jozo (2001). War and Revolution in Yugoslavia, 1941–1945: Occupation and Collaboration. Stanford University Press. ISBN 0804708576.

Примітки

[ред. | ред. код]
Виноски
  1. ↑ сербохорв. Jugoslavenski front або Jugoslovenski front, Југословенски фронт; мак. Југословенски фронт; словен. Jugoslovanska fronta
  2. ↑ сербохорв. Narodnooslobodilački rat, Народноослободилачки рат; мак. Народноослободителна борба; словен. Narodnoosvobodilna borba
Джерела
  1. ↑ Tomasevich 2001, p. 255.
  2. ↑ Vucinich, Wayne S. (September 1974). Yugoslav Resistance in the Second World War: The Continued Debate. Reviews in European History. 1 (2): 274. In September 1943, the total strength of the armed forces of the Independent State of Croatia (regular army and Ustashe militia) was about 262,000 officers and men.
  3. ↑ Тимофеев А. Ю. (2011). Сербские союзники Гитлера. с. 144-145.
  4. ↑ Perica, Vjekoslav (2004). Balkan Idols: Religion and Nationalism in Yugoslav States. Oxford University Press. с. 96. ISBN 0195174291.
  5. ↑ а б в 'Yugoslavia manipulations with the number Second World War victims, — Zagreb: Croatian Information center,1993 ISBN 0-919817-32-7. Архів оригіналу за 27 лютого 2021. Процитовано 29 січня 2014. [Архівовано 2021-02-27 у Wayback Machine.]
  6. ↑ Tomasevich 1969, p. 120.
  7. ↑ а б Ramet, Sabrina (2006). The three Yugoslavias: state-building and legitimation, 1918—2005. New York: Indiana University Press. pp. 145—155. ISBN 0253346568
  8. ↑ Tomasevich, Jozo (1975). War and Revolution in Yugoslavia, Volume I: The Chetniks. San Francisco: Stanford University Press. p. 246. ISBN 0804708576.
  9. ↑ Радянські люди у визвольній боротьбі югославського народу 1941—1945 р.(Советские люди в освободительной борьбе югославского народа 1941—1945 г.) спогади, документи і матеріали, укладач Бушуєва Т. С. — М.: Наука, 1973. — С.196
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Югославський_фронт_Другої_світової_війни&oldid=43980490