Собор Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці (Тернопіль) — Вікіпедія

У Вікіпедії є статті про: Церква Непорочного зачаття Діви Марії та Костел домініканців.
Собор Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці
Вигляд на церкву з майдану Волі
49°33.1883′ пн. ш. 25°35.5428′ сх. д. / 49.5531383° пн. ш. 25.5923800° сх. д. / 49.5531383; 25.5923800
Тип спорудисобор і церква
РозташуванняУкраїна, Тернопіль
АрхітекторАвґуст Мощинський
СкульпторСебастьян Фесінґер
ХудожникСтаніслав Строїнський
ЗасновникЮзеф Потоцький
Початок будівництва1749
Кінець будівництва1779
Зруйновано1944
Відбудовано1957
Стильбароко
НалежністьУГКЦ
ЄпархіяТернопільсько-Зборівська архієпархія УГКЦ
Станпам'ятка архітектури національного значення України
АдресаТернопіль, вул. Сагайдачного, 14[1]
ЕпонімНепорочне зачаття Діви Марії
Вебсайтkatedraternopil.org
Собор Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці (Тернопіль). Карта розташування: Україна
Собор Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці (Тернопіль)
Собор Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці (Тернопіль) (Україна)
Мапа
CMNS: Собор Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці у Вікісховищі

Собо́р Непоро́чного зача́ття Пресвято́ї Богоро́диці, або Терно́пільський катедра́льний собо́р — католицький храм в місті Тернопіль. Катедральний собор Тернопільсько-Зборівської архієпархії Української греко-католицької церкви. Названий на честь Непорочного зачаття Діви Марії. Збудований у 1749—1779 роках в стилі бароко на замовлення гетьмана Юзефа Потоцького, як Церква святого Вінсента при монастирі Ордену домініканців. У 1820—1848 роках належав єзуїтам. Зруйнований 1944 року в ході боїв за Тернопіль. Відбудований 1957 року. У 1978—1989 роках використовувався як Тернопільська картинна галерея. 1989 року переданий Українській греко-католицькій церкві, отримав статус собору. Пам'ятка національного значення Тернопільської області.

Автори

[ред. | ред. код]
Катедра, 1910
Фасад катедри

Історія храму

[ред. | ред. код]

Храм збудований на розі міських валів. Дослідник історії міста Ізидор Кордуба вказував на існування урядового інвентарю 1652 року, до якого внесли православну Марійську церкву. Вона стояла на цьому ж місці, була суттєво пошкоджена після татарських нападів. Однак дідич — коронний гетьман Юзеф Потоцький — заборонив її реставрувати, натомість на її місці заснував у 1749 році римо-католицький костел разом з монастирем, які віддали в духовну опіку 12-м польським ченцям-домініканцям[4]/

На утримання ченців фундатор костелу Юзеф Потоцький[5] призначив щорічно 6000 злотих[4] і записав село Стегниківці (нині Тернопільського району), яке мало належати ченцям доти, поки їх буде 12.[6] У головній наві храму існувала мистецька епітафія[7] його фундаторові значних розмірів, яку виконав львівський скульптор Ян Оброцький.[8]/

Перша назва — костел святого Вінсента Феррера[9]/

Від 1772 року в монастирі розмістили установи Тернопільського округу (крайсу)[10].

29 вересня 1820 року надвірна канцелярія видала розпорядження, згідно з яким домініканці змушені були переїхати до Жовкви, монастир передали оо. єзуїтам[9]. Єзуїти перебували до 1848 року. Деякі приміщення займала гімназія. 20—22 жовтня 1851 року імператор Франц Йосиф I перебував у Тернополі, урочиста зустріч була в домініканському костелі міста[11].

1903 року до костелу повернулися домініканці. 1908—1910 рр. костел реставровано під керівництвом архітектора Владислава Садловського: споруджено новий купол, відновлено старі фрески і домальовано нові (художник Кароль Політинський), встановлено новий орган та малі вівтарі, електрифіковано.

У квітні 1944 році під час боїв за Тернопіль Домініканському костелу завдали значних руйнувань. Післявоєнна реставрація завершилась у 1959 році. 1978—1988 рр. розміщено Тернопільську картинну галерею. Від 1989 року — Кафедральний собор Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці УГКЦ (розпис центрального нефа виконав Георгій Журавський). У приміщеннях монастиря розташований Державний архів Тернопільської області.

Професор Мечислав Ґембарович досліджував та відтворив історію будівництва домініканського костелу Тернополя[4].

Для туристів планують розробити маршрут підземеллями та вежами храму, весною 2017 року розпочнуть роботи з облаштування оглядового майданчика в центральному куполі[12][13].

Великодньої ночі 23 квітня 2022 року Тернопільська катедра зазнала профанації: тернопільчанка на легковій автівці протаранила двері храму і в'їхала до середини, пошкодивши крилас і плащаницю. Акт сплюндрування пов'язують з російським вторгненням в Україну[14].

Підземелля

[ред. | ред. код]

Під церквою є велика підземна частина, в якій нині зберігаються деякі церковні речі. Ходи звідси, за припущеннями дослідників Тернополя, можуть вести до Театрального майдану, замку, інших тернопільських старовинних споруд. Частина ходів засипана землею, частина замурована. Склепіння підземелля — з каменю і старовинної цегли, кладка — вапняна[15].

Опис

[ред. | ред. код]

Споруда збудована з тесаного каменю в стилі бароко, оздоблена різьбою та кам'яними фігурами.

Куполи веж костелу мають певні аналогії з куполами веж костелу у Володаві та дзвіниці при костелі Святого Хреста в Турині. Схожу структуру фасаду має костел єзуїтів (нині собор Святого Воскресіння)[16].

Каплиця

[ред. | ред. код]

22 грудня 2013 року з нагоди храмового празника архієпископ і митрополит Тернопільсько-Зборівський Василій Семенюк спільно з єпархом Бучацьким Дмитром Григораком, екзархом Луцьким Йосафатом Говерою, владикою Василем Івасюком, екзархом Одесько-Кримським і адміністратором Коломийсько-Чернівецьким та за участі декількох десятків священиків очолили Божественну Літургію, після якої посвятили новозбудовану каплиці для освячення води, що поблизу собору. В ній освячують воду на релігійні свята, а кожен тернополянин може набрати святої води за будь-якої потреби.

Каплиця — складна інженерна конструкція, яку будували більше року за проєктом архітекторів Василя Циця та Ігора Гордія. Щоб не закривати будівлю собору, капличку зробили зовсім «невагомою» — купол на чотирьох колонах, під яким — резервуар для води.

Пам'ятник патріарху Йосифу Сліпому

[ред. | ред. код]
Докладніше: Пам'ятник патріарху Йосифу Сліпому (Тернопіль)

З лівого боку від Собору у 2004 році відкритий та освячений пам'ятник патріарху Йосифу Сліпому.

Годинник

[ред. | ред. код]
Новий годинник на дзвіниці церкви

9 квітня 2015 року на південну дзвіницю встановили годинник, який подібний до того, що був на церкві до Другої світової війни. Діаметр циферблата приблизно 1 м 60 см. Урочисте відкриття відновленого годинника планували на Пасху (Великдень) 12 квітня 2015[17].

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Вебсайт собору
  2. ↑ Kowalczyk J. Świątynie i klasztory późnobarokowe w archidiecezji lwowskiej [Архівовано 30 квітня 2017 у Wayback Machine.] // Rocznik Historii Sztuki. — 2003. — № XXVIII. — S. 222, 222 (прим.), 244 [Архівовано 1 травня 2017 у Wayback Machine.], 246.
  3. ↑ Zaucha T. Kościoł parafialny p.w. Narodzenia Najśw. Panny Marii i Św. Szczepana pierwszego męczenika w Potoku Złotym // Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego. — Kraków : Antykwa, drukarnia Skleniarz, 2010. — T. 18. — 508 il. — S. 213. — (Materiały do dziejów sztuki sakralnej na ziemiach wschodnich dawnej Rzeczypospolitej. Cz. I). — ISBN 978-83-89273-79-6. (пол.)
  4. ↑ а б в Окаринський В. Хто був будівничим Домініканського собору в Тернополі [Архівовано 5 квітня 2016 у Wayback Machine.] // Турклуб «Тернопіль».
  5. ↑ Akta Grodskie і ziemskie [Архівовано 26 лютого 2019 у Wayback Machine.]… — Lwów, 1928. — Т. 23. — S. 451. (лат.), (пол.)
  6. ↑ Бойцун Л. Старовинні церкви Тернополя // Тернопіль. Історичні нариси. — Тернопіль : Джура, 2016. — С. 35. — ISBN 978-966-185-130-5.
  7. ↑ Т. Кунзек вказував, що це надгробок → Kunzek T. Przewodnik po województwie Tarnopolskim… — S. 85
  8. ↑ Hornung Z. Obrocki Jan // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk: Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1977. — T. XXIII. — S. 465.
  9. ↑ а б Barącz S. Rys dziejów… — S. 507.
  10. ↑ Бойцун Л. Домініканський костьол — кафедра УГКЦ // Старовинні церкви Тернополя [Архівовано 20 березня 2017 у Wayback Machine.]
  11. ↑ Дуда І., Сеник І. Франц-Йосиф I // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. 532. — ISBN 978-966-528-279-2.
  12. ↑  Тернопіль можна буде оглянути з Архикафедрального собору на YouTube // Телеканал ІНТБ. — 2016. — 25 жовтня.
  13. ↑  У Архикафедральному соборі відкриють туристичні маршрути підземеллями та вежами храму на YouTube // Телекомпанія TV-4. — 2016. — 28 жовтня.
  14. ↑ У Тернополі водійка в'їхала в Катедральний собор в центрі міста (оновлено). CREDO. 23 квітня 2022. Процитовано 24 квітня 2022.
  15. ↑ Володимир Мороз. Що приховують підземелля Архикафедри у Тернополі [Архівовано 31 березня 2015 у Wayback Machine.] // 20 хвилин (Тернопіль). — 2015. — 29 березня.
  16. ↑ Kowalczyk J. Świątynie i klasztory późnobarokowe w archidiecezji lwowskiej [Архівовано 1 травня 2017 у Wayback Machine.] // Rocznik Historii Sztuki. — 2003. — № XXVIII. — S. 244—245.
  17. ↑  На Архикафедрі в Тернополі встановили унікальний годинник на YouTube // Телекомпанія TV-4, 9 квітня 2015
     На Архикафедральному соборі встановили годинник на YouTube // Телеканал ІНТБ. — 2015. — 9 квітня.

Джерела

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Собор Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці (Тернопіль)

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Собор_Непорочного_Зачаття_Пресвятої_Богородиці_(Тернопіль)&oldid=43228925