Крюкова Ніла Валеріївна — Вікіпедія

Крюкова Ніла Валеріївна
Народилася14 листопада 1943(1943-11-14)
с. Попівка, Онуфріївського району, Кіровоградська область
Померла5 жовтня 2018(2018-10-05) (74 роки)
Київ
ПохованняБайкове кладовище
ГромадянствоУкраїна Україна
Місце проживанняКиїв
Діяльністьакторка, артист розмовного жанру, акторка театру, кіноакторка
Галузьтеатр[1] і фільм[1]
Alma materКиївський державний інститут театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого (1967) і Олександрійське училище культури
Знання мовукраїнська[1]
ЗакладПолтавський академічний обласний український музично-драматичний театр імені Миколи Гоголя і Національна філармонія України
У шлюбі зАнатолій Барчук
ДітиМирослава Барчук
Нагороди
Герой України (орден Держави)
Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня
Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня
Народний артист УРСРНаціональна премія України імені Тараса Шевченка — 1989
IMDbID 6875520

Неоні́ла Вале́ріївна Крю́кова (14 листопада 1943, Попівка — 5 жовтня 2018, Київ[2]) — українська акторка. Народна артистка Української РСР (1985). Лауреат Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка (1989). Герой України (2008).

Працювала у Національній філармонії України. Майстриня розмовного жанру.

Біографія

[ред. | ред. код]

Неоніла Крюкова народилася 14 листопада 1943 року в селі Попівка Онуфріївського району на Кіровоградщині. Закінчила Олександрійське училище культури.

Після закінчення 1967 року Київського державного інституту театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого працювала у Полтавському музично-драматичному театрі ім. М. Гоголя, у літературному театрі «Слово», при Спілці письменників України, — в один час з Олесем Гончарем, Ліною Костенко, Григором Тютюнником, Миколою Вінграновським, Василем Земляком, Євгеном Гуцалом.

З 1975 року — артистка Національної філармонії України. Всупереч заборонам підготувала 17 сольних концертних програм за творами українських письменників. Акторка з принциповою громадянською позицією.

1981 року разом із Галиною Менкуш Неоніла Крюкова наважилася поставити моновиставу «Маруся Чурай» за забороненою поемою Ліни Костенко[3].

1984 року створила моновиставу за романом Олеся Гончара «Собор», що був заборонений свого часу радянською цензурою. Запис телеверсії моновистави здійснило творче об'єднання «Культура» 1993 року[4].

1986 року однією з перших виступила в Чорнобилі перед ліквідаторами аварії на ЧАЕС.

Могила Ніли Крюкової, Байкове кладовище

У жовтні 1990-го — приєдналася до «Революції на граніті» (студентського голодування на Майдані).

2004 р. — учасниця Помаранчевої революції. Неоніла Крюкова намагалася донести українське слово й дітям; її виступи пам'ятають у сотнях шкіл, куди філармонія направляла актрису з плановими виступами.

З 2006-го, після травми хребта, — прикута до лікарняного ліжка і візка[3].

22 серпня 2008 року на своєму творчому вечорі вона майже впродовж двох годин (в інвалідному візку) читала твори українських літераторів[5].

Нагороджена орденом князя Ярослава Мудрого V ст. (18 серпня 2006)[6].

20 серпня 2008 року присвоєно звання Герой України з врученням ордена Держави — за визначні особисті заслуги перед Українською державою у розвитку національної культури, натхненну творчу і життєствердну мистецьку діяльність[7].

Померла 5 жовтня 2018 року у місті Києві після тривалої важкої хвороби[8]. Похована 7 жовтня 2018 року на центральній алеї Байкового кладовища (ділянка № 42а, 50°25′17.22″ пн. ш. 30°30′28.16″ сх. д. / 50.4214500° пн. ш. 30.5078222° сх. д. / 50.4214500; 30.5078222) міста Києва[9].

Фільмографія

[ред. | ред. код]

Пам'ять

[ред. | ред. код]

У місті Кременчук вулицю Утьосова перейменували на вулицю Ніли Крюкової.

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в Чеська національна авторитетна база даних
  2. ↑ Ніла Крюкова померла в Києві. Club-tourist (амер.). Архів оригіналу за 5 жовтня 2018. Процитовано 5 жовтня 2018.
  3. ↑ а б Україна Молода: Запропонувати сусідам і знайомим запалити свічку в пам'ять про загиблих від Голодомору закликає народна артистка Ніла Крюкова [Архівовано 28 грудня 2013 у Wayback Machine.]
  4. ↑ Ніла Крюкова — „Собор“ О.Гончара на YouTube
  5. ↑ Літературний форум: Вечір для Ніли Крюкової [Архівовано 25 лютого 2015 у Wayback Machine.]
  6. ↑ Указ Президента України № 694/2006 від 18 серпня 2006 року «Про відзначення державними нагородами України працівників підприємств, установ та організацій з нагоди Дня незалежності України». Архів оригіналу за 24 квітня 2019. Процитовано 12 серпня 2012.
  7. ↑ Указ Президента України № 751/2008 від 20 серпня 2008 року «Про присвоєння Н. Крюковій звання Герой України». Архів оригіналу за 6 березня 2022. Процитовано 12 серпня 2012.
  8. ↑ Померла народна артистка України Неоніла Крюкова /УНН, 5.10.2018/. Архів оригіналу за 5 жовтня 2018. Процитовано 5 жовтня 2018.
  9. ↑ На Байковому кладовищі поховали Неонілу Крюкову /5 канал, 7.10.2018/. Архів оригіналу за 7 жовтня 2018. Процитовано 7 жовтня 2018.

Посилання

[ред. | ред. код]

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Мистецтво України: Біографічний довідник. К., 1997. — С. 340;
  • Жінки України. К., 2001. — С. 232;
  • Шевченківські лауреати: 1962—2001. К., 2001. — С. 282—283.
  • Рудаков Микола Іванович.Автографи майстрів. — К. : Міжнародний доброчиний фонд «Українська хата», 2005. — 128 с.: фотогр.,фото на обкладинці. — ISBN 966-7025-05-5
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Крюкова_Ніла_Валеріївна&oldid=42898477