Перевальський район — Вікіпедія

Перевальський район
ліквідована адміністративно-територіальна одиниця
Герб Прапор
Район на карті Луганська область
Основні дані
Країна:	СРСР ( УРСР),  Україна
Область:	Луганська область
Код КОАТУУ:	4423600000
Утворений:	4 січня 1965 р.
Населення:	▼ 63 361 (на 1.01.2019)
Площа:	722,55 км²
Густота:	96,6 осіб/км²
Тел. код:	+380-6441
Поштові індекси:	94300—94344
Населені пункти та ради
Районний центр:	Перевальськ
Міські ради:	3
Селищні ради:	8
Сільські ради:	4
Міста:	3
Смт:	9
Селища:	7
Села:	16
Мапа району
Районна влада
Вебсторінка:	Перевальська РДА
Адреса:	94300, Луганська область, Перевальськ, вул. Леніна, 38
Мапа
Перевальський район у Вікісховищі

Перевальський район (до 1966 — Комунарський) — колишній район на південному заході Луганської області України. Районний центр — Перевальськ. Район утворений 1939 року. Площа району — 0,8 тис. км² (3 % від території області)^[1], після змін 2014 року — 0,72 тис. км² (2,7 %). Населення — 71,4 тис. осіб, станом на 1 серпня 2013 року, в межах території 2013 року.

На північному заході район межує з Попаснянським, на півночі — Слов'яносербським, на сході — Лутугинським, на південному сході — Антрацитівським районами Луганської, на південному заході Бахмутським і Шахтарським районами Донецької області.

Район розташований на південному заході Луганської області України, в межах Донецької північностепової фізико-географічної провінції^[2]. Територія району лежить на Донецькому кряжі^[2]. Поверхня — підвищена хвиляста лесова рівнина, перевищення висот до 150 м. У районі сильно розвинуті ерозійні процеси, поверхня дуже розчленована долинами річок, балками, ярами^[2].

Корисні копалини: кам'яне вугілля^[2][1][1]. Його запаси обчислюються десятками мільйонів тонн. Переважну більшість (98,6 %) складає енергетичне вугілля, 1,4 відсотки — коксівне. Крім того, надра району мають поклади пісковиків, також існує велика кількість промислових відходів, накопичених у шахтних териконах та відвалах, які можуть бути використані в будівництві.

Клімат помірно континентальний (посушливе літо та прохолодна зима). Пересічна температура січня -7,5 °C, липня +21,2 °C^[2]. Період з температурою понад +10 °C становить 169 днів^[2]. Середня норма атмосферних опадів — 500 мм на рік. Максимум припадає на теплий період року^[2]. Висота снігового покриву 18-20 см. Район лежить в межах недостатньо вологої, дуже теплої агрокліматичної зони^[2].

Гідрографічна мережа району представлена річками басейну Сіверського Дінця: Лозова з Калиновою та Біла (притоки Лугані)^[1]. Річки течуть на північний схід. Для місцевих потреб споруджено Ісаківське водосховище (294 га), 12 ставів із загальною площею водної поверхні 298 га^[2]. Запаси поверхневих та підземних вод складають 105 водоймищ (під водою знаходиться 0,75 % площі району). Але за запасами водних ресурсів район належить до недостатньо забезпечених. Напруженим залишається становище з очищенням стічних вод, — за скиданнями забруднених стічних вод район належить до найнеблагонадійніших.

З ґрунтів найпоширеніші чорноземи типові та звичайні, середньо- та малогумусові, середньопотужн^[2]. Згідно з технічною документацією оцінки земель по бонітету ґрунту середній показник в районі становить 33 одиниці (по області 40 одиниць).

Рослинність типово степова — типчаково-ковилова, різнотравна, лучно-степова^[2]. Загальна площа природних лісів і штучних лісових насаджень — 5,6 тис. га ^[2]. Серед деревних порід переважають дуб, ясен, берест, клен татарський^[2].

На території району трапляються рослини, занесені до Червоної книги України^[3]:

• астрагал крейдолюбний (Astragalus cretophilus), Брянка, Замківка;
• громовик донський (Onosma tanaitica), Брянка, Замківка;
• дельфіній Сергія (Delphinium sergii), Брянка;
• карагана скіфська (Caragana scythica), Артемівськ;
• келерія Талієва (Koeleria talievii), ендемік середньої течії Сіверського Дінця;
• ковила волосиста (Stipa capillata), вузьколиста (Stipa tirsa), дніпровська (Stipa borysthenica), Залеського (Stipa zalesskii), Лессінга (Stipa lessingiana), найкрасивіша (Stipa pulcherrima), пухнастолиста (Stipa dasyphylla) і українська (Stipa ucrainica) — численні популяції в степу;
• пирій ковилолистий (Elytrigia stipifolia);
• півонія тонколиста (Paeonia tenuifolia);
• рябчик малий (Fritillaria meleagroides);
• сон чорніючий (Pulsatilla pratensis);
• тюльпан дібровний (Tulipa quercetorum) і змієлистий (Tulipa ophiophylla), байрачні ліси;
• шафран сітчастий (Crocus reticulatus), звичайна рослина дібров.

У районі задля збереження природних ландшафтів та окремих об'єктів природи на загальній площі 3523,35 га створені:

• Перевальський заказник — загальнозоологічний заказник місцевого значення на площі 2848,35 га.
• Заказник Міус — ландшафтний заказник місцевого значення на площі 180 га.
• Селезнівська балка — ботанічна пам'ятка природи місцевого значення.
• Ганнівський ліс — ботанічна пам'ятка природи місцевого значення.
• Ботанічна пам'ятка природи імені Бориса Грінченка — ботанічна пам'ятка природи місцевого значення.
• Селезнівський парк — пам'ятка садово-паркового мистецтва місцевого значення.

Поблизу села Степанівка виявлено археологічні пам'ятки: курганний комплекс, поховання зрубної та катакомбної культур II тис. до н. е.; пам'ятка бронзової доби — Мергелева гряда^[4].

Першими корінними мешканцями стали запорозькі козаки, які у XVI–XVII століттях облаштували сторожові пікети у Чорнухиному Яру (Чорнухине), Петровому Яру (Петрівка). У середині XVIII століття на козацькі землі імперія поселила слов'яносербські роти, які і заснували тут свої селища.

У 1721 році Бахмутські солевари на чолі з Микитою Вепрейським та Семеном Чирковим знаходять пласти вугілля близько с. Городище. До кінця XIX століття декілька геологічних експедицій досліджують надра краю. У середині XIX ст. діють дрібні вугільні копальні. Тільки з останньої третини XIX ст. розпочався промисловий підйом: будується Катерининська залізниця (1884), металургійний завод ДЮМО в Алчевську (1896), перші шахти № 1-2 на околицях с. Селезнівка — Селезнівський рудник Мсциховського, рудники Юмашева, Конжукова, Толстікова. З 1913 року працює шахта «Перевальська» (тоді Ольговєровський рудник), з 1911 року — шахта імені Артема (Катерининський рудник).

Радянська влада вперше прийшла до району в жовтні 1917 року. За радянської влади будуються нові шахти: імені Сталіна (1935), № 25, 2-біс, по селах створюються комітети незаможників, колгоспи. Стахановський рух підтримали гірники шахт — Леонтій Валейников у вересні 1935 року на шахті ім. Сталіна на вибійному молотку зробив за робочу зміну 8 норм.

Район був у німецькій окупації з липня 1942 року по вересень 1943 року. Близько 22 тис. пішло на фронт і майже половина не повернулася звідти. Сотні були на каторзі у Німеччині.

Перевальський район було утворено 1939 року^[1] без визначення районного центру (ця ситуація тривала з 1939 р. до 1956 р.!). 20 лютого 1956 р. Голова Виконкому Ворошилівської райради депутатів трудящих В. Перепелиця та секретар Ворошилівського РК КПУ А. Григор'єв звернулися до центральних органів влади з листом, в якому зазначали, що Ворошилівський район був утворений в 1939 р. без визначення райцентру, але райцентр дислокувався на території м. Ворошиловська. Однак у вересні 1954 р. райком КПУ переїхав до нової будівлі в м. ім. Паризької Комуни. З огляду на це автори листа просили перенести райцентр до м. ім. Паризької Комуни.

Указом Президії Верховної Ради УРСР від 4 січня 1965 року утворено Комунарський район (райцентр Комунарськ). У грудні 1968 року від земель району відійшла частина площі до нового Слов'яносербського району і район отримав назву — Перевальський. У 2014 році Чорнухинська селищна рада передана до складу Попаснянського району.

Адміністративно-територіально район поділяється на 3 міські ради, 8 селищних рад та 4 сільські ради, які об'єднують 36 населених пунктів (3 міста, 9 та 17 сіл і 7 селищ) та підпорядковані Перевальській районній раді. Адміністративний центр — Перевальськ^[5].

Станом на 1988 рік, населення району становило 101,1 тис. осіб, з якого міського — 93,0 тис. осіб^[2]. На території району 3 міста (Артемівськ, Зоринськ, Перевальськ), 10 селища міського типу (Байрачки, Бугаївка, Городище, Комісарівка, Михайлівка, Селезнівка, Фащівка, Центральний, Чорнухине, Ящикове) та 26 сільських населених пунктів^[2].

Населення становить

• 71 444 (на 1 серпня 2013)
• 82 800 (на 1 січня 2004)

Етнічний склад населення району на 2001 рік був представлений наступним чином:^[6]

• українці — 56,7 %;
• росіяни — 40,6 %;
• білоруси — 1,1 %
• інші національності — 1,6 %

Етномовний склад сільських та міських рад району (рідна мова населення) за переписом 2001 року, %^[7]

У районі мережу охорони здоров'я представляє центральна районна лікарня на _ ліжок, _ амбулаторії загальної практики сімейної медицини та _ фельдшерсько-акушерських пунктів. Кваліфіковану медичну допомогу надають населенню району _ лікаря, та _ працівників середнього медичного персоналу. За часів УРСР в районі було створено більше 50 лікарняно-профілактичних закладів, з яких 6 лікарень^[1].

У районі народились:

• Колесников Іван Федорович (1887, с. Адріанопіль — 1929) та його брат Колесников Степан Федорович (1879, с. Адріанопіль — 1955) — українські живописці^[1].
• Бабич Лідія Йосипівна (Хинку) (1897, Катеринівка — 1970, Кишинів) — румунська і молдовська оперна співачка (ліричне сопрано) та педагог.
• Радченко Михайло Васильович (1917, с. Адріанопіль — 2002) — Герой Радянського Союзу.
• Стасюк Василь Дмитрович (1913, Катеринівка — 1984) — Герой Радянського Союзу.
• Щербань Володимир Петрович (1950, Артемівськ) — український політик.
• Песоцький Микола Федорович (1956, с. Ящикове) — український політик.
• Поклонська Наталія Володимирівна (1980, с. Михайлівка) — українська колаборантка, російський політик та державний діяч.

За радянських часів в господарстві району провідне місце належало вугільній промисловості. Провідні галузі економіки та їх питома вага у валовій продукції:

• промисловість — 58,5 %;
• сільське господарство — 24,5 %;
• транспорт та зв'язок 1,3 %;
• будівництво — 1,2 %
• торгівля та громадське харчування — 14,5 %.

Асортимент місцевої продукції: вугілля, агломероване вугілля, стальне та чавунне литво, зварні металоконструкції, крани, кран-балки, ковбасні вироби, хлібобулочні вироби, макаронні вироби, борошно, олія, масло тваринне, яєчний порошок, м'ясо, м'ясо птиці, молоко, яйце, зерно, соняшник.

Основними галузями промисловості за радянських часів виступали:

• вугільна — шахти «Україна» і «Перевальська» в Перевальську, імені С. В. Косіора в Чорнухиному, імені Артема в Артемівську^[1];
• машинобудівна — Комісарівський завод торгового машинобудування (Комісарівка), Перевальський ремонтно-механічний завод;
• будівельних матеріалів — Перевальський завод залізобетонних виробів;
• легка — Перевальський завод спортивного обладнання;
• харчова — Перевальський пивоварний завод і м'ясокомбінат^[2].

Земельні ресурси району

   Рілля (38.0%)

   Багаторічні насадження і пасовища (19.7%)

   Ліси і чагарники (13.0%)

   Інше (39.3%)

Земельні ресурси району (станом на 1986 рік):

• придатні для сільськогосподарського обробітку землі — 48 тис. га (60,7 %),
  • орні землі — 30 тис. га (38 %),
  • багаторічні насадження — 1,6 тис. га (1,9 %),
  • землі, що постійно використовуються під пасовища і сіножаті — (17,8 %);
• землі, зайняті лісами — 10,5 тис. га (13 %);
• інше — 33 тис. га (39.3 %)^[2].

За радянських часів спеціалізацією рослинницької галузі сільського господарства району було вирощування зернових (озима пшениця, ячмінь, кукурудза) та овочевих культур (помідори, огірки), багаторічних трав^[2]. Тваринницька галузь спеціалізувалась на вирощуванні пташиного м'яса та яєць (птахівництво, скотарство м'ясного напряму)^[2]. У 1980-х роках на землях району господарювало 10 радгоспів, у тому числі 2 птахофабрики, 2 птахорадгоспи, 3 птахоплемрадгоспи, райсільгосптехніка, райсільгоспхімія^[2][1].

Поштові послуги в районі надає Перевальська дирекція поштового вузла зв'язку, яка є філією українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта». До її складу входять 27 відділень зв'язку.

Послуги електрозв'язку в районі надає ВАТ «Укртелеком» (послуги телеграфного, міжміського, міжнародного, міського та сільського зв'язку дротового мовлення). Забезпеченість населення телефонними номерами — 17 одиниць на 100 сімей.

Райцентр Перевальськ розташовується за 45 км від обласного центру, міста Луганськ. Залізничні станції: Комунарськ, Кипуча, Мануйлівка, Баронська, Овраги, Депрерадівка, Боржиківка (імені Крючкова О. М.), Фащівка, Чорнухине^[1].

Усього залізничних колій — 95,8 км (Луганськ—Дебальцеве, Дебальцеве—Куп'янськ, Дебальцеве—Звірове).

Автомобільні шляхи (станом на 1990 рік) — 289 км, з яких майже всі з твердим покриттям^[2]. Районом проходить низка важливих автошляхів, серед них E40М03 та E50М04. Усі автошляхи району поділяються за значимістю на:

• загальнодержавного значення — 41,3 км,
• місцевого значення — 223,5 км, в тому числі
  • територіальні — 17,4 км,
  • районні — 137,3 км,
  • сільські — 68,8 км.

Кількість автомобільних мостів — 25 (загальною довжиною 501 м), в тому числі 2 шляхопроводи (43,39 м), 2 територіальні (103 м), 15 районних (197 м) та 5 сільських мостів (86 м).

З 1962 року по 2008 рік існувала тролейбусна лінія Алчевськ — Перевальськ (9,8 км), яка, окрім міжміських перевезень, виконувала функції міського транспорту Перевальська.

У районному центрі створено і функціонує краєзнавчий музей, музей історії Чорнухиного, _ центрів культури і дозвілля, клубних закладів (за часів УРСР 4 палаци, 7 будинків культури та 22 клуби), _ школи-мистецтв, _ бібліотек (за часів УРСР 31), за часів УРСР діяв кінотеатр та 16 кіноустановок^[1].

У смт Михайлівка впродовж 1887—1894 років у школі, відкритій 1878 року на кошти українського педагога Христини Алчевської, працював учителем український письменник, філолог і етнограф Борис Грінченко^[1]. У селі створено Народний меморіально-літературний музей Бориса Грінченка^[9][10].

За радянських часів у районі було створено Перевальський вечірній гірничий технікум, 5 професійно-технічні училища (Перевальськ, Комісарівка)^[2][1]. Середню і спеціальну освіту надавали 38 загальноосвітніх шкіл, 2 музичні і 2 спортивні школи^[1].

Місцеве телебачення «Телесело» виходить в ефір Луганського обласного телебачення 2 рази на тиждень по 20 хвилин.

Місцевого радіомовлення в районі немає.

Районна газета «Народна трибуна» від 1941 року виходить щотижня тиражем 7200 екземплярів (видавці та засновники — Перевальська районна рада та трудовий колектив редакції)^[1]. З 1954 року виходила газета шахти імені Артема в Артемівську — «Артемовець», що за часів незалежності змінила назву на «Артемовські зорі».

• Максименко В. О. Перевальський район // Географічна енциклопедія України : [у 3 т.] / редкол.: О. М. Маринич (відповід. ред.) та ін. — К. : ДП «Всеукраїнське державне спеціалізоване видавництво „Українська енциклопедія“ імені М. П. Бажана», 1993. — Т. 3 : П – Я. — 480 с. — 33 000 екз. — ISBN 5-88500-020-4.
• Перевальський район // Історія міст і сіл Української РСР. Луганська область. — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1968. — 939 с. — 15 000 прим.
• Гайко Г., Білецький В., Мікось Т., Хмура Я. Гірництво й підземні споруди в Україні та Польщі (нариси з історії). — Д. : УКЦентр, Донецьке відділення НТШ, «Редакція гірничої енциклопедії», 2009. — 296 с.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Перевальський район

• Перевальський район

Попаснянський район	Кадіївка Брянка	Слов'яносербський район
Бахмутський район (Донецька область) ↓	Алчевськ	Лутугинський район
Дебальцеве (Донецька область)	Шахтарський район (Донецька область)	Антрацитівський район