Купрін Олександр Іванович — Вікіпедія

Олександр Купрін
Александр Куприн
Ім'я при народженні	Олександр Іванович Купрін
Народився	26 серпня (7 вересня) 1870(1870-09-07) Наровчат, Пензенська губернія, Російська імперія
Помер	25 липня 1938(1938-07-25) (67 років) Ленінград, СРСР ·злоякісна пухлина
Поховання	Літераторські мостки
Громадянство	Російська імперія,  СРСР
Діяльність	прозаїк
Сфера роботи	проза
Alma mater	Олександрівське військове училище Другий Московський кадетський корпус
Мова творів	російська
Роки активності	1889 — 1934
Напрямок	реалізм
Жанр	повість, оповідання
Magnum opus	Поєдинок
У шлюбі з	Q15107942?
Діти	Ksenia Kuprinad
Автограф
Нагороди	Пушкінська премія
Купрін Олександр Іванович у Вікісховищі
Висловлювання у Вікіцитатах

|Член КПРС:=

Олекса́ндр Іва́нович Купрі́н (рос. Александр Иванович Куприн; 26 серпня (7 вересня) 1870(18700907), Наровчат, Пензенська губернія, Російська імперія — 25 серпня 1938, Ленінград, СРСР) — російський письменник.

Народився в родині дрібного чиновника. Рано залишившись без батька, провів безрадісне «казенне» дитинство спершу в Будинку для вдів у Москві, де перебувала його мати, потім у Розумовському благодійному сирітському пансіоні. У 10 років Купріна віддали у 2-гу московську військову гімназію, реорганізовану незабаром у кадетський корпус із суворим солдатським режимом і тілесними покараннями. Поривчастий, гарячий, непокірливий хлопчик зазнав багато лиха через жорстокі корпусні порядки. «Трирічним хлопчиськом мене привезли до Москви, і з цього віку аж до дев'ятнадцяти років я не виходив з казенних закладів». З дитинства Купрін зненавидів насильство, став чуйним до чужого страждання. Осудом сваволі і мрією про свободу перейнято вже перші вірші Купріна-кадета.

У вісімнадцятирічному віці Купрін вступив до московського Олександрівського військового училища. Тут він написав і анонімно опублікував перше оповідання «Останній дебют». Цей твір про красу й силу почуттів простої людини визначив наперед одну з провідних тем у творчості Купріна.

Після закінчення училища Купріна у чині підпоручика було направлено у 46-й піхотний Дніпровський полк, що стояв у Проскурові Подільської губернії (нині Хмельницький). Будні глухого містечка, побут і звичаї здичавілого заштатного офіцерства, провінційних міщан описав він згодом у оповіданнях «Дізнання», «Похід», «Прапорщик армійський», «З вулиці» «До слави», «Напівбог», у повісті «Поєдинок».

Навесні 1893 Купрін їде до Петербурга складати іспит в Академію Генерального штабу. В академію він не потрапив, і, пішовши з армії, їде до Києва, де співпрацює в київській щоденній пресі, а потім у житомирських, одеських, ростовських, поволзьких газетах. Фейлетони, судова хроніка, оповідання, передові статті, вірші, нариси, театральні рецензії — такий діапазон газетяра Купріна. Багато чого з цієї строкатої продукції, що нерідко друкувалася під псевдонімами, не враховано й загублено. Велике місце у фейлетонах Купріна займає критика місцевих київських чиновників.

За час свого п'ятилітнього перебування в Україні, з 1894 року, він друкувався в газетах «Киевлянин», «Киевское слово», «Волынь» (Житомир), «Одесские новости». Написані для київських газет нариси склали цикл «Київські типи», що викликають інтерес і донині.

Життя Купріна в 1895—1900 роках було особливо різноманітне й строкате. Прагнучи, за власним висловом, «бачити все, знати все, уміти все й писати про все», Купрін багато їздить по Росії, охоче змінюючи професії, спосіб життя, оточення. Ким тільки він не працював: служив у технічній конторі в Москві, керував маєтком у Ровенському повіті, працював у ковальській майстерні на сталеливарному заводі в Донбасі, допомагав псаломщику в сільській церкві, організував атлетичне товариство в Києві.^[2] Терплячи нестатки й голод, він тягав великі вантажі в артілі носіїв, грав у театрі м. Суми, брав участь у землемірних роботах у Рязанській губернії.

Найбільш цікавою та плідною для молодого письменника стала поїздка по Донецькому вугільному басейну навесні 1896. Купрін оглядав ливарні і рейкопрокатні заводи, спускався в шахти, детально знайомився з технологією прокату, з доменною і мартенівською справою. Цікавлячись становищем робітників і прагнучи наблизитися до заводського середовища, він влаштувався комірником на один із заводів Російсько-бельгійського товариства.

Приїхавши в Донбас із записною книжкою кореспондента київських газет, Купрін вивозить звідти не тільки захоплююче і жваво написані нариси про південну промисловість, а й цілу серію оповідань. До самого Купріна можна віднести слова, що він колись сказав про свого улюбленого письменника Редьярда Кіплінга: «Йому знайомі найдрібніші побутові деталі з життя офіцерів, чиновників, солдатів, докторів, він знає найскладніші подробиці сотень професій і ремесел. Але він ніколи не стомлює своїм величезним багажем… усе це потрібно було йому для того, щоб знати достеменно, не з книг, не за чутками, ті речі й факти, про які він говорить у своїх книгах, щоб читач міг довіряти йому. І в цій довірі полягає одна з таємниць дивовижної чарівливості його оповідань і його великої і заслуженої слави».

Усеросійську популярність принесла Купріну повість «Молох» (1896). Назва повісті символічна: головний «герой» твору — завод, що поглинає «двадцять років людського життя в добу», — уподібнюється ідолу Молоху.

Повістю «Олеся» (1898) і «поліськими» оповіданнями «У лісовій глухомані», «На глухарів» відкривається дуже характерна для Купріна тема «природної людини», сильних, самобутніх «дітей природи».

Під кінець 1890-х для Купріна, письменника, який здобув популярність, робота в провінційній пресі стала особливо великим тягарем. Побував у Ялті, куди Чехов, як магніт, притягав літераторів, художників, артистів. Там Купрін познайомився з Львом Толстим, артистами Художнього театру, там же відбулася така важлива для Купріна зустріч з Чеховим і Горьким, що визначила на багато років наперед роботу молодого письменника.

1901 Купрін подарував Чехову «з почуттям великої нерішучості» свою першу збірку «Мініатюри». Під безпосереднім спостереженням Чехова створювалося Купріним оповідання «У цирку» — ця, за висловом Чехова, «вільна, наївна, талановита річ», згодом високо оцінена Львом Толстим.

1901 Купрін приїхав до Петербурга і став працювати редактором у белетристичному відділі журналу «Світ Божий», зблизився з Максимом Горьким, став видним учасником «літературної дружини», яку збирав Горький. Одружився із Марією Карлівною Давидовою, народилась дочка Лідія.

У травні 1905 у шостій книзі збірника «Знання» з'явилася його повість «Поєдинок» із присвятою Горькому. Того ж року Купрін став очевидцем розстрілу матросів на крейсері «Очаків», допомагав переховати кількох матросів, які врятувалися із крейсера, написав нарис «Події в Севастополі», через який був вигнаний з міста. У роки першої російської революції Купрін переживає почуття розгубленості перед життям, революція уявляється йому з одного боку неминучою, а з другого — він боїться її («Огидне неуцтво покінчить з красою і наукою…»).

У роки громадянської війни письменник разом із військами, що відступали, опинився в Ямбурзі, а потім через Фінляндію дістався до Парижа. В еміграції він створює повість «Колесо часу», книги «Купол святого Ісаакія Далматського», «Єлан». Купріна завжди приваблювали герої, які хоча б раз у житті пережили миті «щасливих гармонійних станів», коли в людині поєднуються «розум, сердечне почуття і добрий інстинкт життя». Така гармонія, на його думку, властива насамперед «стихійним душам», людям, якими керують природні, несвідомі, але щирі й добрі пориви.

У написаній за мотивами біблійної «Пісні пісень» царя Соломона «Суламіфі» провідною є та сама думка: лише кохання, всесильне й вічне, зможе вберегти людей від морального виродження. «Багато століть минуло з тих часів. Були і царства і царі, і від них не залишилося й сліду, наче від вітру, що пробіг над пустелею. Були тривалі нещадні війни, після яких імена полководців сяяли в століттях, ніби закривавлені зірки, але час стер навіть саму пам'ять про них. Кохання ж бідної дівчини з виноградинка й великого царя ніколи не забудеться, тому що міцне, як смерть, тому що кожна закохана — цариця, тому що кохання прекрасне!» — стверджує письменник.

1937 року Купріна, разом з іншими інтелігентами-емігрантами, почав «розробляти» іноземний відділ НКВС (ИНО НКВД). Метою спецоперації радянських органів було ідеологічне ослаблення післяреволюційної хвилі російської еміграції та організація «хвилі російської репатріації». Купрін на той час вже був старою нездоровою людиною, до того ж страждав на алкоголізм і вже не дуже розумів, у яку гру його втягнули таємні агенти НКВС, яких у письменницькому середовищі російської еміграції було вдосталь.^[3]

У 1938 році Купрін, вже тяжко хворий, повернувся в СРСР.

25 серпня 1938 року письменник помер після важкої хвороби (рак язика). Похований у Ленінграді, на Літераторських містках, поряд з могилою Івана Тургенєва.

Романи та повісті

• «Поночі» (рос. Впотьмах), 1892
• «Молох» (рос. Молох), 1896
• «Прапорщик військовий» (рос. Прапорщик армейский), 1897
• «Олеся» (рос. Олеся), 1898
• «На розломі» (рос. На переломе), 1900
• «Срібний вовк» (рос. Серебряный волк), 1901
• «Поєдинок» (рос. Поединок), 1905 
• «Бамбрінус» (рос. Гамбринус), 1907
• «Суламіта» (рос. Суламифь), 1908. Варіація на тему «Пісня над піснями» про кохану Соломона Суламіту.
• «Яма» (рос. Яма), 1909—1915
• «Гранатовий браслет» (рос. Гранатовый браслет), 1910
• «Рідке сонце» (рос. Жидкое солнце), 1913
• «Зірки Соломона» (рос. Звезда Соломона), 1917
• «Купол св. Ісакія Далматського» (рос. Купол св. Исаакия Далматского), 1928
• «Колесо часу» (рос. Колесо времени), 1929
• «Юнкери» (рос. Юнкера), 1928—1932. Засновано на спогадах про навчання в Олександрівському училищі.
• «Жанетт» (рос. Жанета), 1933 

Окремі твори Купріна переклали О. Копиленко, Є. Дроб'язко, М. Шумило, Н. Андріанова, І. Кіпніс, Мирослава Лещенко, Б. Рильський та ін. Серед українських перекладів Купріна є такі твори:^{[4][5][6][7][8]}

• Олександр Купрін. «Дитячий садок. Аль-Ісса». Переклад з російської: ?. Київ-Харків: Книгоспілка, 1930. 23 стор.
• Олександр Купрін. «Конокради». Переклад з російської: ?. Київ-Харків: Книгоспілка, 1930. 40 стор.
• Олександр Купрін. «В недрах землі». Переклад з російської: ?. Київ: Радянська школа, 1931. 32 стор.
• Олександр Купрін. «Вибрані твори.» Переклад з російської: ?. Київ, 1950.
• Олександр Купрін. «Білий пудель.» Переклад з російської: ?; художник: Г. Хроменко. Київ: Молодь, 1951. 63 стор. (Домашня бібліотека школяра)
• Олександр Купрін. «Оповідання.» Переклад з російської: ?. Київ, 1953.
• Олександр Купрін. «Анафема.» Переклад з російської: ?. Київ, 1958.
• Олександр Купрін. «Мирне життя.» Переклад з російської: ?. Ужгород, 1960.
• Олександр Купрін. «Олеся.» Переклад з російської: Мирослава Лещенко. Київ: Молодь. 1965. 157 стор.
  • (можливий передрук) Олександр Купрін. «Олеся.» Переклад з російської: не вказаний; художник: Валерій Войтович. Рівне: Волинські обереги. 2005. 124 стор. ISBN 966-8306-90-2
• Олександр Купрін. «Поєдинок.» Переклад з російської: ?. Київ: Дніпро. 1981. 320 стор.
• Олександр Купрін. «Вибрані твори.» Переклад з російської: ?; вступне слово: С. В. Кучерявенко; упорядник: А. М. Михайляна. Київ: Україна, 2011. 477 стор. ISBN 978-966-524-398-4
• Олександр Купрін. «Білий пудель.» Переклад з російської: Оксана Таранченко. Київ: НКП, 2011. 191 стор. ISBN 978-617-592-091-6 (Бібліотека шкільної класики); ISBN 978-617-592-090-9 (Дитячий світовий бестселер)

За творами Купріна в Україні знято фільми: «Напередодні» (1928), «Білий пудель» (1956), «Олеся» (1971), «Яма» (1990), «Гамбрінус» (1990), «Господня риба» (1991) тощо.

• 3618 Купрін — астероїд, названий на честь письменника.

• П. Г. Усенко. Купрін Олександр Іванович // Смолій, Валерій (голова редколегії) (2009). ЕІУ. Т. Том 5: Кон - Кю. Київ: Наукова думка. 560 стор.: стор. 504. ISBN 966-00-0855-4.
• С. В. Кучерявенко. Купрін Олександр Іванович [Архівовано 27 вересня 2017 у Wayback Machine.] // Дзюба, Іван (голова редколегії) (2016). ЕСУ. Т. Том 16: Куз - Лев. Київ: Інститут Енциклопедичних Досліджень. 712 стор. ISBN 978-966-02-7998-8.
• В. М. Колос. Купрін Олександр Іванович // Дзеверін, Ігор (голова редколегії) (1981). УРЕ. Т. Том 6: Куликів - Мікроклімат. Київ: Головна редакція УРЕ. 552 стор: стор. 20.
• Н. Є. Крутікова. Купрін Олександр Іванович // Бажан, Микола (голова редколегії) (1995). УЛЕ. Т. Том З: К-Н. Київ: Українська енциклопедія. 496 стор: стор. 105—106. ISBN 5-88500-023-9.
• Купрін Олександр Іванович // Універсальний словник-енциклопедія. К., 1999. — С.737;
• Всемирный биографический энциклопедический словарь. М., 1998. — С.396;
• Иллюстрированный энциклопедический словарь. М., 2000. — С.662.

• Українські переклади творів Олександра Купріна в «е-бібліотеці Чтиво»