Соболевський Олексій Іванович — Вікіпедія

Соболевський Олексій Іванович
Народився	26 грудня 1857 (7 січня 1858)[4] Москва, Російська імперія[1]
Помер	24 травня 1929(1929-05-24)[1][2][3] (71 рік) Москва, РСФРР, СРСР[1]
Поховання	Ваганьковське кладовище
Країна	Російська імперія  СРСР  Російська СФРР
Діяльність	мовознавець, діалектолог, історик літератури, філолог
Галузь	мовознавство і Палеографія
Alma mater	Перша московська гімназіяd (1874) і Історико-філологічний факультет Московського державного університету[d]
Науковий ступінь	доктор наук[d]
Вчене звання	Петербурзька академія наук
Науковий керівник	Буслаєв Федір Іванович, Корш Федір Євгенович, Міллер Всеволод Федорович і Фортунатов Пилип Федорович
Відомі учні	Васильєв Леонід Лазарович
Знання мов	російська[5]
Заклад	Санкт-Петербурзький державний університет, Імператорський університет Святого Володимира, Імператорський Санкт-Петербурзький університет[d] і Факультет суспільних наук МДУd
Членство	Академія наук СРСР, Петербурзька академія наук і Сербська академія наук і мистецтв
Посада	член Державної ради Російської імперії[d]
Партія	Союз російського народу
Брати, сестри	Соболевський Сергій Іванович
Медіафайли у Вікісховищі

Олексій Іванович Соболевський (26 грудня (7 січня) 1857(18570107), Москва, Російська імперія — 24 травня 1929, Москва, СРСР) — російський філолог-славіст, палеограф і фольклорист, академік Петербурзької академії наук з 1900^[6].

Закінчив 1878 Московський університет, працював доцентом, а згодом професором Київського університету (1882—1888), пізніше Петербурзького. З 1918 викладав у Московському університеті.

Досліджував старослов'янську мову й історію російської мови, а також їх літературні пам'ятки, зокрема й українські київської доби також з палеографічного боку (курс «Славяно-русская палеография», 1901 — 02). а також російську усну словесність і діалекти («Очерки русской диалектологии», 1892) з описом українських говірок. Відстоював російську шовіністичну концепцію однієї «російської» мови з основними діалектами: «великоросійським» (куди залічував і білоруську мову) та «малоросійським». У працях з історії російської мови («Очерки из истории русского языка», 1884; «Лекции по истории русского языка», 1888) описав також фонетичні риси низки рукописів 12 — 15 вв. українського походження, що їх Соболевський тенденційно звав «галицько-волинськими», твердячи, ніби у Києві й Чернігові говорено тоді по-«великоросійськи». Наявність цих рис у північно-східних київських пам'ятках, як і в сьогоднішніх північно-східних українських говірках, тлумачив приселенням сюди галицько-волинських мовців після татарських спустошень і відпливу місцевого населення на північ («Древнекиевский гозор», 1905, «Известия ОРЯС»). Цим Соболевський відновив теорію М. Погодіна й викликав дискусію з А. Кримським. Незважаючи на їхню упередженість, історичні праці Соболевського мають велике значення завдяки багатству філологічно фахово відчитаних фактів старих текстів і завдяки увазі до регіональних особливостей; більше, ніж хто інший, він прислужився до створення історичної діалектології східнослов'янських мов. Як діалектолог, Соболевський поділяв українські говірки на архаїчні північні (до них зараховував і архаїчні карпатські) та південні. Пробуючи подати етимології засвідчених античними авторами етнонімів, гідронімів, топонімів та антропонімів і сучасних місцевих назв і прізвищ (головно з України й Східної Європи), виводив їх інколи без належного критицизму з мови скіфів і сарматів («Русско-скифские этюды», 1928 — 29, «Известия ОРЯС»).

• Исследования в области русской грамматики. Варшава, 1881.
• Светская повесть и роман в древнерусской литературе // Киевские университетские известия. 1883. № 2.
• Очерки из истории русского языка. Киев, 1884. Ч. 1
• Лекции по истории русского языка. Киев, 1888; 2-е изд. СПб., 1891; 4-е изд. СПб., 1907.
• Древний церковнославянский язык: Фонетика. М., 1891.
• Очерки русской диалектологии. СПб., 1892.
• Образованность Московской Руси XV—XVII веков. СПб., 1892.
• Церковно-славянские стихотворения конца IX — начала X веков. СПб., 1892.
• Великорусские народные песни. СПб., 1895—1902. Т. 1—7.
• Славяно-русская палеография. СПб., 1901; 2-е изд. СПб., 1908.
• Материалы и исследования в области славянской филологии и археологии. СПб., 1910. (Сборник Отделения русского языка и словесности Императорской Академии наук. Т. 88, прил. № 3).
• Лингвистические и археологические наблюдения. Варшава, 1910—1914. Вып. 1—3.

• Материалы для биографического словаря действительных членов Императорской Академии наук. Пг., 1917. Ч. II.
• Список научных трудов академика А. И. Соболевского за 1914—1929 гг. // Известия АН СССР. Отделение гуманитарных наук. 1930. № 1.
• Соболевський Олексій // Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
• Є. Широкорад. Соболевський Олексій Іванович [Архівовано 22 листопада 2019 у Wayback Machine.] // Українська мова : енциклопедія / НАН України, Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні, Інститут української мови ; ред. В. М. Русанівський [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія, 2000. — ISBN 966-7492-07-9.
• Соболевський Олексій Іванович [Архівовано 7 грудня 2019 у Wayback Machine.] // Енциклопедія Київського національного університету імені Тараса Шевченка