Бочарова Ніна Антонівна — Вікіпедія

Бочарова Ніна Антонівна
Загальна інформація
Громадянство СРСР
 Україна
Народження24 вересня 1924(1924-09-24)[1]
Супрунівка, Полтавський район
Смерть30 серпня 2020(2020-08-30)[2] (95 років)
Рим, Італія
ПохованняБайкове кладовище
Alma materХарківський національний педагогічний університет імені Григорія Сковороди
Спорт
Країна СРСР
Вид спортуспортивна гімнастика
Нагороди
медаль «Ветеран праці» медаль «У пам’ять 1500-річчя Києва» Орден княгині Ольги I ступеня Орден княгині Ольги II ступеня орден княгині Ольги III ступеня
заслужений майстер спорту СРСР Почесний громадянин Києва
Олімпійські медалі
Спортивна гімнастика
Золото Літні Олімпійські ігри 1952 Командний залік
Золото Літні Олімпійські ігри 1952 Колода
Срібло Літні Олімпійські ігри 1952 Командні вправи з предметом
Срібло Літні Олімпійські ігри 1952 Абсолютний залік
Срібло Літні Олімпійські ігри 1952 Опорний стрибок
Чемпіонати світу
Золото Чемпіонат світу зі спортивної гімнастики 1954 Командний залік

Ніна Антонівна Бочарова (24 вересня 1924, Супрунівка, Полтавська область, Українська РСР, СРСР — 30 серпня 2020, Київ, Україна[3]) — українська гімнастка (спортивна гімнастика), дворазова олімпійська чемпіонка на змаганнях 1952 року в Гельсінкі.

Життєпис

[ред. | ред. код]

У дитинстві пережила голод 1932—1933 років.[4][5] Спортивною гімнастикою почала займатися у Полтаві.[6]

У 1948 році закінчила Київський інститут фізичної культури.[4]

У 1948—1958 роках виступала за спортивне товариство «Будівельник» (Київ). Її тренерами були М. Новинський, М. Дмитрієв та О. Мішаков.[4]

У 1948 році дебютувала на чемпіонаті СРСР, зайнявши четверте місце на брусах і колоді. Ці два снаряди залишалися найкращими для неї впродовж усієї кар'єри. У 1949 році стала абсолютною чемпіонкою СРСР, у 1951 році — чемпіонкою СРСР у вправах на бруссях і колоді.[4]

На Олімпіаді 1952 року у Гельсинкі Бочарова, під керівництвом тренера М. Дмитрієва, стала другою після Марії Гороховської в абсолютному заліку, вигравши вправи на колоді, а також здобувши золото в командному заліку. Крім того, вона здобула срібні медалі в опорному стрибку і в командному заліку в скасованій пізніше дисципліні — командних вправах із предметом.

У 1952 році стала Заслуженим майстром спорту.[4]

На чемпіонаті світу 1954 року, коли їй уже було 30, вона виграла золоті нагороди в командному заліку в складі збірної СРСР, завершивши на цьому свою спортивну кар'єру.

Бочарова — автор вправи «поперечний шпагат на брусах».[6][7]

Могила Ніни Бочарової, Байкове кладовище

У 1948—1958 роках працювала старшим тренером у спортивному товаристві «Будівельник», у 1958—1968 роках — у спортивному товаристві «Авангард». У 1968—1979 роках — інструктор Укрради спортивного товариства «Спартак».[4]

З 1979 року — на пенсії.[5]

З 1993 року — суддя національної категорії зі спортивної гімнастики.[4]

У 2004 році Бочаровій була надана честь першою нести факел естафети олімпійського вогню на українській землі.

Померла у 95-річному віці в Римі 30 серпня 2020 року[3]. Похована в Києві, на Байковому кладовищі (ділянка № 33, 50°25′2.96″ пн. ш. 30°30′8.38″ сх. д. / 50.4174889° пн. ш. 30.5023278° сх. д. / 50.4174889; 30.5023278).

Державні нагороди

[ред. | ред. код]
  • Орден княгині Ольги I ст. (25 грудня 2012) — за вагомий особистий внесок у розвиток і популяризацію фізичної культури і спорту, багаторічну сумлінну працю та з нагоди 60-річчя участі українських спортсменів в Олімпійських іграх[8]
  • Орден княгині Ольги II ст. (10 вересня 2009) — за вагомий особистий внесок у розвиток і популяризацію фізичної культури і спорту в Україні, професіоналізм та досягнення високих спортивних результатів[9]
  • Орден княгині Ольги III ст. (29 листопада 2002) — за значний особистий внесок у розвиток фізичної культури і спорту в Україні, досягнення найвищих спортивних результатів на Олімпійських іграх[10]
  • Орден Національного олімпійського комітету (2012); удостоєна першою серед українських спортсменів.[7]
  • Почесна громадянка міста Києва (2015)[11]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ https://www.biografija.ru/biography/bocharova-nina-antonovna.htm
  2. ↑ Легендарна українська гімнастка крала, щоб вижити, вибила місце на Олімпіаді та чекала на зустріч зі Сталіним: історія першої чемпіонки
  3. ↑ а б Павлова, Олена (30 вересня 2024). Легендарна українська гімнастка крала, щоб вижити, вибила місце на Олімпіаді та чекала на зустріч зі Сталіним: історія першої чемпіонки. OBOZREVATEL (укр.). Процитовано 25 листопада 2024.
  4. ↑ а б в г д е ж Бочарова Ніна Антонівна — Енциклопедія Сучасної України. esu.com.ua. Архів оригіналу за 11 листопада 2021. Процитовано 11 листопада 2021.
  5. ↑ а б Олимпийская чемпионка Нина Бочарова: я смерти не боюсь. Я не имею права бояться. LB.ua. Архів оригіналу за 11 листопада 2021. Процитовано 11 листопада 2021.
  6. ↑ а б football24.ua. Перша олімпійська чемпіонка з України: драматична історія Ніни Бочарової. Футбол 24. Архів оригіналу за 11 листопада 2021. Процитовано 11 листопада 2021.
  7. ↑ а б Олімпійська родина привітала з ювілеєм легендарну гімнастику Ніну Бочарову. noc-ukr.org. Архів оригіналу за 11 листопада 2021. Процитовано 11 листопада 2021.
  8. ↑ Указ Президента України № 755/2012 від 25 грудня 2012 року «Про відзначення державними нагородами України»
  9. ↑ Указ Президента України № 729/2009 від 10 вересня 2009 року «Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня фізичної культури і спорту». Архів оригіналу за 26 листопада 2021. Процитовано 25 грудня 2012.
  10. ↑ Указ Президента України № 1078/2002 від 29 листопада 2002 року «Про відзначення державними нагородами України чемпіонів та призерів Олімпійських ігор, тренерів та організаторів спортивного руху». Архів оригіналу за 6 травня 2019. Процитовано 25 грудня 2012.
  11. ↑ Почесні громадяни міста Києва. Київська міська рада. Архів оригіналу за 26 лютого 2021. Процитовано 12.10.2018.

Джерела

[ред. | ред. код]
Вікіцитати містять висловлювання від або про: Бочарова Ніна Антонівна

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Бочарова_Ніна_Антонівна&oldid=43995911