Піонер-Венера-1 — Вікіпедія

Піонер-Венера-1 (англ. Pioneer Venus 1) була космічною місією НАСА до Венери, запущеною 20 травня 1978 року з метою дослідження Венери. Пропрацювала до серпня 1992 року, здійснювала радіолокаційне картографування планети. Офіційна назва космічного апарату — Pioneer Venus Orbiter, в документах НАСА він фігурує також як Pioneer Venus 1 або Pioneer 12.

«Піонер-Венера-1» був циліндром діаметром 2,5 м і заввишки 1,2 м, на якому були змонтовані прилади, а також антена діаметром 1,09 м. Сонячні панелі були розташовані по колу циліндра і забезпечували електроживлення потужністю понад 300 Вт. Крім того, на штанзі завдовжки 4,7 м був винесений магнітометр. Маса космічного апарату — 517 кг, включаючи 45 кг наукових приладів. Апарат мав основний двигун, а також сім невеликих двигунів орієнтації, які використовувалися також для корекції орбіти. Стабілізація здійснювалася за допомогою обертання.

«Піонер-Венера-1» міг здійснювати 17 наукових експериментів:

• картографування поверхні планети за допомогою радару;
• вимірювання вертикального розподілу хмар за допомогою фотополяриметра;
• проведення вимірювань за допомогою інфрачервоного радіометра і ультрафіолетового спектрометра (зокрема, знімки хмарного покриву);
• визначення складу верхнього шару атмосфери з допомогою мас-спектрометра нейтральних часток;
• експерименти з вимірювання різних параметрів сонячного вітру;
• вимірювання магнітного поля планети з допомогою магнітометра;
• експерименти з вимірювання різних характеристик іоносфери (за допомогою мас-спектрометра іонів і датчика електричного поля);
• два експерименти з вимірювання гравітаційного поля Венери з використанням радіосигналу;
• вимірювання характеристик атмосфери при проходженні через неї радіосигналу;
• реєстрація гамма-спалахів;
• дослідження верхніх шарів атмосфери, які апарат «зачіпав» в нижній точці орбіти.

Космічний апарат вийшов на 24-годинну еліптичну орбіту навколо Венери 4 грудня 1978 року. Впродовж півтора року нижня точка орбіти утримувалася на висоті 142—253 км, верхня — 66 900 км. Надалі параметри орбіти неодноразово змінювалися.

«Піонер-Венера-1» підтвердив (в межах чутливості своїх приладів), що Венера не має магнітного поля. За даними апарату була побудована модель іоносфери планети, визначений її склад і характер взаємодії з сонячним вітром.

Апарат надав нові дані по динаміці хмарного покрову планети. Крім того, були виявлені постійні грозові розряди, сконцентровані в обмежених областях.

Радіолокаційне картографування поверхні показало різні типи рельєфу. Багато районів дістали нові назви, наприклад, Aphrodite Terra (Земля Афродіти), гора Максвела та ін. В цілому, була картографована майже уся поверхня планети.

• Піонер-Венера-2

• NASA: Pioneer Venus Project Information
• Pioneer Venus Program Page by NASA's Solar System Exploration
• NSSDC Master Catalog: Spacecraft Pioneer Venus Probe Bus. (Other components of the mission have their own pages at this site too.)
• Several articles in Science (1979), 205, pages 41-121