Орел (станція) — Вікіпедія

Станція Орел

Москва — Бєлгород
Брянськ — Орел — Єлець
Орел — Михайлівський Рудник — Льгов
Московська залізниця
Орловсько-Курський регіон
Орел


Залізничний вокзал
52°58′44″ пн. ш. 36°06′40″ сх. д. / 52.97889° пн. ш. 36.11111° сх. д. / 52.97889; 36.11111
Рік відкриття 1868 (156 років)
Тип вузлова
Колій ~20
Платформ 6
Тип платформ(и) 1 бічна,
5 острівних
Форма платформи вигнуті
Довжина платформи, м ~600 м
Ширина платформи, м 40 м (центральна), 10 (решта)
Архітектори вокзалу С. А. Мхитарян
Вулиця Привокзальна площа, 1
Пересадка на Трамвай № 1, 4;
тролейбус № 3, 5
Відстань до Києва, км 786 (через Брянськ)
Відстань до Москви, км 383
Відстань до Брянська, км 141
Відстань до Харкова, км
399
Код станції 216000 ?
Код «Експрес-3» 2000140[1] [1] ?
Послуги Залізнична станція Квиткова каса Оформлення багажу Камера схову
Супутні послуги Автобус Таксі Кафе
Мапа
Орел. Карта розташування: Орловська область
Орел
Орел
Орел на Вікісховищі

Орéл — вузлова дільнична залізнична станція 1-го класу Орловсько-Курського регіону Московської залізниці на залізничній лінії Москва — Курськ (Курський напрямок Московської залізниці). Розташована в обласному центрі Орловської області.

Пасажирським терміналом є головний вокзал міста Орел.

Залізничний комплекс станції містить: експлуатаційне локомотивне депо ТЧЕ-27 «Орел-Сортувальний», що є структурним підрозділом Московської дирекції тяги і ремонтне локомотивне депо ТЧР-28 «Орел» — структурний підрозділ Дирекції з ремонту тягового рухомого складу, експлуатаційне вагонне депо ВЧДЕ-21, Орловську дистанцію колії ПЧ-25, Орловську дистанцію електропостачання ЕЧ-11, Орловську дистанцію СЦБ ШЧ-19.

Історія

[ред. | ред. код]

Будівництво

[ред. | ред. код]

Залізниці на території сучасної Орловської області з'явились через перший великий проєкт будівництва та розвитку залізничної мережі Росії в 1860-х роках.

Автором проєкту нових залізничних ліній став Міністр шляхів сполучення Павло Мельников. Для першочергового будівництва були запропоновані чотири лінії:

Крім того, передбачався проєкт будівництва Південно-Західної магістралі напрямку Одеса — Київ — Брянськ. Передумовами до такого грандіозного спорудження залізниць стали необхідність швидких товароперевезень й потреби військово-промислового комплексу імперії. Засоби для будівництва були потрібні чималі і вони були отримані оригінальним способом — від продажу Аляски (США). За збігом обставин Орловська губернія опинилася в центрі майбутніх залізничних магістралей, і це було не випадково. Міністр фінансів Михайло Рейтнер очікував від нових залізниць збільшення експорту, а як наслідок — отримання валютних коштів на подальший розвиток. Орел же був одним з найбільших сільськогосподарських центрів країни, а маючи залізничну колію для вивозу продукції, він мав стати головним експортним вузлом.

У травні 1864 року виданий Указ про початок будівництва першої черги Південної залізниці Москва — Орел. Кошторис витрат на прокладку колій на різних дільницях магістралі навіть на ті часи вражав. У межах Москви одна верста колії обійшлася у 140 тис. рублів, до Орла — 45 тис. рублів за версту, до Курська — 35 тис. рублів. Шлях до Москви з віддалених дільниць став набагато легший. У XIX столітті швидкий поїзд сполученням Москва — Орел мав такий розклад руху:

Москва Орел
Відправлення Прибуття
08:25 18:40

Час в дорозі поїзда «Експрес» сполученням Орел — Курськ складав 3,5 години, а поїзда Орел — Грязі — 12 годин. Колишній сучасний прямий поїзд сполученням Воронеж — Рига цією ж колією витрачав майже стільки ж часу[2].

У будівництві залізниці до Орла допоміг орловський ватажок дворянства Шереметьєв Олександр Васильович. Саме він був автором земської залізниці Орел — Вітебськ. Будучи справжнім патріотом, він не прагнув збагатитися за рахунок будівництва на відміну від інших працівників, що у підсумку призвело до його банкрутства і розорення.

Орловсько-Грязівську приватну залізницю мало будувати як Єлецьке, так і Єфремовське земства. Щоб подовжити залізницю від Єльця до Орла «залізничний король» Самуїл Поляков виділив значну фінансову допомогу Єлецькому земству. Свій внесок у будівництво залізниці вніс і його брат Лазар Поляков, який був засновником і головним акціонером Орловського комерційного банку.

Ще однією людиною, яка зробила неоціненний внесок в будівництво залізниць на Орловщині був Петро Губонін. Будучи нащадком каменяра спочатку він отримував підряди на будівництво мостів Московсько-Курської залізниці, а згодом й цілих магістралей, зокрема, Орловсько-Вітебської та Грязе-Царицинської. Завдяки ініціативі Петра Губоніна Брянський промисловий район Орловської губернії отримав сильний імпульс розвитку. Петро Губонін побудував рейкопрокатний завод, почавши з випуску рейок, а потім і рухомого складу, в тому числі паровозів Пв. Перші рейки, які були прокладені на шляху від Орла до Єльця виявилися поганої якості і дуже ненадійними. Однак перший невдалий досвід пішов підприємству на користь, та згодом завод випустив першу партію продукції відмінної якості.

Відкриття руху

[ред. | ред. код]

У 1868 році перший поїзд з Москви прибув на станцію Орел під керуванням машиніста-англійця. Час в дорозі склав 12 годин. Знадобилося чимало часу для зміни трафіку збуту хліба на залізницю, однак це сприяло швидкому розвитку і укрупнення Орловського залізничного вузла та повного припинення судноплавства річкою Ока. Будувалися службові будівлі і інфраструктура. На станції Орел-Товарний вже наприкінці ХІХ століття налічувалось 37 різних споруд. Єлецький вокзал мав 34 різних об'єкта.

Докладніше: Ризько-Орловська залізниця

Одночасно було відкрито рух поїздів лінією Орел — Вітебськ — Рига, яка сполучила Чорнозем'я з портами Балтії. У 1870 році споруджено залізничні колії від Орла на схід, через Єлець й Липецьк до станції Грязі, а згодом і до Царицина.

Вокзал

[ред. | ред. код]

Побудована будівля Орловсько-Вітебського вокзалу стала невід'ємною рисою міста, його символом. На дореволюційних листівках будівля вокзалу з'являлася не менше, ніж храми, центральні вулиці та інші пам'ятки. Письменник-орловець Іван Бунін в своєму творі «Життя Арсеньєва» описав місто Орел і його вокзал:

Думав я про те, що ось, як це не дивно, скоро і мета моєї подорожі, той самий Орел, якого я ще майже ніяк не уявляю собі, але який вже одним тим дивний, що там, уздовж вокзалу, — великий проліт по всій карті Росії: на північ — до Москви, до Петербурга, на південь — до Курська і до Харкова, а головне — в той самий Севастополь, де начебто навіки залишилося молоде батьківське життя...

Ніхто з орловців — класиків російської літератури, окрім Івана Буніна, не відобразив із такими подробицями місцеву залізницю в своїй творчості.

У 1868 році, разом з будівлею Орловсько-Вітебського вокзалу, була побудована потужна інфраструктура, локомотивне депо, корпуси якого збереглися і понині.

Станція Орел, тим часом, стала швидко перетворюватися на великий транспортний залізничний вузол. Пізніше, через подовження лінії Брянськ — Орел на північ, рух цією лінією став наскрізним. Нову дільницю шляху було вирішено прокласти перед фасадом будівлі вокзалу, відсунувши трамвайні колії. Острівне розташування вокзалу щодо колій зберігається і понині. Непарні платформи № 1, 3, 5 розташовуються з боку будівлі вокзалу, а парні № 2, 4 та 6 — з боку локомотивного депо.

  • Вокзал станції Орел
  • Орловсько-Вітебський вокзал (1868)
    Орловсько-Вітебський вокзал (1868)
  • Трамвай біля вокзалу (на початку ХХ століття)
    Трамвай біля вокзалу (на початку ХХ століття)
  • На початку XX століття
    На початку XX століття

Нездійснені плани

[ред. | ред. код]

За темпами будівництва та планам майбутніх магістралей, Орел мав право стати залізничною столицею європейської частини Росії. Маючи вихід до річки Волги, на Балтійське море і Москви, Орел на початку XX століття мав отримати також прямий шлях до Петрограда і Ростов-на-Дону. Це в підсумку створювало б випрямлення до межі магістраль Петроград — Кавказ в об'їзд Москви. У документах 1916 року залізнична лінія Орел — Петроград була позначена як така, що вже будується.

Основними вантажами для перевезень на ній планувалося вугілля Донбаса, а також продукти, бавовна, ліс, машини, нафта. Плани будівництва були вже так детально прораховані, що були складені структури перевезень, собівартість, навантаження на кожну дільницю та економію, яку мала дати нова гілка. У 1917 році, через Жовтневий переворот, ці плани було скасовано.

1917—1941

[ред. | ред. код]

Радянська влада, спочатку оцінила масштаб і необхідність будівництва лінії Орел — Ленінград і повернулася до нього вже в перше десятиліття після Жовтневого перевороту 1917 року. Більшовицька Росія, не маючи більше виходу до Балтики, спрямувала напрямки вантажоперевезень до Ленінграда. Однак, з початком громадянської війни, знову не дало можливості продовжити будівництво.

У 1919 році на станції Орел трапився інцидент поряд з паровозним депо. До Москви з Харкова повертався діяч революції Яків Свердлов. 7 березня 1919 року, близько 10:00, на станції Орел поїзд зупинився через страйк орловських залізничників, які перекрили рух поїздів. У губернському місті радянської Росії був голодомор. Доведені до відчаю своїх сімей і смертю близьких, залізничники Орла вимагали у Якова Свердлова вийти до них. Ледве член ЦК вийшов на платформу, з тисячного натовпу в нього полетіли вугілля і дрова для паровозів. Втративши свідомість, Яків Свердлов впав на землю.[3]. Вже хворий, на той час, революційний діяч Яків Свердлов через тиждень 16 березня 1919 року помер у Москві. Його ім'ям було названо те саме локомотивне депо Орла.

У жовтні 1919 року станція, як і місто, перейшла під контроль білої армії Денікіна. Протягом тижня на орловських залізничних коліях стояли бронепоїзди «Іоанн Калита» та «Офіцер». 17 жовтня 1919 року Орел відвідав командувач 1-м піхотним корпусом генерал-лейтенант Кутєпов Олександр Павлович, який прибув у місто на паровозі.

По закінченню Першої світової війни для залізничного вузла міста Орла настали важкі часи. У 1922—1923 роках ліквідовано управління Орловсько-Вітебської залізниці, а через вже побудовані дільниці шляху, які не були сполучені з іншими лініями в ходу виникло словосполучення Орловський кущ Південно-Східної залізниці. На вулицю викинули не лише явних бюрократів, а й сотні відмінних фахівців. Однак кількість орловських залізничників нагадувало, що місто є великим залізничним вузлом. Навіть, коли у 1930-х роках Орел став всього лише районним центром, станція залишалася головним підприємством міста.

Друга світова війна

[ред. | ред. код]

З початком Другої світової війни через Орел пройшли склади з евакуйованими заводами і підприємствами країни. 3 жовтня 1941 року, з початком окупації міста, станція перейшла під контроль гітлерівських військ та була перетворена на стратегічний об'єкт німецьких військ. Через неї здійснювалася постачання зброї, боєприпасів, палива для наступаючої 2-ї танкової армії Гайнц Гудеріана на Москву, а згодом і солдатів Вермахта розквартированих в Орлі.

За поширеною версією, перед відступом німецьких військ з Орла у серпні 1943 року, вони спалили і підірвали будівлю вокзалу. Однак, насправді вокзал станції Орел 1868 року споруди, знищила радянська дальня авіація. Використовуючи важкі бомбардувальники Пе-8 і 5-тонні бомби «ФАБ-500», 890-й і 746-й авіаційні полки в ніч на 4 червня і 19 липня 1943 року повністю вивели з ладу Орловський залізничний вузол, зруйнувавши склади з боєприпасами і технікою противника і перетворивши будинок вокзалу в руїни[4][5].

4 серпня радянські війська 5-ї стрілецької дивізії Т. П. Міхаліціна та 380-ї стрілецької дивізії П. М. Плотникова, звільнили Орловський залізничний вузол, замість дивовижного вокзалу вони побачили майже повністю зруйноване чорну закопчену будівлю з німецьким написом «нім. Orel» на одній із зовнішній стіні вокзалу. Завдяки тому, що Орел увійшов до 15 найбільших і найстаріших російських міст, що найбільше постраждали під час німецько-радянської війни, першочергове відновлення яких було визначено постановою РНК СРСР від 1 листопада 1945 року, відновлення вокзалу стало першочерговим завданням післявоєнного часу.

Новий вокзал

[ред. | ред. код]
Залізничний вокзал

Колишній Орловсько-Вітебський вокзал і колишній Єлецький вокзал (пристанок Орел) сильно постраждали під час Другої світової війни. Відновлювати вокзал було вирішено на попередньому місці, взявши за основу вцілілі частини старого будинку. Цокольний поверх майже не постраждав і був збережений у первісному вигляді, саме він послужив основою для нового вокзалу. В архівних документах згадується, що будівля вокзалу почала працювати вже з 1946 року.

Сучасна будівля Орловського вокзалу побудована впродовж 1949—1950 років за унікальним проєктом архітектора С. А. Мхитаряна в стилі російського класицизму. Будівля вокзалу простора і в той же час позбавлена непотрібних порожнеч. При детальному аналізі планування сучасної будівлі в ньому вгадуються збережені риси старого вокзалу. У відновленні вокзалу, як і мощення центральної вулиці Леніна бруківкою брали участь полонені німці. Зовнішню будівлю терміналу побудовано в європейському стилі. В СРСР Орловський залізничний вокзал вважався одним з найкрасивіших вокзалів країни.

З вітражів великих вікон дивляться знамениті орловчани: Іван Тургенєв, Іван Бунін, Афанасій Фет, Леонід Андреєв, Михайло Пришвін. Привокзальна площа, яка забудована невисокими напівкруглими будівлями пісочного кольору, що переходить в колонаду входу на платформи вокзалу, що знаходиться навпроти Будинку культури залізничників і є цілісним архітектурним ансамблем.

5 серпня 1958 року, з нагоди Дня міста, в центрі ансамблю зовнішньої будівлі вокзалу був встановлений на вежі годинник. Роботи були виконані БУ-330 і Орловським годинниковим заводом «Янтар» за проєктом архітектора О. В. Левитського. Годинники виконують мелодію з 1-ї симфонії орловського композитора Калинникова Василя Сергійовича.

1958 року розпочата електрифікація магістралі від Москви до Орла. Пізніше була електрифікована дільниця Курськ — Харків. Через Орел розпочався рух приміських електропоїздів.

У 1968 році ухвалено рішення про будівництво продовження лінії Арбузове — Михайлівський Рудник до Орла, яка було повністю завершена в 1975 році[6].

Реконструкція вокзалу

[ред. | ред. код]
Краєвид з Привокзальної площі

Російські залізниці планували витратити 237 млн рублів у капітальний ремонт залізничного вокзалу. До теперішнього часу повністю відремонтовані північний та південний касові зали. У 2018 році передбачалося реконструкція та капітальний ремонт кімнат відпочинку, після завершення якого вони стали сучасними, готельного типу з усіма зручностями.

Капіталовкладення у ремонт вокзалу передбачалися до 2020 року. З моменту відкриття будівлі вокзалу в 1950-х роках, не відбувалося жодного капітального ремонту. Нинішній — перший в його історії. Комплексні роботи розраховані на 5 років[7]. Так як через станцію Орел планувалося організувати рух швидкісних поїздів, то реконструкція вокзалу тривала одночасно з модернізацією залізничної інфраструктури, що поєднала з інфраструктурними планами з підготовки до святкування 450-річчя заснування міста Орла у 2016 році. Реалізація цього проєкту змінила вигляд не лише вокзалу, але і всього міста[8].

Орел на Привокзальній площі

[ред. | ред. код]

У травні 2008 року в центрі ансамблю Привокзальній площі була встановлена топіарна фігура орла, виконана з екологічно чистих матеріалів. Символ міста виконаний силами фахівців МУП «Радгосп „Комунальник“» і є частиною програми з озеленення міста. Висота фігури — 7 м. Спочатку, через брак матеріалів і стислих термінів, статуя була зроблена з березових гілок і відрізнялася від проєктного вигляду, зокрема, були порушені пропорції і перспектива. Орел викликав неоднозначну реакцію мешканців міста[9][10][11].

У березні 2009 року, під наглядом автора Василя Антропова, була проведена реставрація скульптури, яка тривала три тижні. Березові гілки були замінені однорічною рослиною кохією, фігура стала більше відповідати проєкту[12].

У серпні 2016 року, з нагоди святкування 450-річчя заснування міста Орла, топіарну скульптуру орла замінили на бронзовий пам'ятник. Постамент у вигляді земної кулі прикрашає логотип 450-річчя Орла, а зверху сидить бронзовий птах. Встановлення пам'ятника так само не обійшлася без скандалу. Зокрема, на містобудівній раді не був допущений один з найбільш незвичайних проєктів майбутнього пам'ятника — виконаний з прозорого матеріалу. Встановлений на площі проєкт спочатку взагалі не розглядався на обласній містобудівній раді. Монумент став ювілейним подарунком місту від відомого підприємця Миколи Грешилова. Топіарний орел був перевезений до Заводського району міста та понині стоїть біля транспортної розв'язки на 909-й квартал.

  • Паровоз Ов-4775 1898 року побудови, встановлений з нагоди 120-річчя депо
    Паровоз Ов-4775 1898 року побудови, встановлений з нагоди 120-річчя депо
  • Локомотивне депо «Орел»
    Локомотивне депо «Орел»
  • Меморіальна дошка
    Меморіальна дошка
  • Краєвид станції з перехідного мосту
    Краєвид станції з перехідного мосту

Пасажирське сполучення

[ред. | ред. код]
Далеке сполучення

На станції Орел зупиняються поїзди далекого сполучення і сполучають такі міста, як Бєлгород, Курськ, Льгов, Москва, Санкт-Петербург.

Влітку зазвичай призначаються додаткові поїзди до станцій Адлер, Анапа, Єйськ.

Через станцію Орел прямують поїзди далекого сполучення:

Швидкісний електропоїзд «Ластівка»
Платформи станції Орел