Іллєнко Пилип Юрійович — Вікіпедія

Пилип Іллєнко
Народився	30 вересня 1977(1977-09-30) (47 років) Київ, Україна
Громадянство	Україна
Національність	Українець
Місце проживання	Київ
Діяльність	Актор, продюсер, юрист, громадський діяч
Alma mater	Інститут міжнародних відносин Київського університету
Знання мов	українська
Партія	ВО «Свобода»
Батько	Юрій Іллєнко
Мати	Людмила Єфименко
IMDb	ID 0407938
Висловлювання у Вікіцитатах  Медіафайли у Вікісховищі

|віросповідання=

Пили́п Ю́рійович Іллє́нко (нар. 30 вересня 1977, Київ) — український актор, продюсер, кінознавець, кіносценарист, політик. Голова Державного агентства України з питань кіно (2014 — 2019^[1][2]). Також професійний юрист. Байкер.

Син кінорежисера Юрія Іллєнка й актриси Людмили Єфименко. Має молодшого брата Андрія.

У 1999 р. закінчив Інститут міжнародних відносин Київського університету ім. Т. Шевченка і отримав кваліфікацію магістра міжнародного права, перекладача з англійської мови та кваліфікацію бакалавра за напрямом підготовки «Міжнародні відносини». Тема дипломної роботи «Міжнародно-правові інструменти охорони суміжних прав».

Професійно займався юриспруденцією. Першу роботу за фахом розпочав у 1999—2000 роках у департаменті міжнародного права Міністерства юстиції України. З серпня 2000 року по листопад 2002 року працював старшим науковим консультантом, а згодом і головним науковим консультантом відділу гуманітарних і міжнародних питань, гармонізації законодавства з країнами ЄС та захисту прав людини Головного науково-експертного управління Апарату Верховної Ради України.

З листопада 2002 року по вересень 2004 року обіймав посаду юрисконсульта, а згодом провідного юрисконсульта відділу правового забезпечення Дирекції правового забезпечення та договірної роботи українсько-американсько-голландсько-німецького Закритого акціонерного товариства «Утел». З вересня 2004 року по липень 2005 року працював провідним юрисконсультом юридичного відділу Дочірнього підприємства «Утел» ВАТ «Укртелеком».

З березня 2006 року по березень 2008 року працював директором ТОВ "Юридична компанія «Іллєнко та Сизов». З квітня 2008 року по липень 2014 року був директором ТОВ «Іллєнко Фільм».

З 2007 р. був співпродюсером, а з 2009 р. по 2014 р. — продюсером Кіно-відеофестивалю національного виробника «Відкрита ніч». З 2021 р. знову став продюсером цього кінофестивалю. Є продюсером художніх фільмів «Молитва за гетьмана Мазепу. Нова версія» (реж. Юрій Іллєнко, 2010), «Толока» (2020 реж. Михайло Іллєнко), «Будинок „Слово“. Нескінчений роман» (2021 реж. Тарас Томенко) тощо.

З 2000 року займається громадською діяльністю, у 2000—2014 роках був співзасновником та членом правління Громадської організації «Нарешті», яка займається організацією кінофестивалю «Відкрита ніч».

З 2010 року депутат міської ради м. Українка Обухівського району Київської області.

З лютого 2012 року по серпень 2014 року — голова Громадської ради при Державному агентстві України з питань кіно. З 2013 року по серпень 2014 року був членом Громадської ради при Державній службі інтелектуальної власності.

З серпня 2014 року по серпень 2019 року працював головою Державного агентства України з питань кіно. Протягом періоду його керівництва за підтримки Держкіно було завершено виробництво 173 кінопроєктів, включаючи 67 повнометражних художніх фільмів; було запущено у виробництво 194 фільми та підтримано кінопрокат 59 художніх фільмів.

Брав участь у розробці угод про спільне кінематографічне виробництво  з Канадою та Ізраїлем та переговорах про вступ України до Eurimages.

З 2020 року є засновником та директором компанії «Іллєнко Фільм Продакшенс» та продюсером студії постпродакшну «Morekwa Cinema Lab».

З 2019 року є членом Української кіноакадемії, протягом 2020—2022 років  очолював правління Української кіноакадемії.

Член Національної спілки кінематографістів України з 2021 року.

З 2022 року є членом Європейської кіноакадемії.

Був кандидатом на виборах до Верховної Ради України 2012, № 122 та 2019, № 9 у списку Всеукраїнського об'єднання «Свобода».

Одружений, дружина Іллєнко Євгенія Олегівна. Має двох синів: Георгій (2008) та Святослав (2010).

Знімався у фільмах:

• «Лісова пісня. Мавка»,
• «Легенда про княгиню Ольгу»,
• «Солом'яні дзвони»,
• «Лебедине озеро. Зона»,
• «Добрий ранок»,
• «Аве Марія»
• «Молитва за гетьмана Мазепу»,
• «Невелика подорож на великій каруселі»,
• «Говерла» та ін.

Продюсер фільмів:

• «Молитва за гетьмана Мазепу. Нова версія» (2010),
• «Толока» (2020),
• «Будинок „Слово“. Нескінчений роман» (2021).

У червні 2018 підтримав ув'язненого у Росії українського режисера Олега Сенцова^[3]

Вікіцитати містять висловлювання від або про: Іллєнко Пилип Юрійович

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Іллєнко Пилип Юрійович

• Офіційний сайт Держкіно [Архівовано 20 вересня 2014 у Wayback Machine.]
• Кінофестиваль «Відкрита Ніч»
• Новим головою Держкіно став Пилип Іллєнко [Архівовано 12 серпня 2014 у Wayback Machine.]
• Пилип Іллєнко про Українське кіно [Архівовано 5 квітня 2017 у Wayback Machine.]

Ця стаття потребує додаткових посилань на джерела для поліпшення її перевірності. Будь ласка, допоможіть удосконалити цю статтю, додавши посилання на надійні (авторитетні) джерела. Зверніться на сторінку обговорення за поясненнями та допоможіть виправити недоліки. Матеріал без джерел може бути піддано сумніву та вилучено. (серпень 2013)

Це незавершена стаття про особу, що має стосунок до України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.