Низька навколоземна орбіта — Вікіпедія

Низька навколоземна орбіта (ННО, англ. low Earth orbit, LEO) — умовна сфера навколо Землі від поверхні до висоти 2 тис. км над рівнем моря. Найчастіше використовується на позначення орбіти космічного апарата навколо Землі, що має висоту в межах від 160 км (з орбітальним періодом близько 88 хвилин) до 2 тис. км (приблизно 127 хвилин).

Апарати, що перебувають на меншій висоті, швидко гальмуються молекулами повітря у термосфері і згорають, увійшовши у щільні шари.

Вище розташована середня навколоземна орбіта.

Якщо орбіта використовується як проміжна при виведенні космічних апаратів на інші орбіти, то вона називається низька опорна орбіта

Більшість космічних апаратів (зокрема пілотованих) перебувають на низькій навколоземній орбіті.

Оскільки ця орбіта розташована недалеко від поверхні Землі, запуск супутників не потребує тривалого часу. Повернення на Землю або знищення в атмосфері після закінчення роботи теж не потребує багато часу.

Наявність розріджених атмосферних газів унеможливлює тривале перебування космічних апаратів на цій орбіті. Апарати гальмуються атмосферою і швидко згорають у щільних шарах.

Апарати на цій орбіті обертаються дуже швидко. Наприклад, на висоті 160 км політ відбувається зі швидкістю 26 000 — 27 000 км/год, один оберт триває приблизно 90 хвилин. Такі параметри орбіти ускладнюють роботу супутників зв'язку, метеорологічних.

Переповненість орбіти космічним сміттям ускладнює запуск і польоти космічних апаратів.

• Низька навколоземна орбіта [Архівовано 4 липня 2015 у Wayback Machine.](англ.)
• Визначення низької навколоземної орбіти [Архівовано 4 липня 2015 у Wayback Machine.](англ.)