Пашуто Володимир Терентійович — Вікіпедія

Пашуто Володимир Терентійович
Народився	19 квітня 1918(1918-04-19)[1][2]  Петроград, Російська СФРР[1]
Помер	10 червня 1983(1983-06-10)[3][2] (65 років)  Москва, СРСР
Поховання	Ваганьковське кладовище
Країна	Російська СФРР  СРСР
Діяльність	історик, медієвіст, професор
Alma mater	Інститут історії Санкт-Петербурзького державного університетуd Санкт-Петербурзький державний університет
Галузь	історія Росії, критика історичних джерел і історіографія
Заклад	Інститут російської історії РАНd
Науковий ступінь	доктор історичних наук
Науковий керівник	Греков Борис Дмитрович, Мавродін Володимир Васильович і Приселков Михайло Дмитрович
Вчителі	Греков Борис Дмитрович
Відомі учні	Горська Наталія Олександрівнаd Пушкарьова Наталія Львівна Ignat Gorelovd Tatyana Dzhaksond Мельникова Олена Олександрівнаd Назаренко Олександр Васильович Yevgeniya Nazarovad Aleksandr Podosinovd Igor Chichurovd
Аспіранти, докторанти	Пушкарьова Наталія Львівна Aleksandr Podosinovd Aleksey Zaytsevd Горська Наталія Олександрівнаd Мельникова Олена Олександрівнаd
Членство	Академія наук СРСР
Партія	КПРС
Нагороди

Володи́мир Тере́нтійович Пашу́то (рос. Владимир Терентьевич Пашуто; *19 квітня 1918, Петроград — †1983) — радянський історик. Член-кореспондент АН СРСР (1976). Учень Бориса Грекова.

Закінчив історичний факультет Леніградського університету (1941), професор Московського обласного педагогічного інституту імені Надії Крупської (з 1970). З 1948 працював в Інституті історії (з 1969 року — Інститут історії СРСР) АН СРСР, з 1969 року завідувач сектору історії древніх держав на території СРСР, з 1977 року одночасно завідувач відділу історії докапіталістичних формацій.

Основні праці з історії територій, що входили до складу СРСР епохи феодалізму, бібліографії та історіографії. Автор теорії колективного сюзеренітету, як системи державного управління у Київській Русі ХІІ століття.

З іменем П. пов'язано відновлення історико-філологічного напряму в дослідженні Русі. У середині 1970-х рр. П. розпочав реалізацію масштабного проекту видання корпусу зарубіжних джерел з історії Східної Європи домонгольського часу (звід "Древнейшие источники по истории народов СССР"; з 1993 "Древнейшие источники по истории Восточной Европы") і відповідного щорічника "Древнейшие государства на территории СССР" (нині "Древнейшие государства Восточной Европы").

Нагороджений орденом «Знак Пошани» та медалями.

З 1984 проводяться щорічні Читання пам'яті П. "Восточная Европа в древности и средневековье".

Був членом КПРС з 1947 року.

• Очерки по истории Галицко-Волынской Руси, [М.], 1950;
• Образование Литовского государства, М., 1959;
• Древнерусское государство и его международное значение, М., 1965 (співавтор);
• Внешняя политика Древней Руси, М., 1968;
• Пути развития феодализма. (Закавказье. Средняя Азия, Русь, Прибалтика), М., 1972 (співавтор).
• Древнерусское наследие и исторические судьбы восточного славянства. – М.: Наука, 1982

• О. О. Мельникова. Пашуто Володимир Терентійович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2011. — Т. 8 : Па — Прик. — С. 104. — ISBN 978-966-00-1142-7.

• Лихачев Д. С., Нарочницкий А. Л., Щапов Я. Н. К 60-летию члена-корреспондента АН СССР В. Т. Пашуто // История СССР. — 1978. — № 2.

• Пашуто // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2002. — Т. 4 : Н — П. — 720 с. — ISBN 966-7492-04-4.

Це незавершена стаття про особу. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.