Окуневський Теофіл Іполитович — Вікіпедія

д-р Теофіл Окуневський
Посол до Австрійського парламенту
27.03.1897 — 07.09.1900
Посол до Австрійського парламенту
17.06.1907 — 12.11.1918
Посол до Галицького сейму
1889 — 1901
Попередник	Евгеніуш Кучковський
Наступник	Роман Пузина
Посол до Галицького сейму
1913 — 1914
Попередник	Тадеуш Ценський
член ради Городенківського повіту
1894 — 1902
Народився	7 грудня 1858(1858-12-07) с. Яворів / Радівці
Помер	19 липня 1937(1937-07-19) (78 років) м. Городенка
Відомий як	правник, адвокат, дипломат, громадський і політичний діяч
Країна	Австрійська імперія →  Австро-Угорщина →  ЗУНР II Польська Республіка
Національність	українець
Alma mater	Віденський університет
Політична партія	Українська радикальна партія
Рід Окуневські
Батько	о. Іполит Окуневський
Рідня	Озаркевич Іван (вуй)
Брати	Окуневський Ярослав, Окуневська Ольга
Професія	правник
Звання	доктор права
Релігія	греко-католик
Роботи у Вікіджерелах
Медіафайли у Вікісховищі

Теофіл (Теофіль) Іполитович Окуневський (пол. Teofil Okuniewski, 7 грудня 1858, Яворів (сучасного Косівського району)/Радівці^[1] — 19 липня 1937, Городенка^[1]) — український юрист, адвокат, дипломат, громадський і політичний діяч.

Син греко-католицького священника о. Іполита Окуневського. Брат Ярослава Окуневського.

У 1869—1877 рр. навчався в Коломийській гімназії, в 1877—1881 рр. — на правничому факультеті Віденського університету, тут же в 1883 р. отримав звання доктора права.^[2] Від 1885 року кандидат адвокатури у Станиславові, у 1890 році відкрив власну адвокатську канцелярію в Городенці^[3] (пізніше в ній працював молодий Лев Бачинський).

На початку липня 1889 р. обраний послом Галицького крайового сейму від IV курії в 11-у Коломийському виборчому окрузі (як представник народовців). Мандат здобув без особливих труднощів (набрав 96 голосів, суперник — князь Пузина — 70), застосувавши тактику безпосереднього спілкування з виборцями на вічах, під час переїздів чи піших переходів від одного населеного пункту до іншого). В сеймі вступив до русько-українського парламентського клубу під проводом Юліяна Романчука.

У 1889 році з причини політичної суперечки в Сеймі прийняв виклик на поєдинок польського депутата Томіслава Розвадовского, перемігши його.^[3]

Заснував, очолив філію товариства «Просвіта»; ініціатор, один з фундаторів гімназії товариства «Рідна школа» в Городенці. Його обирали депутатом Городенківської повітової ради, міським головою (бурґомістром) Городенки з 1898 року (ц.-к. Намісництво не допускало до урядування).^[3] 1899 р. один із засновників УНДП. Євген Олесницький був захисником Теофіла Окуневського на коломийському процесі щодо «зневаги намісника Казімежа Фелікса Бадені».

Посол:

• парламенту — Австрії
  • IX каденція (1897—1900) від 23 округу (судові повіти Коломия, Печеніжин, Гвіздець, Косів, Кути, Жаб'є, Снятин і Заболотів)
  • XII—XII каденції (1907—1918) від 58 округу (судові повіти Мельниця, Борщів, Заліщики, Городенка, Товсте, Снятин та село Малі Чорнокінці з Гусятинського судового повіту);^[2]
• Галицького сейму —
  • VI—VII каденції (1889—1901) від 11 округу (Коломийський повіт)
  • X каденція (1913—1914) від 7 округу (Заліщицький повіт).

Під час Першої світової війни заарештований російською окупаційною владою, ув'язнення відбував у Чорткові. Впродовж 1915—1917 років працював у Києві. 1917—1918 років працював начальником повітового суду в Городенці.^[3]

У період ЗУНР — комісар Городенківського повіту, член президії Національної Ради ЗУНР.

Видана Михайлом Павликом «Переписка Михайла Драгоманова з доктором Теофілем Окуневським» (Львів, 1905) є одним з основних джерел історії українського національного руху наприкінці ХІХ ст.^[3]

Корнило Устиянович написав його портрет.^[4]

• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
• Окуневський Теофіль // Українська мала енциклопедія : 16 кн : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Буенос-Айрес, 1962. — Т. 5, кн. IX : Літери На — Ол. — С. 1201-1202. — 1000 екз.
• Каляндрук Т. Б.  «Український парламентар викликав на дуель політичного противника».
• Мельник В. М. Діяльність Теофіла та Ярослава Окуневських у віденській «Січі» // Схід. — 2009. — № 9 (100), грудень. — С. 50—54.
• Мельник В. М. Теофіл Окуневський — посол до Галицького сейму (1889—1900 рр.)
• Окуневський Теофіл // Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 6. Біографічна частина: Н–Я / Відп. ред. М. М. Варварцев. — К. : Ін-т історії України НАН України, 2016. — С. 37-38.
• Чорновол І. Окуневський Теофіл [Архівовано 19 жовтня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2010. — Т. 7 : Мл — О. — С. 560. — ISBN 978-966-00-1061-1.
• Чорновол І. 199 депутатів Галицького Сейму. — Львів : Тріада плюс, 2010. — 228 с., іл. — (Львівська сотня).

• Світлина Т.Окуневського
• Ярослав Окуневський [Архівовано 16 липня 2015 у Wayback Machine.]
• Інформація про місця пам'яті Української революції 1917—1921 рр. м. Івано-Франківськ [Архівовано 3 грудня 2013 у Wayback Machine.]