Сапогів (Івано-Франківський район) — Вікіпедія
село Сапогів | |
---|---|
Церква у селі | |
Країна | Україна |
Область | Івано-Франківська область |
Район | Івано-Франківський район |
Тер. громада | Галицька міська громада |
Код КАТОТТГ | UA26040090220058657 |
Основні дані | |
Населення | 412 |
Площа | 5,818 км² |
Густота населення | 70,81 осіб/км² |
Поштовий індекс | 77169 |
Телефонний код | +380 03431 |
Географічні дані | |
Географічні координати | 49°3′17″ пн. ш. 24°36′38″ сх. д. / 49.05472° пн. ш. 24.61056° сх. д. |
Водойми | Луква |
Місцева влада | |
Адреса ради | 77101, Івано-Франківська обл., Івано-Франківський р-н, м.Галич, площа Волі. 1 |
Карта | |
Мапа | |
|
Са́погів — село в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області. Входить до складу Галицької міської громади.
У 1958 році в урочищі Вікторівка на околиці села розкопали унікальний бронзовий водолій ХІІ ст.[1]
Згадується 6 березня 1441 року у книгах галицького суду[2].
За переписом 1900 року в селі було 77 житлових будинків і 518 жителів, за конфесіями: 17 римокатоликів, 485 грекокатоликів і 16 юдеїв; етнічно: 26 поляків і 482 українці (хоч 16 юдеїв записались поляками, все рівно залишились євреями, інші 10 поляків уже були римокатоликами і більш подібними на поляків, тільки от питання: розмовляли вони польською чи українською мовою?), були 51 кінь, 239 голів великої рогатої худоби і 89 свиней, селяни володіли 336 га землі. А на землях сапогівського фільварку площею 363 га було 4 будинки і проживав 31 мешканець (по 1 будинку і 7 жителів у Вигоді й Антонівці, 2 і 17 — в Сапогові), за конфесіями: 17 грекокатоликів і 14 юдеїв; етнічно: 16 українців і 15 поляків (отож, 1 грекокатолик і всі юдеї записались поляками), були 12 коней і 42 голови великої рогатої худоби. Загалом було 699 га угідь (з них 676 га оподатковуваних: 346 га ріллі, 166 га лук, 5 га садів, 6 га пасовищ і 152 га лісу).[3](нім.)
Після окупації Галичини поляками Сапогів був сільською ґміною Станиславівського повіту Станиславівського воєводства Польської республіки, а після укрупнення ґмін 1 серпня 1934 року — належав до ґміни Беднарув того ж повіту.
На 01.01.1939 в селі проживало 800 мешканців, з них 775 українців-грекокатоликів, 15 українців-римокатоликів і 10 євреїв[4].
Після анексії СРСР Західної України в 1939 році село включене до Галицького району, утворена сільрада. У визвольній боротьбі в рядах ОУН-УПА брало участь 20 жителів села, п'ятеро було кинуто до радянських концтаборів. У 1950 р. селян насильно загнали до колгоспу. 20 червня 1962 р. рішенням Галицької районної ради закрито церкву (її знову жителям села вдалося відкрити аж за «часів перебудови»). Сільраду в Сапогові ліквідували й село приєднали до Бринської сільради. До Сапогова приєднано хутір Антонівка.[5]
Сільраду в селі відновлено рішенням обласної ради 21 лютого 1995 р.
- Пірус Володимир Степанович (* 1949) — український співак і педагог, професор, народний артист України
- Придорожній знак
- Хрест скасування панщини
- Церква
- Сільський цвинтар
- Пам'ятник борцям за волю
- Сільрада. ФАП
- Школа-садок[6]
- Клуб[7]
- Вид на Вікторів
- ↑ В краєзнавчому музеї зберігається бронзовий водолій ХІІ століття. ФОТОФАКТ. — «Вікна», 2018.08.06. Архів оригіналу за 21 вересня 2020. Процитовано 7 серпня 2018.
- ↑ Akta grodzkie i ziemskie, T.12, s.95, № 938. Архів оригіналу за 25 грудня 2015. Процитовано 24 грудня 2015.
- ↑ Gemeindelexikon der im Reichsrate vertretenen Königreiche und Länder, bearbeitet auf Grund der Ergebnisse der Volkszählung vom 31. Dezember 1900, XII. Galizien. Wien (online).
- ↑ Кубійович В. Етнічні групи південнозахідної України (Галичини) на 1.1.1939 [Архівовано 21 лютого 2021 у Wayback Machine.]. — Вісбаден, 1983. — с. 84.
- ↑ Міста і села Галицького району: історія, пам'ятки, особистості — Івано-Франківськ, Нова Зоря, 2001 — с. 31
- ↑ Кабмін виділив 5 млн гривень на об’єкти Калуського і Галицького районів. ПЕРЕЛІК. Архів оригіналу за 25 листопада 2020. Процитовано 24 травня 2017.
- ↑ У селі Сапогів відремонтувли дорогу та оновили клуб. ФОТО. — «Вікна», 2018.07.20
- Sapahów // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1889. — Т. X. — S. 303. (пол.)
Це незавершена стаття з географії України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |