Постживописна абстракція — Вікіпедія

Постживопи́сна абстра́кція (англ. Post-painterly Abstraction), хромати́чна абстра́кція — течія в абстрактному живописі, що зародилась у США у 1950-х роках. Термін запропонував американський історик і теоретик авангардного мистецтва Клемент Грінберг для позначення напряму, репрезентованого на виставці, яку він курував у Музеї мистецтв округу Лос-Анджелес у 1964 році і яка згодом переїхала до Центру мистецтв Вокера та Художньої галереї Онтаріо.

Постживописна абстракція постала під впливом абстрактного експресіонізму 1940-х і 1950-х років. До основних ознак постживописної абстракції критики відносять споглядально-меланхолійний стиль живопису, чіткі краї, вільний мазок, гармонію або контраст простих форм, монументальність та аскетичність.

Постживописна абстракція, яка набралася сил від духу новаторства тієї доби і досягла найвищого злету в 1960-х роках, продовжила рухатися в різних напрямках і поступово була витіснена новітніми течіями: мінімалізмом, живописом жорстких контурів, ліричною абстракцією, живописом кольорового поля.[1]

Представники постживописної абстракції

[ред. | ред. код]

Усього у виставці, організованій Клементом Грінбергом у 1964 році, взяв участь 31 американський і канадський художник, які стали відомими у 1960-х роках.[2]

До художників, чий стиль мав «певні риси постживописної абстракції», також відносять представника попереднього покоління митців Барнетта Ньюмана.[3]

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Abstract Painting 1960-1979. Архів оригіналу за 8 липня 2019. Процитовано 17 серпня 2010.
  2. list of artists in the exhibition [Архівовано 29 серпня 2018 у Wayback Machine.] Retrieved August 17, 2010
  3. Edward Lucie-Smith, Lives of the Great Twentieth Century Artists, New York, Rizzoli, 1986; p. 257.