Правопис — Вікіпедія

Право́пис — сукупність загальновизнаних і загальнообов'язкових правил, що встановлюють способи відтворення мовлення та інші прийоми словесної передачі інформації на письмі. Зазвичай правопис складається історично, відбиваючи деякі традиції та констатуючи нові тенденції кожної писемної мови на різних етапах її розвитку, що виявляються в деталях передачі звуків, слів і форм. Правопис охоплює орфографію та пунктуацію.

• Український правопис
• Російський дореволюційний правопис

• Півторак Г. П. Правопис // Українська мова : енциклопедія / НАН України, Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні, Інститут української мови; редкол.: В. М. Русанівський (співголова), О. О. Тараненко (співголова), М. П. Зяблюк та ін. — 2-ге вид., випр. і доп. — К. : Вид-во «Укр. енцикл.» ім. М. П. Бажана, 2004. — 824 с. : іл. — ISBN 966-7492-19-2. — С. 514—516
• Правопис // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1963. — Т. 6, кн. XII : Літери По — Риз. — С. 1471-1472. — 1000 екз.

Вікіцитати містять висловлювання на тему: Правопис

• Український правопис / НАН України; Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні; Ін-т української мови. — К.: Наук. думка, 2012. — 288 c.
• Чинний український правопис на сайті Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні НАНУ, 2019
• Орфоепічний словник української мови (1984), укладач М. І. Погрібний. (формат djvu)
• Орфографічний словник української мови (200 000 слів)
• Вільні словники перевірки української орфографії
• Словники української мови, в тому числі репресовані за радянської доби
• Правопис власних назв