Мовний пуризм — Вікіпедія

Ця стаття містить текст, що не відповідає енциклопедичному стилю. Будь ласка, допоможіть удосконалити цю статтю, погодивши стиль викладу зі стилістичними правилами Вікіпедії. Можливо, сторінка обговорення містить зауваження щодо потрібних змін. (серпень 2024)

Мовний пуризм, або лінгвістичний протекціонізм (також чистомовство) — нормативний напрям у літературній мовній політиці, скерований на усунення синкретизму граматичних елементів, запозичених слів та інших неорганічних іншомовних елементів (етранжизмів), головним чином у лексиці, словотворенні й синтаксисі, та заміну їх неологізмами чи народномовними конструкціями.

Мовний пуризм часто з'являється як протидія мовному занепаду і є проявом небажаної подібності з іншими мовами. Така небажана подібність нерідко з'являється із сусідніми мовами, чиї носії є культурно чи політично домінуючими. Абстрактний ідеал може цитувати логіку, ясність, чи граматику «класичних» мов. Мовний пуризм часто представляють як консервативний, як «захист» мови від «агресії» інших мов, чи як «збереження» національного духу, але часто він є інновативним в описі нового стандарту.

Мовний пуризм не треба плутати з терміном «відродження мови».

Пуризм притаманний суспільствам, що змагаються з чужими культурно-мовними нашаруваннями в добу національного відродження і пошуків національної самобутності. Надмірний пуризм збіднює стилістичне багатство мови^[1] й утворює зайві лексичні дублети, поглиблюючи різницю між розмовною й літературною мовою.Явище пуризму, зокрема, властиве для всіх країн, які виходять з-під впливів імперій та інших потужних впливів чужорідних культур. Прикладом є і сучасна історія української мови, суттєво видозміненої у часи зросійщення упродовж середини XX ст.

Надзвичайно потужний рух на очищення мови від іншомовних слів спостерігався у Франції наприкінці ХХ ст., коли десятки інформаційних каналів і сотні спеціальних статей присвячували свої матеріали темі чистоти французької мови, зокрема від впливів англійських термінів.

Від навали^{[виправити стиль]} полонізмів українська літературна мова XVII-XVIII століть вдавалася до церковно-слов'янізмів, а в XIX-XX сторіччях до (зокрема термінологічних) неологізмів і кальок з німецької й чеської (чи польської) мов у Галичині, подібно як і від русизмів у 1920-их роках в УРСР.

Пуризм пропагував журнал «Рідна мова» (редактор І. Огієнко), a також «кутки мови» у газетах і журналах, у Канаді журнал «Слово на сторожі» (видавався з 1964 року у Вінніпезі за редакцією Я. Рудницького).

Серед прихильників концепції пуризму в радянській Україні — Євген Тимченко, Олена Курило, С. Смеречинський, Микола Сулима, Агатангел Кримський. З іншого боку, в українських мовознавчих колах відома й критика надмірного пуризму, наприклад, О. Н. Синявський писав: «Велетенський розмах… українізації не міг не породити й специфічних ухилів та викривлень саме в українській мові. Свого часу навалою навалили були всілякі мовні варваризми, без найменшої користі захаращуючи мову зайвиною, непотребом. У боротьбі з цим виявився другий ухил, в своїй основі не менш шкідливий, як і перший. Це тенденція „українізувати“ українську мову. Справді-бо, як назвати досить поширені тепер намагання прищеплювати українській мові все таке, що не властиве російській чи польській мові, обминати все спільне з ними, і тим, з одного боку, подекуди калічити мову, а з другого,— зводити її на ступінь селянського примітиву? … Привід до такого калічення дають деякі теоретики мови, що в етнографічних матеріалах добачають альфу й омегу української мови, а в мові М. Вовчка — вершок стилістичних досягнень і можливостей»^[2].

Деяке відродження дуже поміркованого пуризму (під рубрикою «культура мови») спостерігається в журналі «Українська мова в школі» та в збірниках «Про культуру мови» (Київ 1964), «Питання мовної культури» (від 1967 щорічно).

Після набуття Україною незалежності розпочався період поступового відродження і культури, і мови, і культури мови. Було перевидано багато забутих загалом видань, зокрема, словникової спадщини, яка базувалася на питомо українській основі. Зокрема, було перевидано словники Бориса Грінченка, Григорія Голоскевича.

Набули надзвичайної популярності і словники спеціальної термінології. Так, Інститут зоології НАН України 2005 року перевидав зоологічні словники 1927—1928 років^[3], які стали основою більшості сучасних зведень, зокрема, щодо птахів фауни України (Фесенко, Бокотей, 2007)^[4], щодо амфібій (Писанець, 2007)^[5] тощо.

Обговорюється і проблема поширеності в українській конструкцій з пасивом і дієсловами на -ся, що розглядається рядом мовознавців як небажаний наслідок впливу російської літературної мови. З іншого боку, твердження що пасив не характерний для живої (усно-розмовної і фольклорної) мови українців, може бути застосоване й щодо народного мовлення інших споріднених мов, отже подібний синтаксис стосується не власне національно-мовних аспектів української мови, а її соціальних аспектів (бувши тривалий час мовою простого народу, українська не мала можливості повноцінного розвитку в діловому, науковому, конфесійному стилях)^[6].

Одним з проявів чистомовства у сучасній Україні є інтернет-спільнота «Словотвір», яка добирає україномовні відповідники іншомовним словам. На сайті зібрано понад 9 тис. запозичених слів і понад 56 тис. українських відповідників.

Навіть такій розвиненій і комунікативно потужній мові, як фран­цузька, не вдається уникнути англомовного тиску. Відомий філолог Р. Етьємбль у спеціальному дослідженні показав, що цей тиск набуває загрозливих обся­гів. Характерна назва розвідки — «Чи розмовляєте ви франглійською?» (тобто суржиком французької та англійської мов). Дошкульно висміявши цю «мову», Р. Етьємбль висунув програму боротьби із зайвими англіцизмами. Серед суб'єк­ тивних причин їх поширення лінгвісти називають снобізм, примхи авторів, бажання створити в тексті відповідну «атмосферу». Лунають заклики послідовно заміняти англіцизми питомими термінами, а якщо ті вже закріпи­лися,— офранцужувати їх у вимові та правописі. Ці заклики підтримував свого часу президент Ш. де Голль: «У національних інтересах, аби наші вчені, послу­говуючись французькою мовою, зважали на те, що вона має лишатися со­бою». Посібники з культури мови вміщують списки англіцизмів із францу­зькими відповідниками, наприклад:

best-seller «касова книжка» — grand succès, manager «керівник» — chef, living-room «віталь­ня» — salle de séjour, match «змагання» — competition, supporter «прихильник» — partisan, melting pot «тигель, горнило» — creuset, shunt «паралельне з’єднання» — derivation, onlay «об­роблення; накладання» — apposition, inlay «оздоблення, облицювання» — incrustation або greffe incluse, nursery «ясла» — crèche або garderie, home care «догляд (за хворими, старими) вдома» — soins à domicile.

Р. Етьємбль та інші філологи закликали захистити чистоту мови на законодавчому рівні. Уряд відгукнувся, видавши 1972 р. декрет № 72-12 «Про збага­чення французької мови», що передбачав створення комісії для розбудови пито­мої термінології, а 1975 р.— закон № 75 «Про використання французької мови», який забороняв державним і недержавним установам послуговуватися чужими словами (в діловодстві, рекламі, назвах товарів тощо), якщо є відповідні фран­цузькі. 1994 р. прийнято новий «Закон про використання французької мови» (закон Тубона), за порушення якого накладався штраф від 5 тис. франків (для фізичних осіб) до 25 тис. франків (для юридичних). Заснований 1984 р. Гене­ральний комісаріат французької мови стежить за дотриманням згаданих поста­нов, перевіряє термінологічні системи, стимулює перекладацьку роботу.

Удосконаленням і захистом мови опікується також Французька академія, яка видає «Словник французької мови» — взірець нормативності й чистоти. Нове запозичення дістає прав громадянства лише тоді, коли його включено до цього словника. Крім того, Академія укладає або схвалює термінологічні словники й бюлетені, що обмежують уживання англіцизмів і наводять офіційно рекомендо­вані (чи обов'язкові) питомі відповідники. У такий спосіб закріпилося чимало власних термінів:

savoir-faire «технологія» (англ. know-how), ordinateur (англ. computer), imprimante (англ. printer), materiel «апаратура» (англ. hardware), logiciel «програмне забезпечення» (англ. soft­ware), minimagre «крамниця уцінених товарів» (англ. discount house), achats, emplettes, magazinage «закупівля» (англ. shopping), publipostage «розсилання краму поштою» (англ. mailing), présentateur «диктор» (англ. speaker), stylisme «дизайн» (англ. design) palmares «хіт-парад» (англ. hit-parade), baladeur «плеєр» (англ. walkman).

У Франції (країні давніх демократичних традицій) ці адміністративні заходи сприймають не як наступ на свободу слова, а як турботу про престиж мови, зміц­нення її світових позицій, як складову частину міжнародного руху франкофонів. Загалом мовна політика країни є стрункою і послідовною, широка підтримка громадськості зумовила її успішне втілення. Досвід Франції засвідчив, що цілес­прямований і динамічний вплив на термінологію дає позитивні наслідки, а закон про захист французької мови став зразком для інших країн.^[7]

Сучасна новогрецька мова, зазначає Η. Ф. Клименко, доволі вимог­лива до чужих слів. Культурні діячі, науковці, лексикографи свідомо дбають про обмеження кількості запозичень, намагаючись замінити їх питомими неологіз­мами, що відповідають нормам і духові мови. Європеїзми в новогрецький мові витісняються питомими назвами: η αντένα «антена» → η κεραία, το πλαφόν «пла­фон» — η οροφή, το ντιζάινερ «дизайнер» — ο σχεδιαστής. Це саме стосується й науково-технічної термінології: το αμαρτιζέρ «амортизатор» — о μειωτής, το αξελερατέρ «акселератор» -> о επιταχυντήρας, το βουλκανιζατέρ «вулканізатор» -> ο λαστιχοκολλητής. Власні відповідники активно замінюють запозичення в еконо­мічній термінології: το λίζινγκ «лізинг» — о χρησιδανεισμός, о μάνατζερ «менед­жер» → о διαχειριστής, το μάρκετ «ринок» → η αγορά, το βουτζέτ «бюджет» — ο προϋπολογισμός, το περφόρμανς «інвестиція» — η επίδοση^[8].

У добу абсолютизму (XVII—XVIII ст.) країна перебувала під силь­ним культурним впливом Франції. Як реакція на її мовну гегемонію зарод­жується місцевий пуризм, що намагається усунути з німецької мови чужі наша­рування. Саме тоді поряд із романізмами Kompanie, Qualität, konstatieren, Moment, Armee, Autor виникають Gesellschaft, Eigenschaft, feststellen, Augenblick, Heer, Verfasser тощо. На початку XIX ст. розгорнуту програму очищення й збагачення німецького лексикону висуває мовознавець і видавець И. Г. Кампе. Усі чужі слова, що не закріпилися міцно в народній мові, він пропонував онімечувати, для чого уклав «Словник для пояснення й онімечення накинутих нашій мові чу­жих слів» (1801; 11 тис. одиниць). Чимало слів, утворених Й. Г. Кампе на про­тивагу запозиченням, широко вживані в сучасній мові:

Flugschrift «брошура, листівка», Beweggrund «привід, спонука», Öffentlichkeit «громадськість, публічність», Zartgefühl «чуйність», verwirklichen «утілювати», Haft «арешт», Umschlag «обгорт­ка», Stufe «ступінь, рівень», Einklang «співзвуччя, узгодженість», Missklang «немилозвучність, розлад», Einzahl «однина», Mehrzahl «множина», Nachsilbe «суфікс», Schaltsatz «вставне ре­чення», Verhältniswort «прийменник», Eigenname «власне ім'я».

Після проголошення Німецької імперії (1871 р.) розгортається політика на­ціонального єднання, закономірна складова частина якої — мовне єднання. Пу­ристичні погляди обстоює «Загальнонімецька мовна спілка», яка висуває гасло «Жодного чужого слова для того, що можна так само добре висловити німець­кою». Пуризм незмінно підтримує уряд країни, міністерства адміністративним порядком прищеплюють у своїх галузях питому термінологію. Так, залізничне відомство упровадило близько тисячі назв (серед них Fahrkarte замість Billet, Bahnsteig замість Perron, Abtail замість Coupé, Schaffner замість Konduktor). Те саме зроблено у військовій, поштовій, банківській, юридичній, газетній, мис­тецькій сферах. Закріпилася традиція називати нові технічні винаходи власними новотворами:

Drahtbericht «телеграма», Fernsprecher «телефон», Fernschreiber «телетайп», Fahrrad «вело­сипед», Kraftwagen «вантажний автомобіль», Mähdrescher «комбайн», Kühlschrank «холо­дильник», Rundfunk «радіо», Fernseher «телевізор», Speicher «акумулятор, запам'ятовуваль­ний пристрій» (букв. «комора, склад»), Zwischenstück «адаптер», Rechner «комп'ютер», Taschenrechner «калькулятор», Sichtanzeige «дисплей», Schnittstelle «інтерфейс».

Сучасна німецька мова, однак, не надто захищена від напливу американізмів. Тексти на деякі теми (спорт, мода, реклама) мають такий вигляд, що не від­разу визначиш, якою мовою їх написано — німецькою чи англійською (цей сур­жик називають «Denglish» — від Deutsch і English). Пуризм пропагує засноване 1997 р. товариство «Німецька мова» (понад 12 тис. членів). У його програмі — протидія зайвим запозиченням, критичне (але не вороже) ставлення до америка­нізації, зміцнення європейської самосвідомості німців. Активісти надсилають листи-протести установам, що надуживають чужими термінами, а на поштовій рекламі, де забагато англіцизмів, ставлять штамп «говоріть зі мною німецькою» і повертають її рекламодавцеві. У пресі з'являються «ганебні» списки компаній, що калічать німецьку мову. Так формується громадська думка^[9].

Гіперпуризм (від лат. hyper — «понад», «надмірно» + пуризм) — надмірний, невиправданий пуризм. У сучасній Україні зазначають наявність цього явища в друкованих виданнях. На думку С. Караванського,

Так звана неформальна або вільна преса має сьогодні можливість дбати про чистоту української мови без жодних директив згори. Але така можливість породжує інший негатив: перебільшений пуризм на підставі ряду поширених, скажу так, «стилістичних забобонів». На підставі таких забобонів питомі українські форми оголошувано суржиком і вилучувано з ужитку.

Автор наводив приклади гіперпуризму в сучасній українській, зокрема: 1) уникнення слів, схожих з російськими, 2) уникнення слів, які вважають «вульгаризмами», 3) уникнення деяких морфем (наприклад, закінчення -у в давальному відмінку, суфікса -ієц-). Мовознавець стверджував, що «Захоплення гіперпуризмом бере свій початок кінець-кінцем у неглибокому і поверховому дослідженні мовних явищ»^[10].

Тему гіперпуризму зачіпає і О. О. Тараненко, зазначаючи, «Якщо від середини 30-х до 90-х pp. перевагу дедалі більше почали віддавати (свідомо чи несвідомо) тому з варіан­тів, що подібніший до відповідної російської мовної одиниці, то тепер переваж­но спостерігається протилежна тенденція». Мовознавець вказує на такі пуристичні заміни: «помаранчевий» (у словниках — «жовтогарячий» і «оранжевий»), «летовище» («аеродром»), «диво» («чудо»). У деяких випадках такі заміни слід визнати гіперкорекційними, бо вони призводять до викривлення сенсу внаслідок семантичних розбіжностей у парах: «бочка» — «діжка», «апельсин» — «помаранч», «добрий»/«хороший» — «гарний», «бик» — «віл». Як і Караванський, Тараненко вважає, що ці мовні процеси значною мірою викликані недостатнім знанням мови: «…у багатьох своїх виявах вони є наслідком незнання реальної української мови у всій її історичній і функціона­льній повноті, вагань і сумнівів значної (переважної?) частини україномовного соціуму щодо свого знання справжньої української мови», а також стверджує, що «Вплив російської мови на свідомість носіїв української мови, таким чином, лишився, але вже як зворотний, як гіперпуризм»^[11].

• Калька (мовознавство)
• Планування мови

• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
• Масенко Л. Український пуризм: міф чи реальність // Дивослово. — 2009. — № 7. — С. 48-51.
• Пасемко І. Лінгвопуризм і сучасні мови // Дивослово. — 2000. — № 12. — С. 17-19.
• Селігей П. О. Пуризм у термінології: український досвід на європейському тлі [Архівовано 22 лютого 2017 у Wayback Machine.] // Мовознавство. — 2008. — № 1. — С. 49-66.
• Селігей П. О. Що нам робити із запозиченнями? [Архівовано 23 лютого 2017 у Wayback Machine.] // Українська мова. — 2007. — № 3. — С. 3-16; № 4. — С. 16-32.
• Тараненко О. О. Сучасні тенденції до перегляду нормативних засад української літературної мови і явище пуризму // Мовознавство. — 2008. — № 2/3. — С. 159—189.
• Шевельов Ю. Вибрані праці: У 2 кн. — Кн. 1: Мовознавство / Упоряд.: Л. Масенко. — К.: Видавн. дім «Києво-Могилянська академія», 2008. — С. 175—179.
• Шевельов Ю. Пуризм в українській мові [Архівовано 13 грудня 2016 у Wayback Machine.]

• Пуризм // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 2 : М — Я. — С. 298.
• Пуризм // Лексикон загального та порівняльного літературознавства / голова ред. А. Волков. — Чернівці : Золоті литаври, 2001. — С. 464. — 634 с.
• Коли не вистачає слів — створюйте неологізми [Архівовано 14 грудня 2016 у Wayback Machine.] — Друг читача, 25.11.2008
• Олена Синчак: «Навіщо сирник називати чізкейком?» [Архівовано 23 лютого 2017 у Wayback Machine.] — Літакцент, 23 Лютого 2016
• Антоніна Матвієнко. «Пуристичні пристрасті» [Архівовано 23 лютого 2017 у Wayback Machine.] — УП, 07 серпня 2013
• Старицький, Боберський, Франко… придумували українські слова [Архівовано 23 лютого 2017 у Wayback Machine.] — Gazeta.ua, 31 жовтня 2012

Це незавершена стаття з мовознавства. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

Це незавершена стаття про архітектуру. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.