Печернікова Ірина Вікторівна — Вікіпедія

Печернікова Ірина Вікторівна
Печерникова Ирина Викторовна
Народилася2 вересня 1945(1945-09-02)[1]
Грозний, РРФСР, СРСР
Померла1 вересня 2020(2020-09-01) (74 роки)
Q4252882?, Petrovskoye rural settlementd, Ростовський район, Ярославська область, Росія
ПохованняВаганьковське кладовище
Громадянство СРСР
 Росія
Діяльністьактриса театру і кіно
Alma materШкола-студія МХАТ
Роки діяльності1966—2020
У шлюбі зБорис Галкін і Соловйов Олександр Іванович
IMDbnm0669573
Нагороди та премії
заслужений артист РРФСР

Зовнішні зображення
Кадр з фільму «Доживемо до понеділка» (1968)

Ірина Вікторівна Печернікова (рос. Печерникова Ирина Викторовна; 2 вересня 19451 вересня 2020) — радянська і російська акторка театру і кіно. Заслужена артистка РРФСР (1988).

Життєпис

[ред. | ред. код]

Ірина Печернікова народилася 2 вересня 1945 року в м. Грозному. З родиною переїхала до Москви.

Закінчила Школу-студію при МХАТ (1966).

З 1966 року — акторка Московського театру ім. Ленінського комсомолу.

З 1968 року — акторка Московського академічного театру ім. Вл. Маяковського.

У 1978—1990 рр. — акторка Державного академічного Малого театру.

У кінематографі дебютувала в 1967 році роллю дони Анни у фільмі-опері «Кам'яний гість». Акторка володіла тонким драматичним талантом, втілювала на екрані чарівних, романтичних, ліричних, жіночних героїнь. Однією з найкращих перших ролей акторки стала головна роль у картині «Доживемо до понеділка» (1968) реж. С. Ростоцького. Фільм отримав Золотий приз VI Міжнародного кінофестивалю в Москві (1969), Державну премію СРСР (1970), а також був визнаний Найкращим фільмом 1968 року за опитуванням журналу «Радянський екран».

Помітними ролями стали також роботи в картинах «Перше кохання» (1968, Зінаїда Засєкіна), «Сторінки журналу Печоріна» (1975, фільм-спектакль, княжна Мері; реж. А. Ефрос), «Два капітани» (1976, Марія Василівна Татаринова; реж. Є. Карелов), «Мартін Іден» (1976, фільм-спектакль, Руфь Морз/Тереза) та ін.

У 1990-ті роки, в зв'язку з розпадом СРСР, Ірина Печернікова перебувала у затяжній творчій кризі. До творчих невдач і незатребуваності додалися проблеми з алкоголем. Але акторка зуміла впоратися з життєвими негараздами.

У 2010-і роки Печернікову знову стали запрошувати в кіно і на телебачення, вона стала учасницею телешоу «Формула краси».

Остання робота в кіно — головна роль у картині «Земля Ельзи» (2020) реж. Юлії Колєсник.

Життю та творчості акторки присвячено кілька телепередач і документальний фільм «Ірина Печернікова. Ліки від самотності» (2010).

Померла увечері 1 вересня 2020 року, не доживши одного дня до свого 75-річчя.

Особисте життя

[ред. | ред. код]
  • Перший чоловік: Збігнєв Бізонь — польський музикант.
  • Другий чоловік: Галкін Борис Сергійович — радянський і російський актор і режисер театру і кіно, сценарист, продюсер, композитор. Заслужений артист Російської Федерації (1999).
  • Третій чоловік: Соловйов Олександр Іванович (1952—2000) — радянський і російський актор та кінорежисер.

Дітей у І. Печернікової не було.

Театральні роботи

[ред. | ред. код]

(російською)

  • 1966 — Театр «Ленком» — «Мольер» М. Булгакова — Арманда Бежар
  • 1969 — Театр им. Маяковского — «Два товарища» В. Войновича
  • 1977 — Театр имени Маяковского — «Венсеремос» Г. Боровика — Рита
  • 1990 — Театр на Малой Бронной — «Джазмен». Автор и режиссёр В. Павлов

Репертуар в Малому театрі:

  • 1977 — «Заговор Фиеско в Генуе» Ф. Шиллера — Леонора
  • 1977 — «Маленькая эта земля» Г. Джагарова — Снежа
  • 1978 — «Ревнивая к себе самой» Т. де Молины — донья Магдалена
  • 1979 — «Король Лир» У. Шекспира — Корделія
  • 1979 — «Красавец мужчина» А. Н. Островского — Зоя Окойомова
  • 1980 — «Вызов» Г. Маркова и Э. Шима — Софья
  • 1983 — «Дети Ванюшина» С. Найдёнова — Інна
  • 1983 — «Утренняя фея» А. Касоны — Адела і Анжеліка
  • 1984 — «Накануне» И. Тургенева — Олена Стахова
  • 1985 — «Федра» Ж. Расина — Арикія
  • 1986 — «Человек, который смеётся» В. Гюго — Дея
  • 1987 — «Игра» Ю. Бондарева — Ірина Скворцова

Фільмографія

[ред. | ред. код]

Документальне кіно

[ред. | ред. код]
  • 2006 — «Моя срібна куля». Ірина Печернікова/ рос. «Мой серебряный шар». Ирина Печерникова — програма Віталія Вульфа
  • 2010 — «Ірина Печернікова. Ліки від самотності»/ рос. «Ирина Печерникова. Лекарство от одиночества»
  • 2011 — «Бабине літо». Ірина Печернікова/ рос. «Бабье Лето». Ирина Печерникова — у програмі Сергія Майорова
  • 2015 — «Ірина Печернікова. Мені не боляче»/ рос. «Ирина Печерникова. Мне не больно» та ін.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Person Profile // Internet Movie Database — 1990.

Посилання

[ред. | ред. код]