French
DeutschОсадчий Михайло Григорович — Вікіпедія
| Осадчий Михайло Григорович | |
|---|---|
 | |
| Народився | 22 березня 1936 Курмани, Недригайлівський район, Українська СРР, СРСР |
| Помер | 5 липня 1994 (58 років) Львів, Україна |
| Поховання | Личаківський цвинтар |
| Країна |  Україна |
| Діяльність | журналіст, письменник, викладач університету, дисидент, політик |
| Alma mater | Факультет журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка (1958) |
| Науковий ступінь | кандидат наук (25 червня 1965) і доктор наук[d] (1991) |
| Вчене звання | доцент |
| Знання мов | українська |
| Заклад | Суспільне Львів, ЛДУ імені Івана Франка, Львівський обласний комітет Комуністичної партії України, Катедра[d] і Факультет журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка |
| Членство | Національна спілка журналістів України |
| Партія | КПРС |
| |
Михайло Григорович Осадчий (нар. 22 березня 1936, с. Курмани, Недригайлівський район, Сумська область — пом. 5 липня 1994, Львів) — український журналіст і письменник. Дисидент, політичний в'язень СРСР, один із засновників Української асоціації незалежної творчої інтелігенції (УАНТІ).
Народився в родині селян-колгоспників.
1958 — закінчив факультет журналістики Львівського університету, відтак працював редактором і старшим редактором Львівської телестудії.
З 1960 працював викладачем у Львівському університеті. Водночас був редактором університетської багатотиражної газети, заступником секретаря партійної організації факультету з ідейно-виховної роботи.
1963–1964 — працював інструктором із питань преси Львівського обласного комітету КПУ. Член Спілки журналістів України.
1965 — отримав підвищення: став старшим викладачем кафедри журналістики ЛДУ.
Без аспірантури та наукового керівника написав і успішно захистив 25 червня 1965 кандидатську дисертацію на тему «Журналістська діяльність Остапа Вишні (1919–1933)».
Крім наукової й викладацької діяльності, виступав у обласній та київській пресі як журналіст і літературознавець, а також публікував художні твори. Видавництво «Каменяр» випустило збірку його віршів «Місячне поле», весь тираж якої було знищено відразу ж після арешту автора.
28 серпня 1965 — заарештований за звинуваченням в «антирадянській агітації та пропаганді». Відтак на судовому засіданні 18 квітня 1966 його засудили на два роки таборів суворого режиму. Наступного дня, 19 квітня, у засудженого народився син.
Покарання відбував у таборі № 11 в селищі Явас (Мордовська АРСР). Працював столяром, захворів на виразку шлунка. Під час обшуку в грудні 1966 в Михайла Осадчого конфіскували зошит із власними віршами та перекладами Гарсія Лорки й балтійських поетів.
Після звільнення з концтабору не міг прописатися у Львові та влаштуватися на роботу. Його неодноразово затримували органи міліції за порушення паспортного режиму. Нарешті М.Осадчому пощастило прописатися у Львівській області й влаштуватися робітником на Львівському комбінаті глухонімих.
Написав біографічну повість про Остапа Вишню «Геній сміху, або Зустріч із вождем», де розкрив маловідому сторінку стосунків літераторів із партійними вождями 1920-х років.
1968 — написав повість «Більмо» й спитав думку про неї в Івана Світличного. Після прочитання той сказав, що книга дуже цікава, але потребує літературного опрацювання. Тож «Більмо» фактично написав Ярослав Ступак з умовою, що його участь в роботі над книгою залишиться таємницею. Через московських дисидентів Осадчий передав рукопис книги на Захід, де вона 1971 вперше вийшла друком, стала відомою й одразу була перекладена англійською, німецькою, французькою, іспанською, російською та китайською мовами. 1972 року «Більмо» посіло 6-е місце серед 102 бестселерів у Франції.
.jpg)
У січні 1972 Михайла Осадчого заарештовано вдруге. Разом з іншими представниками української інтелігенції його звинувачували в «антирадянській агітації та пропаганді». Але поза тим, Осадчому інкримінували ще й написання статей, віршів і прози, зокрема, повісті «Більмо». Рецензії на його твори писали доктор філологічних наук Микола Матвійчук, кандидат філологічних наук Михайло Нечиталюк та поет Георгій Книш. Їхній висновок став підставою для засудження Осадчого.
5 вересня 1972 — на закритому судовому засіданні засуджений за статтею 62 Кримінального кодексу УРСР до 7 років таборів особливо суворого режиму та 3 років заслання. Удруге відбував кару в таборі ЖХ-385-1 в селищі Сосновка Зубово-Полянського району Мордовії.
1973 — помер його батько Григорій.
Наприкінці 1974 в'язня Осадчого перевели з табору суворого режиму до тюрми КДБ. Тамтешні офіцери лейтенант Єрмоленко і старший лейтенант Шумейко запропонували співпрацю в обмін на свободу. Коли ж Осадчий їм відмовив, пообіцяли розправитися з його родиною. Після того в рідному селі Осадчого невідомі побили його 70-річну матір Олену. Про це Михайлові розповів його співкамерник-сексот О.Громов. Водночас брата Володимира, який мешкав у Сумах, викликав на розмову до Львова генерал КГБ Полудень і запропонував співпрацю, але дістав відмову.
5 січня 1975 — самого Осадчого побили й намагалися зґвалтувати «кримінальники» Гуцуляк і Бельмьосов. 10 лютого напередодні повернення з в'язниці в табір Бельмьосов попередив Осадчого, що його вб'ють на засланні, а брата — на волі.
У березні 1975 року Володимир Осадчий за посередництвом одного зі своїх колег познайомився з «кримінальниками», які відбували покарання в Сумах на будівництві. Тоді вони пограбували крамницю, а Володимира Осадчого затримали як свідка у справі. Одразу після виходу зі слідчого ізолятора 5 квітня 1975 група кримінальників викинула посеред вулиці 40-річчя Жовтня тіло Володимира Осадчого. Його вбили ударом у скроню.
Через смерть брата Михайло голодував 39 днів. За той час удалося дізнатись тільки те, що над тілом покійного Володимира провели дві експертизи: перша засвідчила його вбивство, а друга — ненасильницьку смерть. Через те Михайло Осадчий неодноразово звертався з концтабору до всіх знайомих із проханням приватно вивчити справу щодо загибелі його брата. Також він продовжував голодування: як у день народження Володимира — 16 листопада, так і в день його смерті — 5 квітня.
Коли розслідування загибелі Володимира не дало результату, Михайло 1977 року надіслав листа генеральному секретареві ЦК КПРС Леонідові Брежнєву зі скаргою на ув'язнення та застереженням, що його теж можуть убити. Коли й ця скарга виявилася безрезультатною, 1978 року Осадчий звернувся до американського народу, сенату й президента США Джиммі Картера з проханням надати йому американське громадянство. Того ж 1978 року українська діаспора присудила Михайлові Осадчому літературну премію імені Івана Франка.
У січні 1979 прибув на заслання в село Милва біля селища Троїцько-Печорськ (Комі АРСР). Працював кочегаром й, одержавши десятиденну відпустку, вперше зміг відвідати родину у Львові.
Після повернення зі Львова працював охоронцем. Тоді за нез'ясованих обставин згорів склад, який він охороняв, і 4 жовтня 1979 проти нього порушили кримінальну справу (кваліфікація — «необережне знищення або пошкодження державного або громадського майна»). Сума збитку склала 1500 карбованців. Михайлові Осадчому була надана можливість уникнути кримінальної відповідальності, якщо він сплатить зазначену суму до 1 січня 1980, але він, певна річ, таких грошей не мав. Від в'язниці Осадчого врятував відомий російський дисидент Андрій Сахаров, який 29 грудня перерахував необхідну суму органам міліції Комі АРСР.
Після заслання повернувся до Львова, але довго не міг влаштуватися на роботу за спеціальністю й був змушений працювати вантажником, двірником і кочегаром.
У листопаді 1987 був одним з ініціаторів створення Української асоціації незалежної творчої інтелігенції (УАНТІ).
2 грудня 1987 невідомі ввірвалися в його помешкання й побили його. Йому також неодноразово по телефону погрожували розправою.
1988 — став редактором самвидавного журналу «Кафедра».
22 грудня 1988 — офіційно попереджений про кримінальну відповідальність за «дармоїдство».
1991 — захистив докторську дисертацію в Українському вільному університеті (Мюнхен).
1993 — став доцентом кафедри журналістики Львівського університету. Водночас був почесним членом швейцарського відділення ПЕН-клубу, а також членом Львівського відділення Спілки письменників України.
Помер 5 липня 1994 року у віці 58 років у Львові. Похований на полі 69 Личаківського цвинтаря.
- «Жити можна. Тут можна, як ніде. Якщо була колись найдемократичніша держава, то це був лише (конц-)табір» (повість «Більмо», 1968)
- «Митець мусить втікати з життя для того, щоби його впізнати. Мусить втікати з життя, дріб'язкового побуту, тому що він розносить митця на частки. Митець мусить, як Демокріт, виколоти собі очі, щоб нарешті заглянути в середину суті, щоб пізнати її, щоб пізнати істину життя» (повість «Більмо», 1968)
- «Україно, зозульні діброви, Україно, далеко єси… Україно, яка ж ти чудова, Усміхнись у серпанку краси» («На обмерзлих…», 1966).
У Сумах існує провулок Михайла Осадчого[1].
Книга Михайла Осадчого «Більмо» ввійшла в довідник «1001 книга, які ти повинен прочитати, перш ніж померти»[2]
- М.Осадчий. Більмо: Автобіографічний нарис.— Париж-Балтимор: Смолоскип, 1971. — 207 с.
- М.Осадчий. Зустріч із вождем. // Український вісник, 1987, № 8.— С. 18-25.
- М. Осадчий. Бельмо : Автобиографический очерк (Б. м. : Сучаснисть, 1980) — pdf.
- ↑ download.php. docs.google.com. Архів оригіналу за 13 січня 2021. Процитовано 15 квітня 2016.
- ↑ The 1001 Book List. 1001 Books to Read Before You Die (англ.). 19 січня 2012. Архів оригіналу за 18 квітня 2021. Процитовано 22 липня 2021.
- Георгій Касьянов. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960-1980-х років. — К.: Либідь, 1995.— С. 23, 47, 50, 73, 116, 122, 127, 129, 136, 153.
- Людмила Алексеева. История инакомыслия в СССР. Вильнюс-Москва: Весть, 1992. — С. 17, 21, 23.
- Анатолій Русначенко. Національно-визвольний рух в Україні.— К.: Видавництво ім. О.Теліги. — 1998.— С. 59, 142, 154, 155, 180, 190, 290.
- Хроника текущих событий.— Нью-Йорк: Хроника, 1976, вип. 40. — С. 79.
- ХТС. — Нью-Йорк: Хроника, 1977, вип. 45. — С. 35, 36, 52, 59;
- ХТС. — Нью-Йорк: Хроника, 1977, вип. 47.— С. 98, 114, 117, 118.
- ХТС. — Нью-Йорк: Хроника, 1978, вип. 48. — С. 52, 54, 68, 71, 72.
- ХТС. — Нью-Йорк: Хроника, 1979, вип. 51. — С. 85;
- ХТС. — Нью-Йорк: Хроника, 1979, вип. 52. — С. 32, 50, 53.
- Вести из СССР. Т. 2. 1982—1984. — Мюнхен: Права человека. — 1982, 18-1.
- Вісник репресій в Україні. — Закордонне представництво Української Гельсінкської групи, Нью-Йорк, 1980, вип. 1. — С. 5.
- Стаття Оксани Осадчої у «Львівській газеті»[недоступне посилання з липня 2019]
- Цитати з сайту aphorism.org.ua
- Юрко Волощак. Обпалені сторінки долі // Zbruch, 23.03.2016 [Архівовано 6 квітня 2016 у Wayback Machine.]