Садиба Міхельсона в Києві — Вікіпедія

Ця стаття містить текст, що не відповідає енциклопедичному стилю. Будь ласка, допоможіть удосконалити цю статтю, погодивши стиль викладу зі стилістичними правилами Вікіпедії. Можливо, сторінка обговорення містить зауваження щодо потрібних змін.

lon_sec = lat_dir = region = lon_dir = lat_sec = lat_min = скасований = CoordScale = lon_min =
Садиба Міхельсона Садиба Міхельсона в Києві
Старе фото садиби
50°26′28.3″ пн. ш. 30°31′02.4″ сх. д. / 50.441194° пн. ш. 30.517333° сх. д. / 50.441194; 30.517333
Країна	Україна
Місто	Київ
Стиль	неоренесанс
Автор проєкту	Віктор Сичугов П. Воронцов
Засновник	Міхельсон Фрідріх Густавович
Побудовано	1896
Стан	потребує термінової реставрації
Сайт	http://fb.com/Dommihelson
Садиба Міхельсона Садиба Міхельсона (Україна)

Садиба Фрідріха Густавовича Міхельсона — старовинна садиба в стилі неоренесансу, маєток київського промисловця-мільйонера в центрі Києва, нині об'єкт культурної спадщини України. Композиційно складається з двох суміжних житлових будівель і двох суміжних флігелів. Нині знаходиться у стадії реставрації.^[1] Побудований в стилі неоренесансу.

Засновник садиби Фрідріх Густавович Міхельсон оселився в Києві на початку 1870-х. Діловий і заповзятливий бюргер родом з німецької провінції Вейссенштейн до певного часу був далекий від місцевих традицій і ментальності українців.

Незабаром підприємницьке чуття і педантизм звернули увагу Фрідріха Густавовича на бізнес із нерухомістю. То був стратегічно вірний і успішний крок. Дуже скоро Міхельсон отримав звання купця Першої Гільдії і зайняв своє місце серед представників київської еліти. До кінця XIX століття Фрідріх Міхельсон вже вважався найуспішнішим підприємцем у сфері нерухомості, у XX сторіччі купець Міхельсон входив в список найбагатших киян.

Багато хто досі сперечається, що позиції заповзятливого бюргера посилила корисна дружба Фрідріха з думським лікарем, а згодом мером Василем Проценко. Проте уперті факти доводять, що тісна співпраця і обрання до складу міської Думи приносило Фрідріху Міхельсону швидше непотрібний клопіт. У думі за Фрідріхом Міхельсоном міцно закріпилося прізвисько «мовчазного мільйонера». Вся річ у тому, що на засіданнях промисловець Міхельсон був украй організованим, дисциплінованим, але ніколи не виділявся оповісником. Навпаки, до кожного рішення він підходив вдумливо і не супроводжував їх красномовними виступами, на відміну від своїх колег.

Усе завзяття і енергію Фрідріх Густавович направив на абізнес-середовище, ореал якого охоплював Шевченківський район міста Києва. Серед його бізнес-нововведень можна виділити введення повного циклу операцій з нерухомістю, у якому будівництво здійснювалося, починаючи з виробництва цеглини і закінчувалося дизайном вже створеної будівлі.

Захват і шанування викликали його здатності в плануванні, оптимальності використання площ у будівлі, таланти в залученні корисних і ключових орендарів.

На початок XX століття Міхельсон став власником і створив ряд великих садиб в Києві. Ці проєкти трохи пізніше прозвали «місто в місті». До речі, побудовані Міхельсоном будівлі прихистили не лише житлові масиви, там також розташовувалися магазини, готелі і навіть телеграф. Загальна вартість усього майна Фрідріха Міхельсона оцінюється в незлічені на ті часи 2,5 млн крб.

Незважаючи на успішність кар'єри підприємця, в історію Фрідріх Міхельсон увійшов завдяки своїм «Народним Лазням».

З 1877 року на перехресті вулиць Шулявскої і Єлізаветинської (зараз Євгена Чикаленка) діяв лазневий комплекс з виправданою назвою «Народні лазні».

Незважаючи на розкішну ліпнину і кахлі, найвищі санітарні норми і рівень сервісу, лазні обслуговували не лише еліту Києва, але й бідні верстви населення. Для кожного був свій день і час. Піклуючись про своїх клієнтів, Фрідріх Міхельсон навіть хотів провести водопровід від Дніпра, але йому не виділили місце.

Сам Фрідріх Густавович займав зі своєю сім'єю особняк по вулиці Пушкінській, 40.

Сім'я у промисловця була велика — дружина і дванадцять дітей, тому незабаром він став забудовувати й ділянки по Пушкінській 35 і 37. Початок проєкту (1884 рік) руки академіка й архітектора Віктора Сичугова продовжив відомий і талановитий інженер Микола Добачевський. Починаючи з 1886 року на ділянках звели два суміжних будинки в три поверхи з фасадами на вулицю. За ними спорудили два флігелі, так само суміжні.

Напередодні революції будинки по Пушкінській 33, 35, 37 були власністю нащадків творців садиби і тих, хто стояв у витоків забудови. 33й будинок належав дочці генерала Павловій, а будівлями по Пушкінській 35 і 37 за правом володіли спадкоємці Фрідріха Міхельсона, який помер в 1908 році.

1919 рік прогримів революцією, і уся прибуткова нерухомість піддалася націоналізації радянською владою, у тому числі садибні будівлі. Громадянська війна також майже не торкнулася садибного комплексу, тому довгі роки будинки 33, 35, 35-б і 37-використовувалися як відомче житло, орендувалися профспілками.

У 1934—1935 роках будинки надбудували на один поверх, переслідуючи мету збільшити житлову площу. У наслідок, будови з комплексу садиби капітально не ремонтувалися й не реставрувалися.

Друга світова війна зруйнувала багато світлих надій та планів. Проєкт будівництва чотириповерхового флігелю по Пушкінській, 33 так і залишився в планах. Вже яскравий та оновлений центр Києва був зруйнований бомбардуваннями, а Хрещатик і довколишні квартали зтерто з лиця землі.

У 50х роках почалася масова реконструкція і відновлення обличчя Києва. Забудова Хрещатику охоплювала початок Прорізної, кутові відрізки Пушкінської й перехрестя Пушкінської з бульваром Шевченка. По сантиметру відновлювалися минулі конструкції і будувалися принципово нові будівлі.

Внутрішні флігелі садибного комплексу відтворювалися з не меншою скрупульозністю і смаком. Адже усі будівлі зводилися для майбутніх поколінь Міхельсона. Тому флігелі вийшли естетично-привабливішими ніж фасадні будівлі.

Після націоналізації садиби її благоустроєм ніхто не займався. Вже в той період почався її занепад. Лише у 80-і роки київська влада звернула увагу на пам'ятники архітектури. У плані реставрації знаходилися й садибні будівлі, але на ключовому етапі не вистачило коштів.

Стан пам'ятника c кожним днем погіршувався. Архітектурний ансамбль осипався і занепадав. Прискорення процесу реставрації стало вочевидь необхідним.^[2]

Першим кроком на шляху відновлення садиби стало оголошення конкурсу на організацію простору архітектурного комплексу. За результатами конкурсу переміг проєкт «Будинок на Пушкінській». Згідно з проєктом компанії, садиба Міхельсона мала перетворитись на «розумний будинок». Це означає, що усі архітектурні особливості, обличчя будівель збережуться в первозданному вигляді, а внутрішнє наповнення зміниться у ногу з часом.

Спершу команда проєкту забезпечила огороження садибного комплексу. Цей момент принципово важливий, оскільки захищає жителів кварталу від обвалень. Потім замінили освітлення в околицях.

Планується повністю замінити перекриття, яких практично не залишилося, і встановити новітні комунікації. При цьому кожен відрізок архітектурної спадщини дбайливо реставрується без змін у вигляді. Згідно з проєктом садиба збереже не лише вираз обличчя, але і своє призначення. Як і за часів промисловця Міхельсона, садибний комплекс буде житловим будинком підвищеної комфортності. Тобто головні заповіти Фрідріха Густавовича прийняті за основу. У будинку продумана майбутня інфраструктура. Кожна садибна будова має в проєкті парковку, соціальну структуру (магазини, дитячий садок, аптеки).^[3]

Цей розділ потребує доповнення. (травень 2019)