Промислово-фінансова група — Вікіпедія

Промисло́во-фіна́нсова гру́па (акр. ПФГ) — об'єднання, до якого можуть входити промислові й сільськогосподарські підприємства, банки, наукові й проектні установи, інші установи та організації всіх форм власності, що мають на меті отримання прибутку, і яке створюється за рішенням Уряду України на певний термін з метою реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва і структурної перебудови економіки України, зокрема програми згідно з міждержавними договорами, а також виробництва кінцевої продукції.^[1]

Сучасні ПФГ — універсальні за характером діяльності та транснаціональні за їх масштабами об'єднання. Створені на основі акціонування, поєднання фінансових і ділових зв'язків, вони об'єднали промислові фірми, банки та інші фінансові інститути, торговельні і будівельні компанії, а також компанії інших галузей господарства.^[2]

Головне підприємство промислово-фінансових груп (ПФГ) — підприємство, створене відповідно до законодавства України, яке виготовляє кінцеву продукцію ПФГ, здійснює її збут, сплачує податки в Україні та офіційно представляє інтереси ПФГ в Україні та за її межами. Головне підприємство ПФГ втрачає право на будь-які пільги з питань оподаткування, яке воно мало або може мати згідно з чинним законодавством України.^[3]

Транснаціональна промислово-фінансова група — ПФГ, до складу учасників якої входять українські та іноземні юридичні особи.^[1]

Можна також визначити ПФГ як промислово-фінансове об'єднання підприємств особливого виду, яке створюється і діє на засадах партнерських відносин між державою та суб'єктами господарювання.^[4]

ПФГ є суб’єктом господарювання – господарською організацією, що виникає з Генеральної угоди ПФГ як організаційного господарського договору, який укладається за участю господарських організацій та органів публічної влади, містить елементи приватноправового та публічно-правового регулювання і направлений на створення суб’єкта господарювання (за діючим законодавством – без статусу юридичної особи) та забезпечення організаційно оформленої спільної діяльності його учасників.^[5]

Перше визначення було надано відповідним Законом України «Про ПФГ в Україні» від 21 листопада 1995 року, чинність якого було скасовано 2 жовтня 2010 року. Процес створення та діяльності ПФГ в Україні пішов дещо іншим шляхом, – шляхом існування «фактичних», тобто не зареєстрованих у встановленому законодавством порядку ПФГ; потенційні моральні втрати при цьому носять суб'єктивний характер, а потенційних матеріальних зазнає держава та її промисловість і соціальна сфера у вигляді потенційних програм, що не реалізуються, потенційних додаткових товарів, що не виробляються, потенційних додаткових сум податків, що не стягуються та не потрапляють до Державного та місцевих бюджетів.^[6]

У середині 1990-х років в Україні були сформовані так звані «фактичні» ПФГ, основними характеристиками правового статусу яких були:

1. Відсутність правосуб'єктності. Група включає в себе економічно самостійні суб’єкти господарювання та не має власної правосуб'єктності;
2.  «Фактична» ПФГ може здійснювати господарську діяльність у різних сферах господарювання; в тому числі й у сферах зі швидким оборотом капіталу (сфері надання послуг, торгівлі тощо). При цьому учасники «фактичної» ПФГ не задіяні у виконанні державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва та структурної перебудови економіки України. Цим вони можуть «виводити» фінансові ресурси зі сфери виробництва у сферу обігу, де швидкість обороту капіталу є більшою;
3.  Створення «фактичної» ПФГ відбувається без перевірки документів з боку галузевого міністерства, Мінекономіки, Фонду держмайна, що дозволяє учасникам зберігати у певній таємниці як позитивні, так і негативні фактори співпраці;
4.  В результаті практично повної неможливості визначення власника (власників) «фактичної» ПФГ складається ілюзія конкуренції на певному ринку якого-небудь продукту в регіоні, країні, а ринок тим часом монополізується; тобто «фактичні» ПФГ майже неможливо контролювати з допомогою антимонопольного законодавства;
5.  Через те, що зв’язки між учасниками «фактичної» ПФГ важко прослідити, вони спроможні за допомогою переміщення матеріальних та грошових коштів, а також використання прикриття у вигляді інститутів комерційної та банківської таємниці, приховувати доходи, «уводити» їх в «тінь» чи офшори.^[7]

Планувалося, що завдяки формі ПФГ фактично існуючі об’єднання підприємств банківського та промислового секторів виконуватимуть державні програми. Проте утворення ПФГ в Україні не відбулося. Створена правова база виявилася недостатньою для поширення ПФГ в Україні. Лише 16 травня 2001 року постановою КМУ № 547 було видано постанову про створення першої вітчизняної ПФГ – ПФГ «Титан» з метою реалізації Комплексної програми розвитку кольорової металургії України, але її не було зареєстровано у Міністерстві економіки та з питань європейської інтеграції. А вже 28 жовтня 2004 р. постановою КМУ № 1420 попередню постанову було скасовано і ПФГ «Титан» ліквідовано.^[8]

Згідно з поняттям ПФГ повинна була характеризуватися:

1.  за учасниками – як «об'єднання, до якого можуть входити промислові підприємства, сільськогосподарські підприємства, банки, наукові і проектні установи та організації всіх форм власності, що мають на меті отримання прибутку»;
2.  за характером створення (реєстрації) – «за рішенням Уряду України»;
3.  тимчасовістю дії – «на певний термін»;
4.  публічною метою створення – «реалізація державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва і структурна перебудова економіки України, включаючи програми згідно з міждержавними договорами, а також виробництва кінцевої продукції».^[9]

Законодавство про ПФГ містячи зобов'язання груп виконувати державну програму (тобто зобов'язання одної сторони), майже не містило зобов'язань держави (іншої сторони) з питань підтримки їх у цьому. Більше того, у пункті 2 статті 1 Закону про ПФГ містилася норма, якою скасовувалися пільги з питань оподаткування головного підприємства ПФГ, яке воно мало або може мати згідно з чинним законодавством України. Тому немає нічого дивного, що процеси створення ПФГ протікають доволі повільно. Учасники ПФГ для виконання державних програм повинні отримувати конкретні пільги.^[10]

Не сприяв створенню ПФГ і сам порядок їх створення, який був доволі розтягнутим у часі (п'ять місяців та два тижні при створенні національної і вісім місяців та два тижні при створенні транснаціональної ПФГ), і, головне, не гарантував прийняття рішення у цей строк, як і не передбачав дій учасників після його закінчення. На практиці створення (реєстрація) ПФГ могло розтягнутися на рік і більше. При цьому необхідно було зібрати більш ніж 170 підписів відповідних чиновників: для підпису Прем'єр-Міністра необхідний урядовий комітет, перед цим повинні бути узгодження зі службовцями відділів у департаментах і профільних комітетів міністерств, виконавців, заступників держсекретарів, держсекретарів Міністерства фінансів України, Міністерства державного майна, Мінекономіки, Мінекології, Міністерства промислової політики, Антимонопольного комітету, Державної податкової адміністрації, Мінюста, уповноваженими особами регіональних представництв міністерств у областях, АРК.^[11]

Законодавством передбачалося, що ПФГ як суб'єкт господарювання має відокремлене майно на певному титулі речового права. Зокрема певна частка майна учасників ПФГ передається ПФГ для надання їй можливості здійснювати управління групою і виконувати завдання щодо реалізації певної державної програми. Від імені ПФГ володіє, користується і розпоряджається майном головне підприємство ПФГ. Однак розпорядження майном ПФГ, що є спільною частковою власністю її учасників, з боку головного підприємства ПФГ, яке є представником ПФГ, обмежується Генеральною угодою про сумісну діяльність щодо виробництва кінцевої продукції ПФГ. Тобто ПФГ в особі головного підприємства ПФГ володіє, користується і розпоряджається майном на праві оперативного управління. У цьому випадку виходячи з пункту 1 статті 52 ГК України діяльність ПФГ можна визнати некомерційною господарською діяльністю як таку, що здійснюється суб’єктом господарювання і спрямована на досягнення економічних, соціальних, інших результатів без мети одержання прибутку. Одержання прибутку, як випливає із ГК України та Закону України «Про промислово-фінансові групи в Україні», не є основною метою діяльності ПФГ. У даному випадку майно учасників ПФГ надається в оперативне управління ПФГ, інтереси якої представляє головне підприємство ПФГ. Якщо ж головне підприємство ПФГ використовує надане йому майно не лише для управління учасниками групи, а для створення проміжної та кінцевої продукції ПФГ з метою її реалізації й отримання прибутку, то майно згідно зі статтею 136 ГК України може знаходитися у головного підприємства ПФГ на праві господарського відання.^[12]

На сьогодні в Україні існують «фактичні» ПФГ і ФПГ, які діють у формі асоційованих підприємств, холдингів, концернів, консорціумів та інших видів об’єднань підприємств. Характерною особливістю більшості із них є можливість управління справами групи банком або фінансовою установою. В Україні банки мали і мають виключну компетенцію, а тому не могли керувати іншими підприємствами групи, що є головною причиною відсутності інтересу вітчизняних суб'єктів господарювання до створення ПФГ.

• Приват
• Ferrexpo
• Систем кепітал менеджмент
• Група ТАС
• Група «Укрпромінвест»
• Смарт-Холдинг
• Енергетичний стандарт
• Індустріальний союз Донбасу
• Фінанси та Кредит
• DMS
• EastOne Group
• DCH
• ТІС Трансінвестсервіс
• UkrLandFarming
• Бурісма Холдингс
• Епіцентр К
• Group DF
• Миронівський хлібопродукт
• Нібулон

• Законодавча термінологія
• Промислова група
• Дзайбацу
• Кейрецу
• Чеболь

• Транснаціональна промислово-фінансова група. Підручники.
• Бесараб Є. Формування промфінгруп в Україні та стимулювання руху інвестиційних ресурсів //Фінанси України. — 2001. — № 6. — C. 114—119.
• Куліш Г. Створення промислово-фінансових груп в Україні //Фінанси України. — 2001. — C. 71-74.
• Луценко В Промислово-фінансові групи в Україні. Формування і функціонування/ В Луценко //Віче. — 1997. — № 8. — C. 72-77.
• Уманців Г. Фінансово-промислові групи у структурі сучасної економіки //Підприємництво, господарство і право. — 2001. — № 5. — C. 104—109.

• Промислово-фінансова група // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2003. — Т. 5 : П — С. — 736 с. — ISBN 966-7492-05-2.
• Транснаціональна фінансово-промислова група // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2004. — Т. 6 : Т — Я. — 768 с. — ISBN 966-7492-06-0.
• Олексій Кущ (15 січня 2018). Економіка монопольних ФПГ: Чому Україна може повчитися у Південної Кореї. https://ua.112.ua/. 112 канал. Процитовано 18 вересня 2019.
• Українські олігархи підписали спільний меморандум: хто саме та про що домовилися. https://24tv.ua/. 24 канал. 16 вересня 2019. Процитовано 16 вересня 2019.

Ця стаття має кілька недоліків. Будь ласка, допоможіть удосконалити її або обговоріть ці проблеми на сторінці обговорення. Цю статтю треба вікіфікувати для відповідності стандартам якості Вікіпедії. Будь ласка, допоможіть додаванням доречних внутрішніх посилань або вдосконаленням розмітки статті. (лютий 2017) Ця стаття описує становище лише в окремій країні чи регіоні, але не в усьому світі. Будь ласка, удоскональте цю статтю, за потреби обговоривши проблему на сторінці обговорення. (лютий 2017)