Рєпніна-Волконська Варвара Олексіївна — Вікіпедія

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Рєпніна.
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Розумовська.
Варвара Олексіївна Рєпніна-Волконська
Робота Жана-Анрі Беннера[fr], 1817
Ім'я при народженніВарвара Олексіївна Розумовська
Народилася1778(1778)
Померла9 жовтня 1864(1864-10-09)
Москва, Російська імперія
ПохованняГустинський монастир
Країна Російська імперія
Суспільний станаристократія
БатькоОлексій Розумовський
МатиВарвара Шереметьєва[d]
У шлюбі зМикола Рєпнін-Волконський
ДітиОлексій, Григорій, Варвара, Олександра[d], Єлизавета[d] та Василь[d], Софія

Варва́ра Олексі́ївна Рєпніна́-Волко́нська (до шлюбу Розумо́вська; 1778 — 9 жовтня 1864(18641009)) — княгиня, благодійниця. Дружина малоросійського генерал-губернатора Миколая Рєпніна-Волконського. Онука останнього українського гетьмана Кирила Розумовського.

Народилася в родині графа Олексія Кириловича Розумовського та графині Варвари Петрівни Шереметьєвої. У 6 років її розлучили з матір'ю й віддали на виховання до тітки — Парасковії Кирилівни. Домашньою освітою Варвари займалась рідна тітка швейцарського пейзажиста Александра Калама[en].

1802 року графиня одружилася із князем Миколою Григоровичем Рєпніним-Волконським. У шлюбі народила сімох дітей. Під час походів чоловіка у ході наполеонівських війн княгиня супроводжувала його, водночас допомагаючи рятувати поранених на полі бою.

Княгиня зробила значний внесок у розвиток освіти. У Санкт-Петербурзі вона брала участь у діяльності Жіночого Патріотичного інституту[ru] та «Людинолюбивого товариства»[ru], у Полтаві 1818 року заснувала Полтавський інститут шляхетних дівчат. Допомагала нужденним під час голоду в Полтавській губернії 1833—1834 років.

Знайома Тараса Шевченка. Виступала проти його стосунків зі своєю дочкою Варварою, однак клопотала про призначення його викладачем малювання в Київському університеті та писала йому в заслання.

Після смерті чоловіка в 1845 році жила в Одесі та Москві.

Ранні роки

[ред. | ред. код]

Варвара Розумовська народилася 1778 року в родині графа Олексія Розумовського та Варвари Шереметьєвої[d]. За лінією батька була онучкою останнього гетьмана Війська Запорозького Кирила Розумовського, за лінією матері — правнучкою командувача російських сил під Полтавою Бориса Шереметьєва.

1784 року батько Варвари вигнав її матір з дому; сам граф Олексій рідко бачився з донькою. Вихованням Варвари займалася її тітка по батькові — графиня Парасковія Кирилівна[1].

Коли Варварі було 13 років, для її виховання найняли швейцарку мадемуазель Калам — тітку художника Александра Калама[en]. Під керівництвом Калам графиня здобула елітну домашню освіту. До кінця життя Варвара добре згадувала про мадемуазель Калам[2].

Шлюб

[ред. | ред. код]
Варвара Рєпніна-Волконська. Мініатюра. Робота Жана-Батиста Ізабе, 1818

Відпочиваючи щороку в маєтку поблизу Москви із батьком, Варвара познайомилася із фельдмаршалом Миколою Рєпніним, який вирішив одружити її зі своїм онуком Миколою, що наприкінці XVIII — на початку XIX століття служив флігель-ад'ютантом імператора Павла I та був його улюбленцем[2][3].

Познайомившись, Варвара та Микола з часом покохали одне одного. Проте їхньому одруженню заважали спершу конфлікт між Олексієм Розумовським і фельдмаршалом Рєпніним, згодом — смерть останнього та участь нареченого у війні проти наполеонівської Франції.

Весілля Миколи Волконського та Варвари Розумовської відбулося у вересні 1802 р. в батуринському палаці Кирила Розумовського, діда нареченої. Попервах подружжя проживало в Москві, потім — у Санкт-Петербурзі. Там княгиня Варвара зблизилася із імператоркою Єлизаветою Олексіївною та великою княгинею Марією Павлівною.

Сімейний портрет Рєпніних-Волконських

У шлюбі народила сімох дітей:[4]

Після початку війни третьої коаліції в 1805 році князя Миколу Волконського знову призвали до армії. Тоді графиня Варвара вирішила супроводити чоловіка в поході. У битві під Аустерліцом Волконський потрапив у полон; подружжя повернулося до Санкт-Петербурга тільки після звільнення графа. Згодом княгиня Варвара мала супроводити чоловіка у посольстві до Іспанії, проте через вторгнення Франції воно так і не відбулося. Також графиня супроводила чоловіка в кампанії 1812—1813 років, допомагала пораненим та нужденним у Дрездені.

Під час Віденського конгресу 1814—1815 років Варвара Олексіївна проживала з чоловіком у Відні, де брала участь у заходах, зокрема балах, організованих імператором Олександром I, у палаці свого дядька Андрія Розумовського[5].

1815 року подружжя повернулося до Санкт-Петербурга, а 1816 року, після призначення Рєпніна-Волконського малоросійським генерал-губернатором, — переїхало до Полтави[6].

Меценатство

[ред. | ред. код]

Під час походів князя Рєпніна-Волконського, в яких Варвара Волконська також брала участь, вона організовувала лазарети для поранених військових[7].

Після повернення із Відня в Санкт-Петербург у 1815 році княгиня разом із імператрицею Єлизаветою займалася організацією Жіночого Патріотичного інституту[ru] (згодом Єлизаветинський інститут[ru]) для дівчат-сиріт, батьки яких загинули або були важко поранені у війні проти Франції[8][9]. Також Варвара Волконська брала участь у діяльності «Людинолюбивого товариства»[ru][10].

Після переїзду до Полтави в 1816 році княгиня продовжила займатися благочинністю, відкриваючи лікарні, пансіони та інші заклади. До себе вона взяла 12 дівчат із дворянських родин, вихованням яких займалася сама[11]. 1818 року за її подання в Полтаві відкрили інститут шляхетних дівчат, у будівлі якого нині функціонує Національний університет «Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка»[12]. 1830 року за ініціативи князя та княгині Рєпніних-Волконських у Полтаві відкрили Петровський кадетський корпус[13]. У 1833—1834 роках княгиня допомагала постраждалим від голоду в Полтавській губернії[10]. На благочинність княгиня Варвара витрачала власні кошти та коштовності.

У 1820-х роках у родині Рєпніних-Волконських виховувалися дочки службовця канцелярії генерал-губернатора Івана Михайловича Псьола — Олександра, Глафіра та Тетяна. Княгиня Варвара виховувала дівчат особисто. Надалі Олександра Псьол стала письменницею, а Глафіра — художницею[14].

Останні роки

[ред. | ред. код]
Фотографія княгині Варвари

1834 року князя Миколу призначили членом Державної ради, через що родині довелося переїхати до Санкт-Петербурга. Однак за два роки через донос на князя, буцімто щодо розтрати державних коштів, він був звільнений від служби. Уся родина на чотири роки покинула Росію та проживала за кордоном — у Дрездені, Римі та Флоренції[3].

1842 року Рєпніни-Волконські повернулися в Росію та оселилися в маєтку в Яготині, який княгиня Варвара 1820 року успадкувала від свого батька разом із 1322 кріпаками[15].

Під час перебування в маєтку родини поета Тараса Шевченка в 1843—1844 роках Варвара Миколаївна, дочка княгині Варвари Олексіївни, зблизилася із поетом та закохалася в нього. Сама ж княгиня засуджувала стосунки своєї дочки із митцем. Однак згодом вона клопотала перед міністром народної просвіти та своїм родичем Сергієм Уваровим щодо призначення Шевченка учителем малювання в Київському університеті[16]. Після заслання Шевченка княгиня писала йому листи, проте згодом граф Олексій Орлов, який особисто доповідав імператору Миколі I щодо поета, заборонив їй писати йому[17].

Після смерті чоловіка в 1845 році княгиня Варвара переселилася до Одеси, а в 1856 — до Москви. Там вона померла 9 жовтня 1864 року. Тіло княгині привезли до України та поховали побіч з чоловіком у Троїцькому Густинському монастирі[3][18].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Ільченко, 2009, с. 115.
  2. ↑ а б Павловский, 2009, с. 240.
  3. ↑ а б в П. Майковъ. Репнин-Волконский, Николай Григорьевич // Русский биографический словарь : в 25 т. — СПб., 1913. — Т. 16 : Рейтерн — Рольцберг. (рос.)
  4. ↑ Николай Григорьевич Репнин-Волконский. geni_family_tree (укр.). 1778. Процитовано 18 липня 2023.
  5. ↑ Луняк, 2021, с. 13.
  6. ↑ Ільченко, 2009, с. 116.
  7. ↑ Рудаков В. Репнина-Волконская, Варвара Алексеевна // Энциклопедический словарь : в 86 т. (82 т. и 4 доп.). — СПб. : Ф. А. Брокгауз, И. А. Ефрон, 1890—1907. — С. 599. (рос.)
  8. ↑ Ільченко, 2016, с. 72.
  9. ↑ Шепель, 2014, с. 274.
  10. ↑ а б Брижицька, 2022, с. 29.
  11. ↑ Павловский, 2009, с. 241.
  12. ↑ Ільченко, 2016, с. 73.
  13. ↑ Ярмоловіч, 2019, с. 43.
  14. ↑ Шевченківська енциклопедія. Том 5: Пе–С. Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України. Київ. 2015. с. 388—389.
  15. ↑ Історія міст і сіл Української РСР. Київська область. — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1968. — С. 730.
  16. ↑ Григорій Зленко. Рєпніна-Волконська Варвара Олексіївна // Шевченківська енциклопедія : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2015. — Т. 5 : Пе—С. — С. 466.
  17. ↑ Бойко Ю. М. Історія української культури в біографіях видатних діячів. Частина II. Випуск 3 (XIX століття). — Вінниця : ВНАУ, 2020. — С. 148.
  18. ↑ Конопка Н. Життєвий шлях малоросійського генерал-губернатора М. Г. Рєпніна (1778—1845) // Наукові записки: Історичні науки. — Острог — Торонто — Нью-Йорк : РВВ НауОА, 2006. — Вип. 7: До 40-ліття Українського Історичного Товариства. — С. 331.

Джерела

[ред. | ред. код]
Словники та енциклопедії
Статті
Книги
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Рєпніна-Волконська_Варвара_Олексіївна&oldid=43080333