Станімір Осип — Вікіпедія

Осип Станимір
Сотник УГА,  Сотник
Загальна інформація
Народження	21 квітня 1890(1890-04-21)  Австро-Угорщина: , Королівство Галичини та Володимирії, Тернопільський повіт, с.Ладичин
Смерть	13 лютого 1971(1971-02-13) (80 років) Торонто  Канада
Військова служба
Приналежність	УНР
Війни / битви	Перша світова війна Українсько-польська війна Українсько-радянська війна
Станімір Осип у Вікісховищі

Станимір Осип (також Станимир,^[1][2] Станімір; 21 квітня 1890, с. Ладичин — 13 лютого 1971, Торонто) — український військовий та кооперативний діяч, сотник УГА і армії УНР. Зять діяча ЗУНР Андрія Чайковського.

Народився у с. Ладичині Тернопільського повіту, нині Теребовлянського району.

Закінчив Тернопільську гімназію 1912, однорічну старшинську школу в м. Ґрац 1913. У 1913–1914 навчався на правничому факультеті Львівського університету^[3]. У роки Першої світової війни 1914-18 служив в австрійській армії. 14 лютого 1915 потрапив у російський полон, після лютневої революції 1917 повернувся до Австрії, воював на Італійському фронті (поручник, сотник). Під час українсько-польської війни 1918-19 — сотник УГА. З грудня 1918 командував бойовою групою «Городок», пізніше — другим куренем 8-ї Самбірської бригади УГА.

Наприкінці серпня 1919 підрозділ Станиміра одним з перших увійшов до Києва. На початку лютого 1920 в Бірзула (тепер Подільськ, Одеської області) Станимір увійшов до складу армійського ревкому УГА, який розіслав в галицькі частини наказ про створення на їх базі підрозділів Червоної української галицької армії.

У лютому-квітні 1920 служив в ЧУГА, командував III армійською бригадою. Наприкінці квітня 1920 бригада Станимира намагалася приєднатись до Армії УНР, але була оточена і роззброєна польськими військами. Разом з невеликим підрозділом прорвався до армії ген. Омеляновича-Павленка. Служив в 5-й Херсонській дивізії УНР.

Пізніше в складі групи генерала Антіна Кравса перейшов до Чехословаччини. У 1924 закінчив Торговельну академію у Відні, працював у кооперативних організаціях РСУК Галичини. Зокрема, був начальним директором Бережанського Повітового Союзу Кооператив.^[4]

Після Другої світової війни емігрував до Канади. 1966 року вийшли друком спогади «Моя участь у визвольних змаганнях». Помер у Торонто.

Похований на цвинтарі Парк Лан в Торонто.

• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
• Кушнерик Г., Мельничук Б., Пиндус Б., Щербак П. Станимір (Станімір) Осип. // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. 329—330. — ISBN 978-966-528-279-2.
• Станімір О. Моя участь у визвольних змаганнях 1917—1920. — Торонто, 1966. — 192 с.
• Станімір О. З італійського фронту на український в листопаді 1918 р. // Вісті Комбатанта. — 1966. — Ч. 2.
• Станімір О. Спогад про сот. Петра Бігуса // Вісті Комбатанта. — 1967. — Ч. 5—6.