Шухевич Степан Євгенович — Вікіпедія

Степан Шухевич
Отаман (майор)  Отаман
Загальна інформація
Народження	1 січня 1877(1877-01-01) с. Серафинці, Городенківський повіт, Королівство Галичини та Володимирії,  Австро-Угорщина
Смерть	6 червня 1945(1945-06-06) (68 років) м. Амберг, Американська зона окупації Німеччини
Alma Mater	юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка
Військова служба
Приналежність	ЗУНР
Вид ЗС	Збройні сили Австро-Угорщини  УСС  УГА
Війни / битви	Українсько-польська війна
Командування
командир куреня УСС, командир 4-ї Золочівської бригади УГА
Нагороди та відзнаки
Шухевич Степан Євгенович у Вікісховищі

Степа́н Євге́нович Шухе́вич (1 січня 1877, Серафинці, Городенківський район, Івано-Франківська область — 6 червня 1945, Амберг, Американська зона окупації Німеччини) — український громадський і військовий діяч, отаман УСС (1914–1915), отаман УГА (1918–1919), двоюрідний брат батька Романа Шухевича. Почесний громадянин Долини.

Народився 1 січня 1877 у селі Серафинці (тепер Городенківського району Івано-Франківської області) в сім'ї священика УГКЦ о. Євгена Шухевича — рідного брата науковця Володимира Шухевича.^[1]

У 1886 році стає учнем Львівської академічної гімназії, яку закінчив у 1895 році. 1899 р. — випускник юридичного факультету Львівського університету (серед викладачів — Михайло Грушевський). Відвідував судову практику у Відні, Львові^[2].

Протягом 1903—1911 років працював на посадах судді у містах Рава-Руській, Долині та Дрогобичі. З 1911 по 1914 рік — адвокат.

Один із організаторів УСС, командант (командир) ІІ-го куреня у ранзі отамана^[3][4] із жовтня 1914 по 1916 року, згодом сотник австрійської армії у 1917 р. У 1918 році — командант польової жандармерії при австрійському губернаторі міста Одеса, потім — військовий комендант Львова часу ЗУНР^[5].

Займав посаду команданта Підволочиська,^[6] 4-ї Золочівської бригади УГА у званні отамана (майора), по ньому посаду обійняв Алоїз Ляєр. Згодом персональний референт Начальної Команди УГА. В липні 1919 р. на чолі місії ЗУНР прибув до Львова для переговорів з поляками^[7].

Як представник старшин брав участь в нараді Головного Отамана С. Петлюри в Жмеринці 4 листопада 1919 р.^[8]

На посаді Голови Трибуналу судив Мирона Тарнавського, Альфреда Шаманека, Омеляна Лисняка під час польового суду 13-14 листопада 1919 р. у Вінниці в змові з ворожою денікінською армією^[9].

Очолював Колегію старшин, яка розробляла план подальших дій УГА після зняття їх з фронту в грудні 1919, увійшов до складу ревкому УГА, який взявся опікуватись 3000 хворих стрільців. Очолюючи кінний загін, в квітні 1920 р. зумів вирватись з польського оточення під Махнівкою^[10].

Після закінчення визвольних змагань брав участь у судових процесах над борцями за незалежність України як адвокат обвинувачених, зокрема:

• процес Степана Федака;
• справа Ольги Басараб — представляв інтереси родичів, захищав Коваленка, який був обвинувачений за результатами розгляду знайдених у Басараб документів, серед основних обвинувачених був Андрій Мельник;
• справа «Поштовців» (членів УВО, які здійснювали напади на поштовий транспорт);
• справа Атаманчука і Вербицького (вбивство Станіслава Собінського);
• процес «Листопадівців»;
• справа «Конгресівців»;
• справа «Східних Торгів»;
• «Бобрецький процес»;
• справа українського посла Олександра Вислоцького;
• справа Василя Біласа та Дмитра Данилишина;
• справа Миколи Лемика;
• «Львівський процес 1936» (адвокат Романа Шухевича та Богдана Гнатевича);
• справа Ілярія Кука

Степан Шухевич також брав участь у багатьох інших політичних процесах.

З 1921 року по 1939 р. був Президентом наглядової ради видавничого кооперативу «Червона калина».

• Степан Шухевич. «Спомини» (Львів, «Червона калина», 1929 р.),
• Степан Шухевич. «Видиш, брате мій»; упорядник Ростислав Кос. - Львів: Видавництво «Апріорі», 2024.-216 с.:іл. ISBN 978-617-629-849-6
• Степан Шухевич. «Моє життя» (Лондон, 1991)
• Степан Шухевич. Гіркий то сміх (1930)

В Івано-Франківську є вулиця Шухевичів, названа на честь не лише Степана, а й усієї його героїчної родини.

• Купчинський Богдан. Історія Тишківців (в датах, подіях і фактах). — Коломия : ВПТ «Вік», 1994.
• Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР. — Львів : Інститут українознавства НАНУ; видавнича фірма «Олір», 1995. — 368 с., іл. — ISBN 5-7707-7867-9.
• Мельничук Б., Щербак Л. Шухевич Степан Євгенович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. 663. — ISBN 978-966-528-279-2.
• Мірчук Петро. Нарис історії ОУН 1920—1939 роки. — К. : Українська Видавнича Спілка, 2007. — 1006 с. — ISBN 966-410-001-3.

• Шухевич Степан // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1967. — Т. 8, кн. XVI : Літери Уш — Я. — С. 2100. — 1000 екз.

' у сестринських Вікіпроєктах
	Теми у Вікіджерелах?
	[1] у Вікісховищі?

• Степан Шухевич. «Моє життя. Спогади». — Лондон: Українська видавнича спілка, 1991. [Архівовано 4 грудня 2020 у Wayback Machine.] — книга у е-бібліотеці «Чтиво».
• Степан Шухевич [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]
• Городиський Іван. "Старий Шух": ще один з дому Шухевичів. Історична правда, 05.01.2024

• Липовецький Святослав. «Тишковецькі Шухевичі» [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]